1 травня в большевизмі й нацизмі

В большевизмі поступово посилюються месіянські, квазірелігійні сторони. Культ вождя, здавна присутній у цьому вченні як неодмінний елемент тоталітарної доктрини, набуває рис релігійного культу. Твори Володимира Леніна та його наступників канонізуються й перетворюються на «святе письмо» большевизму. Цитування цих текстів вводиться як неодмінний елемент до кожного виступу, публіцистичного або наукового тексту, замінюючи наукові арґументи. Аналітичний підхід до них відкидається. Утверджується ставлення до цих текстів як пророчих і беззаперечних. Таке ставлення виражали безапеляційні слова Леніна: «Вчення Маркса всесильне, бо воно вірне».

Культ вождя потребує організованих форм поклоніння. Він знаходить вияв у спорудженні численних пам’ятників, вміщенні портретів вождя в кабінетах і навчальних класах, перейменуваннях географічних назв на честь вождя. День народження (22 квітня) і день смерти (21 січня) вождя перетворюються на найбільші партійні свята. Цікаво, що культ Карла Маркса й Фридріха Енгельса мав значно скромніший характер. Не можучи фактично заперечити влади смерти над вождем, большевицька партія поширює це заперечення в формі гасел: «Ленін жив, Ленін живе, Ленін буде жити», «Ленін і тепер живіший за всіх живих». Тіло померлого вождя бальзамується й вміщується в мавзолеї, збудованому в формі поганських вівтарів (пригадаймо Пергамський вівтар – «Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани», Одкр. 2:13). Організуються всенародні прощі до мавзолею.

Виробляються нові ритуали, які мали б замінити християнські. Так замість хрестин вводяться «звездини», запроваджується урочиста реєстрація шлюбу в ЗАГСі (спершу укладання цивільного шлюбу мало суто формальний характер), похорон зі співом революційних пісень або грою оркестрів, несенням червоного прапора й революційних відзнак спочилого. Офіційні заходи починаються зі співу партійного гімну «Інтернаціонал».

Большевики намагаються створити власний календар. Починає поширюватися літочислення від Жовтневої революції (так було офіційно названо переворот, що відбувся 25 жовтня 1917 р. в Петрограді), за п’ятирічками (планами розвитку СССР на 5 років, що приймалися з’їздами большевицької партії), за роками п’ятирічок (третій вирішальний, четвертий визначальний, п’ятий завершальний). Здійснюються спроби запровадити замість семиденного тижня шестиденний або п’ятиденний. Поряд із днями народження й смерти Леніна вводяться свята Жовтневої революції (7 листопада), міжнародної солідарности трудящих (давнє ґермано-слов’янське свято весни 1 травня), міжнародної солідарности жінок і «чоловіче» свято на честь Червоної армії (відповідно 8 березня та 23 лютого, походять від юдейського свята Пурим).

Дітей починають називати іменами на честь большевицьких вождів (Вілен, Владілен, Сталіна) або різних феноменів совєтської дійсности (КІМ – Комуністичний інтернаціонал, Тракторина).

Мова большевицької культури набуває граничного символізму. Крім суто партійних символів (пентаграма – п’ятикутна зірка, серп, молот), впроваджуються давні поганські символи. Срібляста ялина, що росла перед московським Кремлем, резиденцією вищого керівництва, біля мавзолею Леніна, стала неодмінним атрибутом центральних, обласних і районних партійних комітетів, стверджуючи ідеологію унітарности й ієрархічности устрою партії та країни. Берізка, здавна шанована в народних віруваннях росіян, висаджується біля пам’ятників полеглим як символ суму та, водночас, – центральної ролі Росії в совєтській державі, а також місії полеглих «за землю російську».

Розвиваються й удосконалюються ініціяльні обряди та традиції. Дитина змалку відчужується від батьків через мережу передшкільних закладів. В разі виявлення того, що батьки виховують її всупереч офіційній доктрині, вони позбавлялися батьківських прав. Через приклад Павлика Морозова (доніс на контрреволюційні задуми свого батька) та йому подібних плекається ідеал зради батьків заради партії та держави. Діють дитячі організації «жовтенята» й «піонери» та організація юнацтва «комсомол» («комуністична спілка молоді»), прийняття до яких проходить через ритуальне випробування зрілости, одягання ознак організації, присягу перед большевицькими реліквіями.

Етапним стало прийняття ХХІІ з’їздом большевицької партії нової програми КПСС 1961 р., яка визначала дату встановлення комунізму в СССР – 1980 р. Перший секретар ЦК КПСС Микита Хрущов на початку 60-х рр. ХХ ст. заявляв, що 1980 р. він покаже по телебаченню останнього живого попа. Постановою ЦК КПСС «Про заходи щодо посилення атеїстичного виховання населення» 1964 р. у наказовому тоні давався план на подолання релігійної свідомости, передбачалося створення Інституту наукового атеїзму і спеціялізації з атеїзму у вищих навчальних закладах. Поширюється «Моральний кодекс будівника комунізму», скопійований з десяти Божих заповідей Мойсеєві. Відновлюється насадження нових квазірелігійних обрядів, винайдення й розвиток яких ставиться під контроль ідеологічних органів партії та державних управлінь культури.

Культовою книжкою нацистів стала праця Альфреда Розенберґа «Міф ХХ сторіччя: Оцінка душевних і духовних засадничих битв нашого часу», перше видання якої з’явилося 1930 року. На 1943 р. загальний наклад книжки Розенберґа сягав майже 1 млн. примірників. Історія людства трактується тут як історія боротьби рас: повноцінної арійської (нордичної) з усіма іншими, неповноцінними. Коли суспільство утворює чиста раса, воно переживає небачений злет (Вавилон, Індія, Єгипет, Греція, Рим). Але з приходом мішаних шлюбів, експансією Малої Азії та Африки вища раса втрачає чистоту, суспільство загниває й руйнується. «Перша нордична хвиля створила стародавню республіку Рим. Тільки з переходом до християнства почалося расове переродження»[1], – заявляє Розенберґ.

Руйнування чистоти раси загрожує деґрадацією та духовною смертю. Серед сил, які несуть цю загрозу, Розенберґ називає християнську Церкву. Її мораль відкидається, замінюючись расовою мораллю, спрямованою на захист чистоти раси й арійської крови будь-якими, навіть найжорстокішими засобами.

Розенберґ ідеалізує нордично-арійську традицію. Його книга стимулювала відновлення поганських звичаїв і обрядів. Під впливом Розенберґа на основі давньоґерманських вірувань формується новітня міфологія нацизму. Її улюбленим персонажем став Водан або Вотан (скандинавський Один) – бог бурі, вихору, померлих, загробного царства – Валгалли. Популяризуються сюжети, в яких войовничі діви-валькирії приводять до Водана у Валгаллу душі хоробрих воїнів, що загинули в бою. Формується партійний культ, поширюються модернізовані різновиди жертвопринесення, ворожіння. Відроджується шанування священних дібров. В середовищі нацистів поширюється теософія, окультизм.

У книзі «Міф XX сторіччя» Розенберґ переписав історію Німеччини і заклав основи нового нацистського кредо – «релігії крові». Він розглядав кров у релігійному змісті, як визначальний фактор. «Релігія крови» повинна була стати новим символом віри. Кров зв’язувала і поєднувала нордичну расу. Кров і раса ставали ключовими елементами. Нордичні міфи замінили Біблію, ставши фундаментом нацистської релігії. Символом нової релігії була обрана «свастика» – давній арійсько-поганський символ сонця і його сяючого полум’я. Свастика зустрічається як символ удачі в Китаї, символ світла і щедрості в індуїзмі і буддизмі, символ арктичного сонця – джерела життя і благоденства – в стародавніх скандинавів. Поряд із свастикою в нацистській символіці широко вживався римський орел – символ стародавнього Риму, а отже арійської імперської традиції.

Книга Адольфа Гітлера «Моя боротьба» («Meine Kampf», 1925) стала «святим письмом» нацизму. До 1943 р. її загальний наклад досягнув 9,48 млн. прим.

СС – «Schutzstfaffeln» (охоронні загони), створені 1923 р. в складі «Sturmabteilungen» (штурмових загонів), СА, перетворюються на замкнений орден, діяльність якого оточується містичним ореолом.

Райхсфюрер СС Генріх Гіммлер розробив складний ритуал на основі передань про короля Артура. Вищими ієрархами СС були 12 оберґруппенфюрерів з власними гербами. Замок Вевельсбурґ у Вестфалії, нібито побудований гунами й перебудований у XVII ст., перетворюється на центр СС. У величезному залі (35 х 15 м) з круглим дубовим столом посередині засідали Гіммлер і 12 оберґруппенфюрерів, що сиділи у монументальних кріслах, прикрашених гербами. У підвалі було обладнано усипальницю для лицарів СС. До Кведлібурзького собору переноситься тіло саксонського короля Генріха I (876-936 рр.), котрий воював проти слов’ян, і собор перетворюється на місце паломництв есесівців. Щороку в день смерти короля Генріха I Генріх Гіммлер (котрий любив, щоб його називали «кайзер Генріх» або «чорний герцоґ») опівночі йшов до склепу, аби провадити бесіди з духом спочилого. Есесівці носили чорний мундир, пов’язку на рукаві – свастику в чорному колі, емблему – срібного кольору зображення мертвої голови.

Гіммлер створив дослідницький центр «Інститут родової спадщини». Поряд з медичними дослідами на живих людях і тестами на визначення расової чистоти центрові було доручено відновити і переосмислити оккультні ритуали, стародавні ґерманські міфи і поганські обряди. Нова еліта Німеччини, бійці СС, були зобов’язані вивчати символіку рун – давньоґерманських символів, що служили для жрецов і заклинателів знаряддям пророкування долі, чаклунства і спілкування з потойбічним світом. Багато організацій Третього Райху мали свої руни. Наприклад: СС – подвійна руна «зіґ» (сонце і могутня енергія); Гітлер Юґенд – одиночна руна «зіґ». Ці стародавні містичні символи були розкидані буквально повсюди, постійно нагадуючи німцям про їхнє поганське минуле.

Усі нацистські свята формально співвідносяться з датами стародавнього ґерманського календаря. Так свято «Травневого дерева», що символізує родючість (1 травня), перетворилося на демонстрацію націоналізму і військової міці. Гітлер заявив: «Відтепер у цей день 1 травня у всіх куточках країни ми святкуємо звільнення німецького народу з полону споконвічних внутрішніх звад». Аналогічно переосмислювалося святкування «літнього сонцестояння» і «зимового сонцестояння». Кульмінацією цілої серії ритуалів стали ґрандіозні паради в Нюрнберґу, де партія і народ щорічно клялися один одному у взаємній вірності. Десятки тисяч одягнених у парадну форму нацистів марширували пліч-о-пліч. Збіговисько тривало тиждень і було задумане як демонстрація солідарности й міці. Нацистські масові дійства були ретельно продумані так, щоб викликати могутній емоційний порив і релігійний екстаз. У центрі цього культового дійства знаходився Гітлер – «фюрер». Усе було побудовано так, щоб він виглядав як божество, месія.

[1] Мельников Д., Черная Л. Империя смерти. – Москва, 1988. – С.126.