"Інопланетяни" та небесні колісниці з найбільших скарбів Черкащини

Центральне зображення сахнівської золотої діадеми з інкрустаціями – завойовник Олександр Македонський на колісниці, запряженій грифонами Фото: http://www.ukrmuseum.org.ua

 

Завдячуємо цим перш за все двом величезним скарбам, знайденим у 1900 році в Сахнівці та у 1909 році в Мартинівці – двох великих селах, рівновіддалених від знаменитого Канева. На початку ж ХХІ століття обидва скарби посіли почесне місце в реєстрі "100 найвідоміших шедеврів України"...

Загадкові фігурки мартинівського скарбу: інопланетяни чи перші "свідомі українці"?

Селяни, що копали землю на території маєтку Надії Федорівни Муравйової-Апостол, уродженої Терещенко, й гадки не мали, що знайдуть там щось цінніше від черв’яків. Та ось лопата вивернула велику старовинну посудину... Одні пізніше стверджували, що вона була срібною, інші – дерев’яною, але окутою срібними пластинами. Напевне про те не дізнаємося ніколи: "археологи мимоволі", варвари початку епохи капіталізму розламали посудину і її ніколи не побачив жоден науковець. Зате із розіпханих по селянських пазухах і рознесених по домівках дорогоцінних предметів скарбу згодом вдалося зібрати 120 виробів. Щоправда, на те, щоб їх зібрати пішло аж 5 років. Було знайдено безліч предметів зі срібла: фігурки фантастичних тварин, браслети, поясні бляшки, скроневі підвіски, налобні вінчики, сережки і посуд... Клейма майстрів на чашах та іншому посуді дали змогу визначити, що їх виготовили у Візантії за часів імператора Юстина Другого (565-587 роки). Срібні поясні набори вчені пояснюють своєрідною євразійською "модою" після гунської навали, а знаки на них схожі на знаки сарматів Північного Причорномор’я. Традиції цих знаків дожили аж до періоду Київської Русі у вигляді княжого герба Рюриковичів – тризуба, що тепер на гербі України...

Та найбільшу сенсацію і найбільше суперечок спричинили чотири людські фігурки, відлиті зі срібла, з позолоченими головами, руками й деталями одягу. Голови незвичної, майже прямокутної форми, з квадратним шоломом дали змогу деяким "дослідникам" висунути гіпотезу, що це – зображення інопланетних прибульців. Інші фантасти від науки проголосили прямокутні орнаменти на сорочках цих фігурок... першою українською вишивкою. Сперечалися про те, чому ці фігурки завмерли в позі танцю гопак і навіщо у них по два отвори на ліктях. Була навіть версія, що фігурки наші предки нашивали як прикраси на одяг, та це не витримує критики, бо срібна фігурка розміром більше восьми сантиметрів добряче відтягувала б "модникам" їхні шати... Більш вірогідною, з огляду на діаметр отворів, видається гіпотеза, що фігурки колись були прибиті цвяхами до щита знатного воїна чи до якоїсь іншої дерев’яної основи.

Популярною є версія відомого дослідника О. Спицина, який пов’язує речі мартинівського скарбу зі старожитностями антів. Найновіші ж дослідження говорять, що предмети скарбу – витвори мистецтва різних етнічних груп, вироблені із срібла різноманітних проб (від 400-ї до 920-ї) і в різний час. Мартинівські знахідки прийнято вважати воєнними трофеями військової верхівки, яка за загадкових обставин щезла, так і не повернувшись по заховані скарби...

Скарб досі продовжує вражати уяву європейців: 30 предметів з нього ще з 1912 року осіли в Британському музеї Лондона, а близько 90 – у Києві, спочатку в художньо-промисловому і науковому музеї, згодом у Національному музеї історії України. Українську частину цього скарбу і зараз можна побачити в експозиції музею на території Києво-Печерської лаври. На відміну від Лондона, який купив предмети за один захід, Київ збирав мартинівський скарб з трьох спроб. Спочатку в 1909 році частину знайденого передали в музей меценати Ханенки, потім у 1913 частину предметів науковці купили за свій кошт, а в 1914 ще одну партію передали меценати Муравйова-Апостол та Тихонов. Предмети мартинівського скарбу з його англійської й української частин вдалося зібрати докупи лише один раз: у момент політичного потепління, напередодні розвалу СРСР, їх експонували разом у німецькому місті Шлезвіг, на виставці "Золото степу. Археологія України"...

Сахнівське княже золото і діадема з македонським, колісницею та грифонами

Археологічне зібрання мецената і колекціонера Богдана Ханенка було настільки величезним, що саме воно стало основою створеної в Києві золотої скарбниці – музею історичних коштовностей України. Сам же він по праву гордився скарбом із двох глиняних горщиків, викопаних на спаленому городищі Дівочої Гори біля Сахнівки на Черкащині. У 1900 році їх знайшли так само випадково, як і мартинівський скарб. За кількістю золотих, оздоблених перлами і емаллю предметів цьому скарбу не було рівних: 500 грамів золотих зливків, численні вироби із золота, елементи трьох князівських жіночих головних уборів, золоті барми (намисто, що носилося поверх одягу) з емалевими зображеннями святих. Золоті монети грецького імператора Мануїла Комнена вказували на те, що скарб був захований у 1140-х роках... Цікавими є чотири золоті ґудзики сахнівського скарбу із характерним тільки для Київської Русі "знаком засіяного поля". Між колами цього знака на трьох ґудзиках зображені птахи, а на четвертому – три пари вовкоподібних звірів.

Та найцікавіша в скарбі – діадема з дев’яти пишно орнаментованих перегородчастою емаллю золотих пластин. Рослинні пагони, листя й квіти бірюзового, червоного та ніжно-сірого кольорів вплітаються на діадемі в насичене сяйво золота з розсипом інкрустації перлинами... На центральній пластині – людина в короні і з двома скіпетрами в руках, яку здіймають на колісниці в небо два грифони, покриті багряно-синьо-жовто-бірюзовим орнаментом. Ця людина – Олександр Македонський, надзвичайно популярний серед правлячої еліти Західної Європи, Візантійської імперії та Київської Русі у Х-ХІІІ століттях завдяки напівказковому роману "Александрія", перекладеному кількома мовами світу. Сценка з колісницею і грифонами взята саме з цього роману. "Вознесіння Олександра" розцінювалося як символ апофеозу величі правителя. Тому ця діадема ще більше переконала дослідників: перед ними – скарб, що належав князю й княгині. Та так само, як у випадку з мартинівським скарбом, по глечики, закопані на Дівочій горі на березі Росі, їх власники не повернулися...