Чому Так ?

.

  Ч о м у?! Прикордонний стовп та інші символи імперської Москви стоять, панують в Каневі?!

  Т о м у, що свідомість канівської громади ще й досі — совкова, не відповідає високому статусу колись славного козацького міста, місця вічного спочинку Пророка нашого Тараса Григоровича Шевченка. Міста, яке має бути, але не є Духовною столицею України та Світового українства. Воно, покищо, не спромоглося досягти цього неофіційного, але не менш почесного високого звання.

  Т о м у, що живуть в Каневі, переважно „славних прадідів великих правнуки погані”, а відтак і влада в ньому не українська, а яничарська. Хтось, правда, намагався спалити пам'ятник Леніну. Але він, хоч і ідол, та як відомо, не з дерева ж видовбаний і стоїть він, як і стояв, вилискуючи свіжою фарбою під опікою яничарів — вірних ленінців. Серед всього цього неподобства кричущим є той факт, що прикордонний стовп(?) і пам'ятну дошку встановлено 28 травня 2008 року на 17-му році нашої з а л е ж н о ї незалежності на честь 90-ої річниці прикордонних військ СССР?! Наче Канів — прикордонне військове містечко СССР — давно неіснуючої держави, колишнього окупанта України, правонаступницею якого є московська імперія в новій іпостасі — псевдодемократичній. Застовбили! Щоб знали українці хто в Каневі, та й в Україні, хазяїн. Яничари відверто знущаються з нас, говорячи: „Ви можете ще ходити до Шевченка, як вам заманеться. Та невдовзі ми і його приватизуємо. Поставимо надбрамну церкву московського патріархата і будете йти до свого пророка через нашу прохідну та ще й платитимете нам гроші". Дожилися! Сьогодні в Каневі стоїть аж два пам'ятника Леніну в повний зріст! Безліч вулиць носять імена колишніх московських керманичів та їхніх поплічників, є й інші атрибути московської червоної чуми.

  А влада закриває на це очі, напевно спить. 
  Тож нам вже час „Гострить сокиру 
  Та й заходитися будить!" 
  Вже час ставати до роботи, 
  Очистить Україну від сволоти, 
  Життя достойне відродить.

  Тільки непохитна воля, непереборнеє бажання бути господарем своєї долі на своїй землі дадуть нам шанс утвердитись в цьому світі вільною могутньою нацією, закласти надійний підмурівок нашого розросту на благо і щастя нам, нашим дітям і нащадкам. На це благословив українців Тарас Григорович Шевченко. Він закликав:

  Прокиньтеся ж, брати мої
  Кайдани порвіте,
  І вражою злою кров’ю
  Волю окропіте.


  С ь о г о д н і ми не повинні знову іти за збанкрутілими лідерами. Н і! Ми Маємо згуртовано іти шляхом боротьби за наші кровні інтереси, шляхом, який торує ВО “Свобода”.

  І ніщо нас не зупинить у пориві до Свободи
  Тільки в єдності здолаєм нездоланні перешкоди.