Стали відомі подробиці розстрілу автобуса ПС терористами

Путінські пропагандисти, роздувши істерію про “кривавий Правий сектор” на сході України, не розповіли, що так зване  “ополчення” холоднокровно розстріляло полонених “ополченців” з українськими бійцями, що везли тих на обмін.

Мова піде про одну з найтемніших сторінок історії цієї війни. 12 серпня 2014 року під Донецьком терористи розстріляли автобус з бійцями “Правого сектора”. Нарешті майже реалізувався той жах, за допомогою якого взимку секретар Донецької міськради вербував темний народ в ряди “місцевого ополчення” – “В Донецьк їдуть автобуси з “Правим сектором” із західної України”, казав чиновник. Про довге розслідування усіх обставин трагедії пише видання Обозреватель, повідомляють Патріоти України.

Розстріл автобуса став першим і чи не єдиним “боєм з Правим сектором”, який пропагандисти з РФ розкрутили, як “успіх армії “ДНР”. Сепаратисти запустили “качку” про те, що представники “ПС” атакували їх блокпост.

Негайно були відзняті десятки роликів під штамповими назвами – на кшталт “Ополчення ДНР розбило Правий сектор!” і “Привіт від Путіна”. Але особливо відзначився канал РЕН-ТВ, що показав як донецький терорист дзвонить матері щойно вбитого добровольця, щоб повідомити, що її сина більше немає.

По крихтах збираючи правду про розстріл автобуса, видання з’ясувало те, про що промовчали путінські пропагандисти – автобус віз полонених. Цього разу противнику вдалося здолати бійців “ПС”. Але не у відкритому протистоянні, а за допомогою чиєїсь підлості.

Заради ефектного сюжету, разом з українськими добровольцями терористи цинічно розстріляли своїх – таких же “ДНРівців”.

Інтерв’ю спливаючого кров’ю і дзвінок від вбивці

“Досі у нас немає чіткої інформації”, – повідомляв на наступний день після трагедії спікер АТО Андрій Лисенко. А от російські ЗМІ володіли точними цифрами: загинуло 12 бійців, 13 отримали поранення і потрапили в полон.

У ніч з 17 на 18 серпня на базу ДУК “ПС” доставили тіла загиблих. Лідер “ПС” Дмитро Ярош сказав, прощаючись з бійцями:”Не знаємо точно – як загинули наші побратими. З квітня воюємо, купа боїв, і завжди вдавалося уникати тяжких втрат”.

Близько дніпропетровців Олександра Мартинова та Олександра Малолітнього, а також жителів Запорізької області – Сергія Сухова, Олександра Пальгуєва, Меружа Мірошниченка досі шукають правди. Разом з родичами п’ятьох загиблих добровольців переглядають архівні відео. Багатьох з них вже не знайти – вони викреслені з Мережі, але близькі зберегли копії.

Відео каналу “Новоросія” починається так: “Автобус рухався з боку Запоріжжя та нарвався на наш блокпост “Гамалія” на об’їзній трасі. Хлопці дали бій. Без втрат. Таке буде з кожним, хто поткнеться на мою рідну землю”, – каже “акаючий “бритоголовий бойовик з американською борідкою (рідкісний стиль для місцевих пролетарів, з яких переважно складається “армія ДНР”).

Терорист з нетутешнім акцентом говорить, що “укропу не вистачає сміливості воювати чесно”, і зі сміхом додає: “Ось ця група, напевно, найсміливіша”. На звичайному автобусі “Еталон”, немов на броньовику, пішли на штурм укріпленого блокпоста? Але де ознаки бою? ..

Автобус прошитий кулями з усіх боків … Море крові … Якщо раніше кремлівським “журналістам”, які працюють у зоні бойових дій, доводилося придумувати інсценування із зловісними “візитками Яроша”, то в розстріляний автобус посвідчення бійців “ПС” підкидати не знадобилося – виявлені на місці “корочки” були справжніми.

Тіла бійців звалені біля автобуса. Оператори смакують вид понівечених тіл: убиті, як на підбір – богатирі, спортсмени …

Сюжет РЕН-ТВ просто приголомшує: автобус “ПС” відправився на штурм блокпоста, над яким майорів прапор “ДНР”! Автор сюжету бере інтерв’ю у спливаючого кров’ю українського добровольця. Тяжкопоранений боєць каже, що не збирався нікого штурмувати, але московський пропагандист не вірить пораненому.

І раптом дає похибку – серед убитих, яких витягли з автобуса, відеокамера відзначає чоловіків, які не схожі на добровольців АТО з автобуса. Вони їхали з зав’язаними очима, зі зв’язаними руками і ногами. “Що тут робили ополченці?” – “проколюється” пропагандист.

І далі журналіст Рен-ТВ показує, як терорист Сергій (відомий місцевий антимайданівець), виключений з організації “Ніхто крім нас” за пияцтво, дзвонить матері когось з убитих, щоб “порадувати”: “Він вбивав наших дружин, а ми вбили його”.

Стоп-кадр з донецьким терористом з сюжету РЕН-ТВ. До речі, презентував пропагандистський ролик (тоді ще в ролі ведучого РЕН-ТВ) Олексій Суханов, який до скандального репортажу поєднував роботу на ТРК “Україна” і роботу в Росії. Обмін полоненими виявився “ініціативою знизу”.

За однією з версій, яка гуляє досі, автобус просто заблукав – випадково нарвався на блокпост сепаратистів. Але ті, що вижили в м’ясорубці і члени сімей загиблих запевняють, що це не так.

“Це засідка, їх вже чекали журналісти, і зробили показовий розстріл”, – Олена Василівна – мама загиблого Меружа Мірошниченка називає розстріл показовою акцією.

“Здали їх, розраховували, що живими з цього автобуса ніхто не вийде, – каже Світлана – сестра загиблого Сергія Сухова. Вона зібрала цілий банк фото і відео з місця злочину. – Декількома днями раніше мені брат сказав:” Є відчуття, що нас здають “. Біди почалися, коли” Правий сектор “почав співпрацювати зі ЗСУ, і завдання їм стали ставити публічно”.

За версією тих, що вижили – про автобус з “Правим сектором” знали в “ДНР”, так як добровольці АТО везли полонених, і збиралися обміняти чотирьох сепаратистів на своїх товаришів.

“Тут відбулася зрада і комусь вигідно це не розслідувати. Ні військова прокуратура, ні СБУ цим злочином не цікавилися”, -таку заяву в ефірі видання Обозреватель зробив правозахисник Олексій Гармаш, який захищає інтереси сімей загиблих.

“Вони супроводжували полонених, і ось так нещадно їх розстріляли …”, – каже батько Олександра Малолітнього. Старий дізнався про загибель сина на 8 день, коли з Донецька відправили тіла вбитих у Дніпропетровський морг.

12 серпня в тому автобусі були три брати – Олег, Андрій і Олександр Мартинови. Молодший загинув на місці. Старший і середній насилу вимовляють слова – видно, що їм важко ділитися цими спогадами.

“Ми були на базі в Донецькій області, – каже Андрій. – Наказ був супроводити полонених. Везли 4 сепаратистів на обмін. Раптово обстріл – з усіх боків. Я втратив свідомість. Коли отямився, побачив прапор” ДНР “і журналістів”.

“Все було так швидко, що не встигли почати стріляти у відповідь, – доповнює старший брат, Олег. – З чотирьох полонених” ДНРівців “, які були з нами в автобусі – троє загинули, один вижив. Жорсткий обстріл був. Шквал вогню відразу зі усіх боків. Вибухи. Коли мене витягли з автобуса, поруч лежав убитий молодший, Андрій був без свідомості.

До нього підійшов “ДНРівець” і вистрілив з пістолета йому в ногу. Потім нам наказали повзти до машини. Повезли в Донецьк, по шляху степлером стягували рани на тілі. Привезли і кинули в підвал. Там ми були 6 днів. До нас приходили з відеокамерою з “Лайф ньюз”, запитували: “Чому ви прийшли на нашу землю?” “ДНРівці” сказали, що нас здали”.

Правозахисник Олексій Гармаш каже, що на той момент питання обміну полоненими вирішувалися на рівні приватних домовленостей між представниками воюючих сторін. Хто допустив витік інформації, а може навіть і підставив товаришів – цього Гармаш не знає.

Але коли через тиждень після розстрілу автобуса один з тодішніх керівників “Правого сектора” домовився про обмін вже Мартинових (а з ними – всіх захоплених 12 серпня бійців “ПС”, разом із загиблими), “Правий сектор” ледь не потрапив в повторну пастку.

Захисник звертає увагу на недоробки силовиків. “Тут великі недоробки командування, і особливо – СБУ. Це вони повинні були входити в контакт і організовувати обмін, а не волонтери. А замість цього люди “внизу” шукали різні канали і способи. Як вміли – домовлялися з сепаратистами, щоб визволити товаришів” , – говорить Гармаш.

“Ми їх туди не посилали” – відповідають чиновники мамам і вдовам

Поки нічого поганого не трапляється, мало хто замислюється: для чого ж добровольцю може знадобиться офіційне оформлення. А залишившись без грошей, наодинці зі своїм горем, близькі загиблих хлопців дізналися, що ніхто з тих, хто був у тому злощасному автобусі, не значився бійцем. Хоча всі пройшли медкомісію і подали документи.

Хоча ще в травні їм було видано зброю. І всі вони сподівалися, що числяться за батальйоном “Дніпро-1″ (будучи членами громадської організації “Правий сектор”).

“Нам відповідають чиновники:” Вони пішли добровільно, значить – їм ніхто нічого не винен: самі пішли, нехай на себе нарікають “, – Роза Петрівна, мама Мартинова скаржиться, що не може поставити пам’ятник молодшому синові Сашкові.

“Не можу повірити, що він убитий. Думаю, що він у відрядженні … досі, – плаче Таїсія, молода вдова Меружа, на руках у якої залишилися сини 10 років і 11 місяців. – І старший син так думає. Від мене приховували, що чоловік убитий – я була на 9 місяці вагітності. А коли виписали з пологового будинку, сказали.

Не повірила. Я повинна виховувати синів, як дітей героя, але ні подяки, ні хоча б слів співчуття від держави не бачила “. Меруж Мірошниченко був тренером з боротьби, підприємцем, разом з ним загинув його учень – Саша Пальгуєв.

“І Сашу, і Меружа не могли мобілізувати в ЗСУ: у чоловіка була грижа, а у Саші – проблема з ногою, тому вони записалися туди, куди їх готові були взяти – в “Правий сектор”, – плаче Таїсія. – Йдучи, чоловік говорив, що Маріуполь – це від нас дуже близько (сім’я жила в Мелітополі. – ред.), це для війни всього 3 секунди.

І ті, які сидять зараз у Верховній Раді, вони там теж тому, що мій чоловік загинув “, – плаче Таїсія.

Виявилося, раз Меруж був неофіційно, його дітям навіть пенсії по втраті годувальника не встановлені. Таїсія в декреті – отримує 1500 грн на місяць, а мама загиблого – пенсію у 2000 грн.

“Я б хотіла запитати у Президента – Петра Олексійовича – можна прожити на таку суму ?, – риторично запитує свекруха Таїсії. – Йде геноцид добровольців – знищують самих здорових, сильних, найбільш патріотичних, готових йти на все, щоб не було війни”.

Захиснику добровольців – Олексію Гармашу – вдалося визнати в суді той факт, що 12 серпня 2014 Мартинов, Малолітній, Суховой, Пальгуев і Мірошниченко загинули не “по битовусі”, а виконуючи бойове завдання. Але для отримання статусу учасника АТО цього мало.

Навіть із судовим рішенням треба пройти Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників АТО, а вона найчастіше оспорює судові рішення на користь полеглих добровольців. Щоб проілюструвати ставлення чиновників з цієї служби до долі воїнів, Олексій Олексійович розповідає про свої враження від знайомства з начальником служби Артуром Дерев’янко (який для себе статус учасника АТО, за словами Гармаша, вже отримав).

“7 липня я був на круглому столі за участю Артура Дерев’янко, де він хвалився якимись успіхами. А я сказав, що ось – судом доведено, що вони учасники, але рішення не виконуються. І тоді він мене вбив відповіддю:” А навіщо загиблому статус? ”

Перш, ніж підвести риску в сумному оповіданні, хочеться поставити ще одне риторичне запитання. Зараз активно розслідуються “тортури”, “незаконні затримання” і “розбої”, які (на думку – того ж Геннадія Москаля) влаштовували активістам “російської весни” “айдарівці” і “торнадівці”, перебуваючи в зоні АТО.

Розстріл автобуса з бійцями “Правого сектора” – у трактуванні Кримінального кодексу України – повинен кваліфікуватися як масове вбивство громадян. Чому ж ніхто не спантеличений пошуком і покаранням винних? .. Нічого не прощається “правосєкам”, які наламали дров у Закарпатті, але терористам “ДНР”, схоже, “пробачили” цілий автобус …