Хвороба Путіна стає заразливою для українського політикуму

Діагноз Путіну не ставить тільки лінивий.

Медична енциклопедія значно збагатилася новими діагностичними відкриттями.

Неповний перелік симптомів виглядає наступним чином:

Агресивний правовий нігілізм
Глобальний пофігізм щодо думки оточуючого середовища
Істерична брехливість
Запалення свідомості
Спалахи проявів деспотії
Синдром Калігули 

Найбільша загроза всіх установлених діагнозів полягає в надзвичайно високому ризику зараження. Цей путінський вірус особливо небезпечний для найближчого сусіда – України, де політикум начебто отримав щеплення на Майдані, але раніше інфіковані путінським вірусом політики не були вчасно відправлені на карантин і, таким чином, щеплення Майданом українського політикуму мало значно менший ефект.

Час інкубаційного періоду минув. І на ззовні вилізли найогидніші ознаки хвороби – агресивний правовий нігілізм та абсолютне ігнорування щодо думки оточуючого середовища.

За всіма ознаками, найбільш враженим небезпечним вірусом Путіна є гуманітарний віце-прем'єр і міністр культури України. Людина, яка апріорі мала би відповідати за консолідацію українського суспільства, за створення сприятливого клімату для мобілізації всього того потенціалу творення нації, який так яскраво проявився під час Майдану, і завдяки якому Україні вдається чинити супротив зовнішнім агресіям.

Але, на відміну від очікувань і сподівань Майдану, на очах усього шанованого товариства відбувся зухвалий відкат у минуле.

Вихованець радянської школи філософського факультету Київського університету, В'ячеслав Кириленко безнадійно застряг у СРСР. 100 днів провалу Кириленка – саме такий висновок можна зробити за результатами його діяльності у Мінкульті.

Що цікаво, жодного разу ані президент – гарант Конституції, ані прем'єр – безпосередній керівник Кириленка, не відреагували на такі численні статті, листи, заяви, які невтомно з'являються в публічному просторі від перших днів призначення Кириленка.

Прикриваючись війною, використовуючи терплячість та толерантність українців, ховаючись за коаліційною угодою, гуманітарний віце-прем'єр занурив культурний простір України в стан обурення, відчаю та зневіри щодо всієї української післямайданної влади. А цей простір, незважаючи на свою малу чисельність, є вирішальним для формування суспільної думки всієї України.

Нехтування проблемами в культурному просторі з боку керівництва країни можуть мати катастрофічні наслідки для української державності.

Нещодавня заява Порошенка про важливість культури дала промінь надії – але, на жаль, ця заява залишилася тільки заявою. Виникає побоювання, що якщо та зброя культури, про яку говорив президент, опиниться в руках команди Кириленка, то це для України матиме погані наслідки.

Сам Кириленко і його заступники не мають жодної заслуги перед українським суспільством. Натомість щойно отримавши посади, ці люди почали втілювати класичний принцип минулого "розділяй та володарюй!"

В українських реаліях це виглядає як типовий класичний дерибан посад та виконання якихось зобов'язань перед колишніми очільниками провідних закладів культури України.

Останніх, до речі, під тиском професійного середовища та за допомогою міжнародних європейських програм та ініціатив вдалося позбутися навіть під час правління Януковича. Саме в той час, як не дивно, удалося створити Музейну Раду при Міністрові культури, щоби унеможливити одіозні кадрові призначення в таке вибагливе щодо професійних якостей середовище, як музейна та пам'яткоохоронна сфера.

Саме завдяки наявності Музейної Ради вдалося провести перший в Україні конкурс на заміщення посади директора Національного художнього музею України.

Саме завдяки активній громадянський позиції членів Музейної Ради вдалося переконати тодішнього міністра культури Кулиняка в доцільності використання системи кадрового професійного резерву та конкурсу для очільників провідних закладів культури. Це була величезна перемога сучасної моделі культури й наближення до європейських стандартів.

Саме таким чином було призначено директором Софії Київської Сердюк, а до керівництва в Лавру для зупинення низки скандалів було запрошено Михайлину, який до того керував найбільш успішним заповідником України фортецею Хотин.

Але, чомусь після Майдану Гідності відбувся якийсь нечуваний відкат назад саме в тій сфері, яка би мала стати локомотивом творення нової нації. Після абсолютного незрозумілого звільнення Євгена Нищука, до влади в культурі прийшли люди, які відкинули Україну на 20 років назад.

Колись Сталін називав комуністів Західної Європи "корисними ідіотами", тому що вони, самі того не розуміючи, підігравали Сталіну в його намірах вийти до Ла Маншу… Сьогодні маємо в Мінкульті "корисних ідіотів Путіна", які, самі того не усвідомлюючи, підіграють Путіну в розвалі української державності.

Усім відома теза Путіна про неспроможність української держави. Ця теза постійно лунає в країнах Європи, які мають вплив на формування політики ЄС щодо України.

Війна ніколи не буває на одному фронті. Опоненти європейського вибору України посягають на всі ознаки нашої державності.

Артефакти, що зберігаються в музеях України, складають певну матрицю державності. Софія-Київська – Києво-Печерська Лавра – Національний історичний музей, це не просто заклади культури.

Це місця збереження та пам'яті нації. Це місця, де зберігаються такі символи української сили та непорушності, що будь-яке аматорство, непрофесійність, нехтування правилами безпеки та зберігання можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

Тому тим силам, яким дуже потрібно оволодіти цими матрицями української нації важливо за будь-яку ціну, усупереч усім правовим нормам відсторонити професійних директорів від роботи й поставити маріонеток, які забезпечать м'яку, ледь помітну втрату тих скарбів, на яких ґрунтується доказова база української державності.

Роль таких маріонеток і мають зіграти колишні звільнені "злочинною владою" директори, які сьогодні складають пул головних привілейованих радників міністра Кириленка.

Звичайно, неможна звинувачувати високопосадовця в прямому співробітництві з антиукраїнськими силами. Ми ж розуміємо, що "не по злому умислу, а по нєдомислію" коїться це свавілля в культурній пральній України.

Але таке недолуге та безвідповідальне ставлення до фундаменту української державності кидає негативну тінь на весь кабмін, який, незважаючи на звернення, прохання про допомогу та відкриті протести згадуваних закладів культури, робить вигляд, що нічого не відбувається.

Час скинути маски, час називати речі своїми іменами. Загострення боротьби за Україну відбувається в культурному полі.

Є ватники, а є вишиватники. І ще невідомо, хто є страшнішим для української культури.

Є герої, але є й тилові криси, які під прикриттям ідей Майдану, під прикриттям АТО роблять просто чорні справи.

За дорученням міністра культури на території Софії Київської такий собі Циганок Павло Анатолійович розпочав збір інформації про те, як заповідник у революцію вів війну проти Майдану.

Що це?! Кириленку кортить у пошуках ворогів народу? А що потім? І чим це відрізняється від тієї охоти на відьом, яку розпочав Путін у Росії?

А чи відомо Кириленку, що під час Майдану саме на дзвіниці Софії зі всіма можливими ризиками для керівництва Софії з боку на той час чинної влади, було встановлено пост спостереження Самооборони Майдану?

А чи відомо Кириленку, що дирекція Софії чергувала 24 години на добу, щоби в разі потреби стати прихистком разом із Михайлівським монастирем для майданівців?

Музейники не створюють собі піару на таких речах. Тому що в музейників існує такий внутрішній кодекс честі – мовчазне служіння Україні.

Натомість перший заступник міністра культури України Ліховий нещодавно, привівши до Софії звільнену з посади директора в 2012 році за численні зловживання Куковальську й представляючи її як в.о. генерального директора, – урочисто заявляє, що "місія міністерства культури – це повернення на посади колишніх начебто "незаконно звільнених злочинною владою" директорів провідних закладів культури України: Софії, Лаври, Національного художнього".

Хто ж вони такі, ці колишні директори? І чому так цупко тримаються за втрачені посади?

Складається стійке враження, що йдеться про рейдерську групу, яка в повному сенсі захопила не просто музеї й заповідники України.

Ця група захопила Міністерство культури України, а віце-прем'єр, замість того, щоби працювати в правовому полі й стояти на захисті закону й інтересів культури – кришує людей із сумнівним минулим.

Групу "рейдерів" очолив Ігор Ліховий, перший заступник міністра Кириленка, колишній парторг, скандально звільнений директор Шевченківського Заповідника в Каневі.

До групи входять Неля Куковальська та її колишній перший заступник Вадим Кириленко. За результатами діяльності цих двох колишніх очільників Софії, яких, нехтуючи рішеннями суду, повернуто в Софію 18 березня 2015 року, було відкрито кримінальні впровадження: №1201410010000 по факту зникнення археологічних колекцій Заповідника, №12015100100002814 по факту пошкодження фресок Михайлівського Золотоверхого Собору, №42014100100000495 по факту незаконного знесення державного майна.

До цієї сумнівної кампанії приєднується також Сергій Кролевець, якого майданівці під час майдану спіймали на тому, що він приводив тітушок до Лаври.

Руками й мозком рейдерів є службовець Мінкульту, голова управління охорони культурної спадщини – Яків Діхтяр, знаний серед киян як людина, яка дуже талановито виводить з охоронних реєстрів Києва пам'ятки архітектури на користь містозабудовників.

Коли Євген Нищук, незважаючи на тиск Кириленка, усе ж таки не поспішав звільняти Сердюк із посади генерального директора Софії, до Мінкульту було працевлаштовано Діхтяра – і якось на диво швидко на території Софії впала технічна стіна…

Тут же, неначе двоє із ларця, виникла якась невідома громадськість на чолі з Куковальською – і почалася істерична кампанія по звільненню Сердюк, яка триває й досі.

Ця детективна історія має своє продовження зі зломом кабінетів у Софії, появою якихось чи то помічників президента, чи то депутатів ВР, які чомусь при проханні показати посвідчення – зразу повтікали…

Сумні підсумки "діяльності". Факти без коментарів

Далі без коментарів, тільки голі факти щодо підсумку діяльності вищеназваних діячів.

Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав"

Колишній генеральний директор Довгошия П.О. був звільнений міністром культури Нищуком у зв'язку із закінченням контракту. Для визначення кандидатури нового директора був проведений конкурсний відбір. Єдиним кандидатом, який відповідав оголошеним кваліфікаційним вимогам, був Довгошия П.О.

Однак, усупереч оголошеним умовам конкурсу, гендиректором призначений активіст ПР у Переяславі Олексій Лукашевич.

Це місце готувалося для Куковальської, на той момент члена громадської ради при комітеті ВР із питань культури й духовності під головуванням Кириленка – у разі, якщо не зможуть "звільнити" місце в Національному заповіднику "Софія Київська".

Національний музей народної архітектури й побуту України "Пирогів"

Гендиректор Дмитро Заруба був незаконно звільнений із посади й за рішенням суду поновлений на роботі. Судове рішення Мінкультом не виконується. В.о. директора призначено Юрія Бойка, настоятеля парафії Святих великомучеників Бориса й Гліба УАПЦ Харківсько-Полтавської єпархії, який був помічником Кириленка в бутність його народним депутатом України.

Шевченківський національний заповідник у Каневі 

Після відвідин цього музейного закладу міністром культури Кириленком та його першим заступником Ліховим, чинний гендиректора заповідника Василь Тулін – призначений на посаду в лютому 2014 року терміном на 5 років – подав заяву про звільнення, а виконуючим обов'язки керівника вказаного музею призначено Мар'яна Піняка – колишнього водія Ліхового. 

Національний Заповідник "Софія Київська"

Як уже повідомлялося вище, на міністра культури Нищука чинився тиск з боку Кириленка, на той час голови комітету ВР, щодо звільнення Сердюк – призначено на посаду гендиректора заповідника в 2012 році терміном на 5 років – з метою повернення на посаду Куковальської.

За відсутності аргументів для звільнення, у жовтні 2014-го на території Заповідника впала технічна стіна, яка не є на обліку Заповідника, але факт падіння якої відразу було застосовано як підставу для звільнення Сердюк. За висновками експертної комісії, вину Сердюк доведено не було, але наказ про її звільнення був опублікований Мінкультом.

У процесі судового розслідування Мінкульт скасував свій наказ про звільнення Сердюк, але при загадкових обставинах поновив його на наступний день та призначив Куковальську, на яку відкрито 3 кримінальні впровадження.

Національний музей історії України

Попри всі очікування на конкурс на заміщення вакантної посади директора, у якого закінчився контракт, зненацька в.о. генерального директора призначено Тетяну Сосновську, яка за освітою є фізиком-математиком, протягом останніх майже 18 років очолювала невеличкий Літературно-меморіальний музей-квартиру Павла Тичини комунальної власності зі штатною чисельністю працівників 10 осіб.

Києво-Печерська Лавра

Згадуваний колишній директор Києво-Печерської Лаври Кролевець неприховано вихваляється, що найближчим часом він має повернутися на посаду в Лавру, де вже начебто існує домовленість про призначення діючого директора на посаду його заступника.

На черзі також звільнення Марії Задорожньої, Директора Національного художнього музею України. Попередження про таке рішення міністра музей уже отримав.

Нагадаємо, що Марія Задорожня свого часу мала "необережність" звільнити Ліхового за прогули, і зараз попередження про звільнення успішного директора, який модернізує музей і є флагманом музейної справи України, виглядає як помста.

А якщо врахувати, що під час Майдану Музей опинився в епіцентрі протистояння на Грушевського, і Марії ціною двомісячного власного цілодобового перебування в Музеї вдалося врятувати як саму будівлю так і її експонати від можливих пошкоджень та втрат – то цькування нинішнім міністром такого директора виглядає як величезний скандал національного масштабу.

Таким нехитрим чином виглядає повернення не тільки колишніх звільнених за зловживання горе-директорів, але і їхніх водіїв, помічників і цілої армії "нужденних та безробітних" навколокультурних діячів, які звикли паразитувати на політичній кон'юктурі та традиційному пофігизмі вищої влади до проблем культурної інфраструктури.

Ні про яку модернізацію країни за таких умов не може бути жодної мови.

Ситуація в культурному середовищі вкрай напружена. А керівництво галузі викликає почуття огиди та сорому.

Тому для унеможливлення подібних ситуацій на майбутнє, та для корінної зміни системи управління в інфраструктурі культури, професійна спільнота вимагає від керівництва країни зробити два простих кроки:

1. Накласти мораторій на будь-які кадрові звільнення, призначення та зміни до кінця терміну чинних угод між керівництвом закладів культури та Мінкультом. Це надасть можливість стабілізувати ситуацію, зосередитися на більш актуальних питаннях захисту та охорони музейних фондів України й культурної спадщини в умовах постійно існуючої зовнішньої агресії.

2. Впровадити розроблену музейним професійним середовищем систему конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників закладів культури для унеможливлення корупції та свавілля, які станом на сьогодні гальмують процеси розвитку та грають на руку розгойдуванню ситуації в середині країни.

Для любителів конспіративних технологій зауважу:

Ця стаття не є замовленою, не націлена проти уряду – але має привернути увагу уряду України до загрозливих зловживань владою новоявлених сірих кардиналів, які своєю зухвалою діяльністю кидають злу тінь на чинну владу України.

"Справедливість має бути сильною, а сила справедливою"
Блез Паскаль

Оксана Мельничук, Кандидат політичних наук паризького університету Дені Дідро Париж-7, продюсер виставки Пінзеля в Луврі, президент Асоціації ПромКом – промо та комунікації для міжнародного співробітництва

Джерело: Українська правда