Це чудо. І як після таких пісень люди ще можуть казати, шо українці то не нація. Такі слова, така музика, відео теж шикарне. Таке міг зробити тільки мудрий, розумний, працьовитий, щиросердечний? народ. -
Запугивание - это драматизированная угроза физического или психологического насилия над человеком и его близкими с целью подчинения объекта чужой воле.
ОЛЕКСАНДР СИЧ: У нашій Конституції закладена не одна рабська пуповина
Нинішня Конституція України недосконала. Перш за все тому, що відображає перехідний, постколоніальний й постсовєтський стан українського суспільства.
Така вже доля кожного народу, який визволився з колоніального ярма, аби ще довший час відчувати дошкульні намагання вчорашнього поневолювача повернути його назад у рабське становище. Й від самого народу залежить, наскільки довго триватиме цей перехідний період й наскільки швидко й рішуче він переріже рабську пуповину, що утримує його біля метрополії. Але цей стан триватиме настільки довго, наскільки тривалим буде абсурдний прояв серед того народу рабської психології й намагання добровільно повернутися у рабство.
Такий абсурд триває в Україні ось уже 19-й рік незалежного існування. Ми не вийдемо з постколоніального перехідного періоду й будемо відчувати загрозу ліквідації Української національної держави аж до тих пір, поки в ній існуватиме проросійська п’ята колона комуністів, "регіоналів", що тримають в проросійсько-рабській облуді частину українського народу.
Рабська пуповина закладена в самій Конституції. Зокрема, в ст. 10, яка поряд із українською державною мовою чомусь особливо виокремлює й мову російську, якій гарантує "вільний розвиток, використання й захист". Чому саме її згадано в Основному законі України? У чому перевага цієї мови над мовами інших етнічних меншин, які достатньо чисельно представлені в Україні – польської, білоруської, угорської, румунської, кримсько-татарської тощо? Тільки тому, що це мова вчорашнього колонізатора й він і надалі хоче цією мовою нам диктувати свою волю й через цю мову насаджувати свою азіатську культуру й азіатський державний устрій!
Ця рабська пуповина закладена у ст. 14 Перехідних положень, яка всупереч ст. 17 основного тексту Конституції узаконила перебування російського Чорноморського флоту на території України. Залишивши на своїй території військову базу вчорашнього колонізатора, українські законодавці тим самим вже у 1996 р. – тобто на п’ятому році Незалежності – визнали, що наша держава насправді не має повноцінної незалежності. Бо ж російська військова база – це той ворожий наглядач і той фактор загрози, який не дозволятиме Україні відірватися від кремлівського воза.
Під час прийняття чинної української Конституції російську військову присутність принципово обстоював тодішній президент Леонід Кучма. Він тоді пропонував, щоби дія положення на заборону перебування іноземних військових баз "не розповсюджувалася на відповідну угоду з Російською Федерацією", або ж, щоби воно "вступило в дію з 1 січня 2022 р.". Тим самим він демонстрував, що є московським холуєм, а не лідером незалежної держави. Таким же холуєм є і нинішній президент Віктор Янукович, який так само принципово обстоює російську військову присутність в Україні, продовживши термін перебування російського Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років.
Рабська пуповина закладена і в розділі 10-му Конституції, яким Кримові надано статус автономної республіки. Цим самим в Основний закон відразу ж закладено абсурд і суперечність. Бо ж перед цим у ст. 2 стверджено, що наша держава є унітарною. Автономні утворення автоматично говорять про федеративний устрій. Зрозуміло, що для будь-якої молодої держави, яка ще тільки-но формує свої основи, кожна автономія загрожує відцентровими тенденціями й втратою територіальної цілісності. Отож такий внутрішній конституційний абсурд й загрозу для територіальної цілісності Української держави закладено тільки тому, щоби догодити вчорашньому московському колонізатору.
Нерозірваність рабської пуповини з ним утримує українське суспільство в полоні його низької культури. В тому числі й культури правової, для якої самозрозумілими є подвійні моральні стандарти – говорити й писати одне (в тому числі й в Конституції), а робити абсолютно протилежне сказаному й написаному. А тому навіть ті позитиви, що закладені в чинній недосконалій і перехідній Конституції, залишаються голими деклараціями.
Бо хто ж із тверезо мислячих громадян повірить, що наша держава дійсно є "демократичною, соціальною, правовою", як це закладено у ст. 1 Конституції?! Бо ж хіба ті постійні грубі фальсифікації під час виборів – це і є демократія? А 80% громадян на межі виживання і 7 млн. заробітчан за кордонами – це хіба соціальна держава? Чи може правова держава – це тотально корумповані українські суди, масова правова незахищеність українських громадян й нардепи-вбивці, типу Лозінського?
В постколоніальному суспільстві треба цілеспрямовано позбуватися рабської психології, формувати національну гідність й незалежний державницький дух. Це мала б робити національна еліта, вищий державний провід. Язик не повертається назвати національною елітою й вищим державним проводом зеків, комуністів та холуїв при нинішній владі. А тому ми й не розірвемо ту рабську пуповину з Москвою доти, аж поки вони правитимуть нами. Й допоки самі українці обиратимуть їх на це правління своєю власною волею і своїми голосами. Бо ці великопосадові "раби, подножки й грязь Москви" показують суспільству азійсько-московський приклад грубого нехтування Конституцією.
Так, наприклад, ст. 17 Конституції стверджує: "На території України не допускається розташування іноземних військових баз". Але всупереч їй президент Віктор Янукович підписує у Харкові угоди про продовження терміну перебування російського флоту в Україні ще на 25 років. Замість того, аби поставити заслін цьому явному порушенню Конституції і зраді державних інтересів, Верховна Рада ратифікує підписані угоди. А Конституційний суд, що також мав би стояти на сторожі Основного закону, нібито й не бачить брутальної наруги над ним.
Так, Конституція недосконала й потребує заміни. Свій проект підготувало й Всеукраїнське об’єднання "Свобода". Його головна відмінність – націоцентричний характер й закріплення одвічної істини, що українці є господарями на своїй, Господом дарованій землі.
Однак, допоки така зміна Конституції наступить завтра, сьогодні вона залишається не тільки Основним законом Української держави, але й інструментом її захисту. Адже положення Конституції є законами прямої дії. Зокрема й ст. 17, яка передбачає: "Захист суверенітету й територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього народу".
Сьогодні хіба сліпий не бачить, що держава в особі "гаранта Конституції" та промосковської більшості у Верховній раді не тільки не захищає, але й цілеспрямовано здає Російській державі українські національні інтереси у сфері економічної та інформаційної безпеки й ставить під загрозу суверенітет та територіальну цілісність України.
А тому, Українську державу окупувала чужоземна агентура, то, відповідно до Конституції, сам український народ має право стати на її захист та шляхом непокори раз і на завжди змести з лиця української землі рабську, лакейську й промосковську владу.
"Дорогие гости информационного портала общественной организации "Русскоязычная Украина", рады сообщить вам про подведение итогов самого привлекательного в прямом смысле слова конкурса портала "Русскоязычная красавица 2010""
«У цій статті, як ніколи, боюся залишитися незрозумілим. Тому спробую детально розшифрувати спрощену символіку асоціації. Хай друкують ті, хто вміє читати між рядками. Хай зрозуміють ті, хто звик трактувати друковане слово як остаточну істину. Тут написано не одкровення, попри всю одкровенність, а лише передчуття правди.
Не люблю нинішню Україну. І не лише сьогоднішню, заматеріалізовану, тобто дану в об’єктивній реальності, державу — виплід безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси.
Неможливо любити не лише клерків-хапуг, а й непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву у вишиванці й незатрасканому вінку або як мікроцефала з налитими кров’ю очима при слові «москаль» або «жид».
Годі любити Україну містичну — компіляцію поганських вірувань, героїчних традицій та сентиментальних вивержень. «Заунывные песни моей Родины», влучно визначив цей стан свідомості Шевченко. «Заунывно» бути наприкінці XX століття січовим стрільцем. Вульгарно співати, що «ми тую червону калину піднімемо», якщо кущ отої калини знаєш лише з малюнка в дитячій читанці. Жлобно правити тризну за померлими від голоду 33-го в Оперному театрі. У театрі треба слухати оперу, бо будь-яка театральна споруда служить у першу чергу для видовищ. Мої батьки пухли з голоду в 33-му, а тисячі галичан, які демонстрували свою жалобу в річницю Голодомору, про голод знають лише те, що він був. І те, що Сталін його спровокував. Для одних важливо те, що вони не здохли, для інших — те, що вони дістали престижне запрошення на урочистість по тих, хто здох.
Я не можу любити містично-героїчну Україну з її кредо «пан або пропав». Колись мої предки — простодушні східняки — перейшли Батиєві дорогу до Європи, не думаючи наскільки це доцільно. Принципові українці врятували європейців ціною власного життя, свободи і врешті-решт — свого місця в Європі. А хитренький галичанин Данило зігнувся перед Батиєм і збудував державу, з якої пішла сучасна Україна. Врешті, необов’язково ходити вглиб віків. Поет Стус ціною власного життя ствердив нескореність неіснуючої нації, а в той час відомий поет ціною лизоблюдства сприяв формуванню цієї нації.
Власні імена в даному контексті — не самоціль. Це радше повчальний приклад для тих, хто відчуває лише гордість чи втіху від приналежності до українського народу.
Господь покарав дуже тяжко — велів народитися українцем в Україні. Ця думка не нова. Подібне писали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Я не тягнуся стати в ряд з ними. Ми всі й без того в одному ряду. Бути українцем — це покута. Любити покуту — значить бути мазохістом. Цього дива не бракує в нашім краю — від банальних проявів солодунства через спів патріотичних пісень за чаркою до більш вишуканих форм масового маразму, як-от відродження козацтва (добре, що хоч німців-тевтонців не відроджують).
Синдром мазохізму розлився повсюдно — від дідусів у строях січових стрільців на вулицях Львова до мешканців Новограда-Волинського, де в кафе горілку можна заїсти лише сирниками і нічим іншим.
Можна бути щасливим, тяжко покутуючи. Такими щасливцями, здається, були перші християни. Хоча порівняно з сумнівами й стражданнями самого Христа їхня одержимість виглядає надто українською. Моральний імператив «пан або пропав» вигадали ще наші предки лише для того, аби закамуфлювати неминучий вислід колізій українського буття — звісно ж, що пропав. А перспектива стати паном — розрада на зразок царства небесного, в яке всі вірять, але мало хто надіється побачити.
Врешті, про яку Україну можна говорити наприкінці XX століття? Природні умови та довкілля після всіх експериментів змінилися настільки, що порівнювати їх навіть з недалеким минулим ризиковано. Матеріальне виробництво, етика відносин, система вірувань зазнали кардинальних змін. Український генотип після всіх етноцидів, з Чорнобилем вкупі, змінився, мабуть, і на молекулярному рівні. На зміну традиційній селянській етнічній спільності приходить модерна урбаністична політична єдність. Вишневих садків лишилося обмаль, хрущів нема взагалі, чуб оселедцем уже давно не є ознакою приналежності до певної соціальної касти, чорнобриві кохаються з москалями, турка воювати не треба.
Сьогоднішня Україна подібна на колишню, плекану уявою, приблизно так само, як сьогоднішня Франція — на королівство якогось з Людовиків. Чи люблять французи Францію, я сумніваюся, особливо жовтошкірі або чорношкірі вихідці з колишніх колоній. Цікаво, чи зросла б їхня національна свідомість від публічного носіння кимось мушкетерських строїв або вуличних співів про Трістана та Ізольду?
Любити міфічну Україну легко у стані юнацького максималізму. Варто ж статус одержимого героя мимохідь змінити на статус пересічного гречкосія, як зміниться шкала цінностей. Любов до абстрактної стражденної України поступається місцем прив’язаності (може, і любові) до конкретного ландшафту, міста, квартири, дітей, кулінарних виробів, цигарок, сусідів, приятелів, автомобіля тощо. Не випадково саме гречкосії завжди будували державу, залишаючи героям гинути за її побудову.
Не мною сказано, що в одну річку зайти двічі важкувато. Можна, звичайно, спробувати відродити кобзарську традицію, але тоді випускникам консерваторії треба виколювати очі. Воно, звичайно, нескладно, от тільки чи потрібно? Можна згадати традиції Івана Гонти і різати ляхів (жидів, москалів) задля побудови Української держави. От тільки як бути з тим фактом, що ті ляхи (жиди, москалі) є громадянами вже існуючої держави?
Якщо сьогодні хтось голосить «Україна для українців», то йому слід би уточнити — для політичних українців. Бо етнічних українців залишилося, мабуть, чоловік сорок, враховуючи всі кровозмішення з часів половецьких.
Якщо обстоювати ідею етнічної України, то треба насамперед відмовитися від колонізованих українцями Донбасу, Криму, південних степів, Слобожанщини, частини Буковини, а про Кубань і Зелений Клин взагалі слід забути. Чомусь жоден із безкомпромісних апологетів формування нації та держави на етнічному принципі подібні думки не висловлює. Побоюючись, мабуть, за своє реноме правовірного націоналіста.
Між тим, і націоналізм — як засіб здобути національну державу — після грудня 1991 року потребує переосмислення. Сьогодні на часі не виборювання держави як такої, а її захист — політичний, військовий, економічний, культурний, соціальний, екологічний. Захист не лише від Росії, а й від Заходу. Захист як зміцнення, розвиток, збагачення. Мало би йтися не про вимушену агресивність поневоленої нації, а про органічну агресивність державної нації. Не про націоналізм, а про щось ближче до шовінізму. Українська культура й духовність, українське інтелектуальне й матеріальне багатство мають втрутитися в усталену ієрархію світових авторитетів.
Хлопчаки, які волають «Україна для українців», нагадують мені дідусів на дискотеці. Люди з молодою кров’ю мислять інакше — «Світ для України». «Зрівняємось з вами, хлоп’ята»,— думаю я, дивлячись на американців чи німців. Маємо вже досить маргінальної, забиченої, вузьколобої України. Я люблю іншу».
Суд в Севастополі не позбавляв російську мову статуса регіональної мови бо такого статуса ніколи не було. В Україні є лише одна - українська мова а також мови національніх меньшин в тому числі і російська.
tango – після останнього твого допису („перлів” Олександра Кривенка) моя порада тобі – старі імена asolia-tango забудь.
Я придумав для тебе таке – „ненаше-tango” – поінакшому до тебе звертатись небуду!
А як ще бути з такими які підтримують думку про те, що українці „ЗДИХАЮТЬ”.
Здихають тварини! Люди мруть.
Чи може ти ще скажеш, що України й українців вже в природі неіснує?
ненаше-tango – ти себе видало; попалило.
ненаше-tango – йди з такими як Олександр Кривенко подалі!!!
tango, от і добре, дівчинко моя, от і добре…
Бачите, як усе просто…
Головне - лагідний підхід…
Не обов’язково бити палицею.., достатньо лише співчуваючи подивитися в вічі – і людина виливає душу… Ну та годі, що це я…
Отже.., поставте дату та… підпис…
Н-у-у-у-у.., і-і-і … можете бути вільною… поки-що…
Ми Вам зателефонуємо… пізніше… трохи згодом…як прийде наш час.., а він обов’язково настане, інакше і бути не може…
ЧАС ВЕЛИКОЇ УКРАЇНИ!!!
за кадром –
з FMприймача доноситься мушкетерське… КОНСТАНЦИЯ… КОНСТАНЦИЯ… К-О-Н-С-Т-А-А-А-Н-Ц-И-Я-Я…
У кабінеті мелодійно лунає спів… ЛЮСТРАЦІЯ… ЛЮСТРАЦІЯ… Л-Ю-С-Т-Р-А-А-А-Ц-І-Я-Я…
А "Ласковый май" или как там еще - это точно не для меня. На другой музыке выросла, поэтому на прощание могли бы поставить что-нибудь поинтереснее. А мой вкус вы уже немного знаете....
Только какое прощание? ДО ВСТРЕЧИ! Мне так нравиться с Вами дискутировать. Вы почти перестали хамить. А это уже большой плюс.
tango, хаміть... та що ви... Коли таке було?
Ми ж з Вами(повторюсь) - як морковка з горошком у банці -
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]