КУДИ МИ ЙДЕМО

    Ми є сучасними свідками розколу Православія.  І ці церковні розколи надзвичайно послабляють Церкву, перешкоджаючи її суспільній місії. На тлі розколів серед православних процвітають харизматичні рухи в Україні, люди відвертаються від Церкви і йдуть у секти. Більше того, з кожним роком стіна, що розділяє православних, стає вище й потужніше, отже незабаром суспільство сприйматиме наявність в Україні кількох православних церков як норму. А чи потрібно це нам, коли нас поділяють і конфронтують? Все іде як за спланованим кимось сценарієм. Це на руку ворогам нашим!

      Наший Успенський собор має свою історію. Наші предки з покон віків на нашій Канівській землі захищали нашу православну віру. Ми пережили часи СРСР, коли наший собор руйнувався. І ніхто ніколи не задумувався, хто ж не дав йому зруйнуватись та відновлював по цеглині. Болісно чути, коли нас підштовхують до зіткнень через розділення на «таких» і «не таких». Не буду називати імена, але ж куди ми йдемо, коли одна особа, яка в свій час обкрадала дітей в інтернаті, а друга є «роковою» та плює на всіх ядом  нав’язують нам свої ідеї, розколюють нас. Через те, що людей поділили на східних та західних ми маємо війну на сході країни. І якщо ми розділимо людей по вірі, зіткнемо їх друг з другом то будемо мати другу війну. Навіщо нам друга війна? Ми християни. І поводитись повинні як справжні християни. І ПРАВОСЛАВІЄ НАШЕ ЄДИНЕ!