Роздуми після події
Минулої суботи в міському будинку культури пройшли урочистості з нагоди 30-річчя Канівської ЗОШ №3. Побачили себе в фільмі, зустрілись, згадали! Доповнити бачене захотілося й мені, як колишньому вчителеві, заступникові директора школи. Справді, 30 років тому, із введенням в експлуатацію нового приміщення, школа № 3 піднялася на новий рівень. Нова школи вимагала від трудового колективу зберегти все найкраще із старої 8-річки, запозичити досвід інших трудових колективів шкіл міста, надбати своє, нове, що було б притаманне тільки нашій школі. Думаю нам багато що вдалося. З перших днів роботи нової школи у нас активно стало розвиватися учнівське самоврядування. Саме учнівський коллектив, прислухаючись до порад вчителів, визначав тоді в основному позакласні заходи школи. Починаючи від пересадки сотні тисяч курок-несучок, допомоги у збиранні врожаю на птахорадгоспі, проведенні вечорів відпочинку, на які збиралися учні з усіх шкіл міста закінчуючи проведенням загальношкільних батьківських зборів у переповненому актовому залі школи, після яких учні обов'зково учні ставили виставу або давали концерт. Мені чомусь пригадується «Божественна комедія». Учні самі заробляли кошти на проведення таких заходів, на туристичні походи та поїздки. Пам'ятаю. як ми під керуванням Катерини Коваленко, тодішнього керівника «Зеленого господарства» міста, ми обсапували всі квітники міста. Зароблені кошти направлялися не лише на потреби школи, і й учнів, зокрема – велопрбіг «Канів - Київ», присвячений 40-ю Перемоги, в якому взяли участь 15 учнів учні 7-9 класів. А чого варті поїздка на Кавказ, проведення творчих вечорів, КВК із учнями інших шкіл міста.
Пам'ятаю як ми готувалися до загальношкільних батьківських зборів, де одним із питань було питання радіоактивного забруднення Канівщини, про що тоді чомусь воліли не говорити вголос у Каневі, як малювали ми схеми впливу цього забруднення на довкілля, людський організм. Саме школярі допомагали складати карту радіаційного забруднення території школи та міста Канева, саме вони її бачили першими. Пригадую як тодішнє керівництво міськвно називало нас терористами, як виправдовувався перед ними переляканий парторг школи, доказуючи, що він не знав, що ми затіваємо, як нас підтримав батьківський колектив і зокрема працівників заводу «Магніт». Саме ці матеріали лягли тоді на стіл голови ВР України Леоніда Кравчука і саме по них ми тоді доповідали керівництву держави (Кравчуку, Яворівському, Шаповалу, Плющу, Білоблоцькому) про радіаційне забруднення нашого міста.
Уже в той час ми проводили уроки, які на цілі два десятиліття випереджали час: уроки-конференції, уроки –диспути, уроки на природі, уроки на виробництві, уроки-суди , уроки-мандрівки, зустрічі із жителями різних континентів та культур, уроки, які проводили старшокласники у менших класах і т. д.
Окрема мова про випусників школи. Серед них є вищий командний склад силових структур, доктори і кандидати наук, менеджери, керівники компаній, педагоги…, матусі і татусі, а головне – багато-багато хороших людей. Вірите, пам'ятаю всіх. Школа справді жила цікавим, насиченим життям, світло в класах горіло допізна. Кожен клас щось готував, придумував, щоб бути першим чи кращим. А як бурлило шкільне життя в часи перебудови! Які газети випускали в школі! Ніколи не забуду слова вдячності батьків, як вони дякували нам, вчителям, за розкриті таланти своїх дітей. Адже дітей не талановитих не буває, просто не завжди і не кожен вчитель уміють вчасно розгледіти той талант, як паростку, допомогти йому прорости, піднятися, розквітнути. Це треба відчути і побачити. Це, як на мою думку, і є головним завданням учителя.
Хочу сказати слово і про тих, хто пішов від нас у вічність: вчителів та учнів. Земля їм пухом. Крім тих людей, яких згадували на зустрічі, варто згадати вчительку історії М.Г Кутову, незамінного завгоспа С.П. Дика. Свій робочий день він завжди починав із обходу всієї школи. І коли бачив десь негаразди, тут же їх виправляв, ремонтував, до чого привчав і нас, вчителів. Одна з причин чому ця школа збереглася так добре і до цього часу. Варто згадати і техпрацівників. які прийняли новобудову і утримували її у найкращому стані. А як вони бідні кожної перерви проводили вологе прибирання, коли було виявлене радіаційне забруднення прилеглої території.
Після семи років я пішов зі школи. Мені подобалася робота в школі. Я любив своїх учнів, люблю їх і нині, хоч багато хто із них сьогодні вже є дідусями і бабусями. Та разом з тим я усвідомлював, що тільки займаючись безпосередньо питаннями екології, зокрема впливом радіаційного забруднення на навколишнє середовище Канівщини, ми з однодумцями зможемо добитися визнання Канівщини радіаційно забрудненою територією, що було в дійсності. Так і сталося. Проте роки роботи в школі були і залишаються для мене найкращими.
А, можливо, вся річ у тім, що я був тоді молодим!?
Микола Черняк, колишній заступник директора Канівської загально-освітньої школи №3. |