Микола Міхновський, Симон Петлюра, Євген Коновалець. На вшанування цих трьох українських провідників державницької ідеї ІІ Великий Збір ОУН у квітні 1941 р. постановив відзначати 23 травня щороку Свято Героїв. Ця постанова органічно прижилася в народній традиції.
Микола Міхновський один із перших висловлював українські державницькі ідеї ще на початку ХХ ст. Він першим сказав: «Ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою» і першим програмово проголосив «Одна, єдина, вільна, Україна від гір Карпат аж по Кавказ». 3 травня 1924р. М. Міхновський пішов з життя.
26 травня 1926р. в Парижі був вбитий Симон Петлюра. Отримуючи в своє тіло одна за одною 7 куль, поміж пострілами він все-таки ще намагався піднятися. Очевидно, хотів востаннє ще раз промовити своє: «Ти переможеш, Великий Народе-Мученику!..».
Програмові гасла Миколи Міхновського трансформувалися у програмову вимогу ОУН – «Українська Самостійна Соборна Держава». Засновника ОУН Євгена Коновальця 23 травня 1938 р на вулиці Роттердама розірвала на шматки бомба большевицького агента.
А окрім них, до і після, були ще вбиті і замордовані сотні і тисячі синів і дочок України. В історії України, яка пишеться сьогодні новими героями, є місце і нашому земляку-герою Анатолію Чупилці, який загинув 20 січня 2015 р. боронячи Україну.
Герої сьогодення захищають територіальну цілісність України на Донбасі. Але кожен з нас може і повинен робити гідні вчинки і хоча б таким чином висловлювати свою солідарність новітнім Героям. Ми героїзм асоціюємо зі смертю. Однак не тільки смерть може бути героїчна, але й життя. Вижити щоби боротися, а не плазувати!
Отже, які гідні вчинки ми можемо і повинні робити щоби бути солідарними з нашими Героями:
- бути українцем навіть у тому становищі, коли це не модно і не вигідно тобі.
- Спілкуватись із продавцем столичної крамниці українською навіть тоді, коли хтось поряд кипить із цього. Поглянь на того, що поряд, зі спокійною погордою. Так. Нам бракує погорди і впевненості, бо весь уклад суспільного життя розвиває в нас комплекс меншовартості.
- Бути людиною в морі злодійства, корупції й бандитизму.
- Не тільки промовляти українські гасла, а й рішуче діяти.
- Сказати злочинцеві, що він злочинець, злодієві – що він злодій, пігмеєві – що він пігмей.
- Стати на боці невинного правдомовця і борця навіть тоді, коли його шельмують усі сильні світу цього, залучаючи всі нечесні засоби.
Героїзм – це результат поєднання двох головних складових: наявності переконань і внутрішньої психологічної готовності їх зреалізувати.
Отож героїзм – не зовнішня показовість, а стан внутрішньої готовності.
А що ми знаємо про канівчан борців за Україну?
От хоча би про Павла Гарячого з Буда Горобіївки:
"Гарячий (Горячий) Павло Павлович
(* 13 січня 1893, с. Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії — † 23 лютого 1943, м. Кременець, тепер Тернопільська область).
Народився в селі Буда-Горобіївська Канівського повіту Київської губернії. У 1911 закінчив чотирикласну Канівську міську школу.
Під час Першої світової війни служив у 1-й мортирній запасній батареї. 1 жовтня 1916 року закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків. Наприкінці 1917-го Гарячого направили до Проскурівського кордонного полку.
В Армії УНР
З січня 1918 служить сотником 1-ї сотні 1-го Гайдамацького кінного партизанського куреня імені отамана Яна Кармелюка, сформованого Юрієм Ківерчуком і поручником Миколаєнком у Кам'янці-Подільському та його околицях.
18 листопада 1919 був серйозно побитий більшовиками та з великими труднощами врятувався. Після лікування в грудні 1919 Павла Гарячого було інтерновано. Спершу він перебував у Луцьку, потім у таборах Щипйорно і Ланцута.
Навесні 1920-го вступив до 6-ї Січової стрілецької дивізії, з якою пройшов усю кампанію 1920. 21 листопада вдруге інтернований поляками. Перебував у таборі в Щипйорно, де закінчив у 1924 реальну школу.
На еміграції
Після звільнення з табору навчався на агрономічно-лісовому відділі Української господарської академії в Подєбрадах. Після закінчення академії працював у Польщі, в Познані.
Загибель
З грудня 1941 до лютого 1943 Павло Гарячий проживав у місті Кременець та працював викладачем Білокриницької лісової школи. Одним із його учнів був Микола Якович Чорнобай, член ОУН(б), який згадував:
Полковник Павло Гарячий викладав у нас “лісництво”, а після занять, у лісі навчав нас іншого предмету – “тактики”.
Учнями Павла Гарячого були члени обох гілок ОУН. У лютому 1943 загін ОУН під командуванням «Крука» захопив Кременецьку в'язницю, заради засуджених до розстрілу в'язнів. У відповідь гестапо того 23 лютого 1943 року арештувало та розстріляло відомих у місті українців, в тому числі Павла Гарячого.
"
А хто в Грищенцях пам'ятає про свого земляка Бориса Барвінського?
Барвінський Борис Федорович (* 23 жовтня 1888, с. Грищин-ці, Черкаська область — † 4 січня1980, США) — українсь-кий військовик, підполковник Армії УНР (генерал-хорунжий на еміграції).
Народився у сім'ї священика в с. Грищинці Канівського повіту Київської губернії.
Закінчив духовну семінарію, 1-шу Київську школу прапорщиків (1915), школу ротних командирів Західного фронту (м. Вілейка, Білорусь). Під час Першої світової війни дістав контузію.
У травні 1917 в званні поручника 225-го Лівнинського піхотного полку перевівся до 1-го Українського козачого полку ім. гетьмана Богдана Хмельницького, де командував 12-ю сотнею.Штабс-капітан з червня 1917.
З 4 січня 1918 — командир Робітничого полку Вільного Козацтва у Києві. Полк протистояв наступу червоноармійців Муравйова на Київ.
З березня 1918 — військовий комендант Дніпровського пові-ту Таврійської губернії. У 2-й половині листопада 1918 — помічник губер-нського коменданта Київщини. З липня 1919 — помічник командира 3-го Рекрутського пішого Січового полку Дієвої армії УНР. З листо-пада 1919 через хворобу приватно мешкав у містеч-ку Вчорайше (Подільська губернія). З 5 червня 1920 — помічникМиколи Чеботаріва, начальника охорони Головного отамана С.Петлюри.
Після поразки Армії УНР разом із штабом охорони Головного отамана інтернований у містечкуАлександрув-Куявський. З кінця 1926 по січень 1928, коли Микола Чеботарів керував роботою секції розвідки і контррозвідки Генерального штабу УНР, Барвінський відповідав там за зв'язок з підпільними організаціями в підрадянській Україні.
З 1928 служив контрактовим офіцером польської армії (15-й піхотний полк у м. Дембліні). Останнє звання у польській армії — підполковник (1935).
У вересні 1939 потрапив до німецького полону, був звільнений у січні 1940 за наполяганням військового міністерства УНР в екзилі. Зі серпня 1943 був в. о. командира 30-го полку 14-ї дивізії військ СС «Галичина» у ранзі сотника. Невждовзі був усунутий німцями з цієї посади та став командиром батальйону того ж полку. Разом із батальйоном брав участь у боях з Червоною армією під Бродами. З квітня 1945 керував 2-м полком II УД УНА.
Після закінчення Другої світової війни був заступником Михайла Крата, коменданта табору полонених у Белларії (Італія), по тому переведений до 12-го інтернаціонального табору в Ріміні. У червні 1947 українських бранців перевели до таборів у Великобританії, де вони перебували до звільнення в 1948 році.
З 1950 жив на еміграції у США. Займався громадською роботою, належав до Союзу Бувших Українських Вояків.
Похований на цвинтарі Баунд-Брук (Нью-Джерсі).
За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі постановляю:
у Збройних Силах України:
Нагородити орденом Богдана Хмельницького III ступеня
АНТОШИНА Івана Миколайовича (посмертно) - капітана
БАБИЧА Олександра Володимировича (посмертно) - майора
БЕЯ Віталія Миколайовича (посмертно) - старшого лейтенанта
БЄЛІКОВА Віталія Миколайовича (посмертно) - старшого лейтенанта
Всі нагороджені посмертно,всі вони для нас Герої. Та прикро,що наприклад,забули нашого Буйлука Толю,вінничанина,який був разом з усіма нашими хлопцями на штурмі ДАП. І таке буває
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]