Василь Зілгалов
З першим всенародно обраним, Леонідом Макаровичем Кравчуком, доводилося спілкуватися чимало. Хоча перші заочні наші контакти було малоприємними... В одному з матеріалів, який Валік Мороз у Мюнхені поспішив дати в ефір, була цитата російського академіка Ліхачова, котрий назвав Кравчука «малим Горбачовим»... Це дуже образило Леоніда Макаровича. Гострі суперечності Кравчука й Горбачова сприяли проголошенню української незалежності... Та й ще у кінці 1991 року, коли записував Кравчука в Ужгороді, як голову Верховної Ради, стало зрозуміло, що цей політик Україну не здасть...Пам’ятаю, як захопився Леонід Макарович, читаючи патріотичну листівку проти закарпатських автономістів... Цей аудіозапис, як і чимало інших голосів Кравчука, зберігся... Не дивно, що 1 грудня Леонід Кравчук отримав таку всеохоплюючу всенародну підтримку...
З Леонідом Кучмою контактувати було набагато важче...Вже при першому, коли він висувався у 1994 році...я записував його прес-конференцію на Хрещатику, у спілці українських промисловців. Потім була коротка розмова у присутності голови Російського союзу промисловців та підприємців, Аркадія Вольського, який хвалився своїми українськими коренями, що, мовляв, всі його головні родичі в українській землі... Але вже тоді Леонід Данилович лякав мене і моїх колег, на повному серйозі, що, мовляв, вважайте, бо знову піднімуться у Москві сили, які «вас і в Мюнхені дістануть»... Вольський тоді просив мене - «Вася, вырежь это... Не давай...» Я не послухав... А колега-редактор із задоволенням дав деякі шматки до ефіру...Це було одне з перших інтерв’ю нового кандидата у Президенти... Було відчутно, що Кучма мав негативний досвід спілкування з «бонзами КГБ»... Суперечності ці зміцнювали незалежність України... Вже пізніше, при балотуванні на другий термін, ми розмовляли з ним про його програму і Леонід Данилович розлютився за критику якогось там аграрного, здається, шматка... Потім почав нарікати і наголосив, мовляв, «ви часто дуже забагато хочете у поступі демократії, але ж ви не знаєте, як важко виходити з минулого... Он з Росією домовлятися стає все важче й важче, не знаєте... яке оточення прийшло до Єльцина...». Путін вимальовувався... Кучмі ставало дедалі важче...Але він все ж сказав, що «Україна не Росія»...Тут проявилася і його антипатія...Тузла підкреслила це ще більше... Виникла тінь Януковича...
З Віктором Ющенком була багато довгих і змістовних розмов...Аж не вірилося, що приходить такий відкритий і послідовний український політик... Правда, я запитав його, коли він привіз своє різношерстне політичне оточення до Праги у розпалі 2004-го, чи «не лякає Вас це»... Тоді Віктор Андрійович сказав – «Головне, подолати Кучму, а з цими дамо раду, прорвемося»... Не дав і не прорвався... Зате, дав шанс Януковичу... Тінь якого перетворилася на реальність, похмуру і чорну якусь...
Цей, фактично, завжди уникав прямих і відкритих розмов з журналістами...Мабуть знав, що у таких проявиться його суть, зовсім не президентська...Я звернув увагу, як запопадливо, нагинаючись, не встигаючи застібнути піджака, виходив він у Харкові із зали прес-конференції 21 квітня, вслід за маленьким господарем Кремля...І своїм, мабуть, також.... Чи дійсно цей останній, Президент?
http://www.radiosvoboda.org/content/blog/2032403.html |