Канівчанин Андрій Ридван у цивільному житті був підприємцем. Мав невеличкий кіоск на ринку. Зірок з неба не хватав, проте з дружиною раду давали. У вересні цього року він став військовослужбовцем Збройних сил України і учасником АТО. Як йому служиться, з ким йому дружиться? Про це у нашому інтерв’ю.
– Ви доброволець чи Вас призвав військкомат? У яких військах ви у свій час служили раніше і в яких сьогодні?
– Мене призвали через військкомат. Особливого бажання воювати я не мав,я люлина мирна. Але коли держава в небезпеці, коли ворог сьогодні прийшов на твою землю, а завтра може прийти у твій дім, комусь потрібно брати в руки зброю і захищати їх. У 18 мене призвали у прикордонні війська. Нині служу у протитанковій військовій частині. Що ж поробиш, війна не питає, хто ти був, тут станеш тим, хто потрібний на фронті.
– Вас готували, чи, як говорять, з води та в полум’я?
– Ні. Нас достатньо часу навчали у Гончаровську Чернігівської області, куди й зараз ми повертаємося із зони АТО для «передишки», а вже ми приступили до справи. – І часто вам доводиться застосовувати здобуті знання?
– Часто – не дуже часто. Коли є потреба. Під Волновахою, де ми були останнім часом, спокій бійцям тільки сниться.
– Що воно таке солдатська дружба і чи багато у Вашій частині вихідців із Донбасу?
– Сьогодні ти прикриєш товариша, завтра він тебе захистить від куль. Так що тут взаємовиручка і взаємодопомога на першому місці. Що ж до місцевих, то є у нас хлопці і з Донецької, і з Луганської і з Запорізької областей. Воюють як і ми. Тільки їм ще важче, бо довелося сім’ї перевозити із територій, підконтрольних бойовиками, щоб не помстилися. Та і як їм дивитися, коли твій будинок чи твоя квартира, де ти виріс, де бігали ногами твої діти сьогодні зруйновані. Важко.
– Як налагоджений ваш солдатський побут, чого бракує?
– З продуктами у нас все гаразд. Є й тушонки і овочі , і все решта. Спимо ми в землянці, гріємося біля буржуйки, зробленої з бочки, дров вистачає. Майже усім тим, що ми маємо, ми завдячуємо волонтерам. Тож наша вдячність усім жителям Канівщини, які допомагають нам на фронті. Не було б вас, ми б мабуть не змогли вистояти.
Автомати, патрони, протитанкові гранати і т.д. у нас є, а от серйозної техніки, такої як танки, БТР, БРДМ нам конче не вистачає. А ще нам потрібні «розгрузки», надійніші каски.
– –
– Чи отримували ви платню і якщо так, то яку?
– Якщо 2000 чи 2500 гривень – це зарплата за таку роботу, коли кожної хвилини життя солдата висить на волосинці, то отримували.
– Як часто навідують вас співати, актори?
– Приїхав якось до нас в частину на джипові з двома мікроавтобусами той нардеп, що з вилами любить бігати. Вийшли, стали фотографуватися. То наш ротний як захватив їх, швидко забралися.
– Ну що ж, бажаємо Вам живими, здоровими і з перемогою повернутися додому і низький Вам уклін від канівчан.
Катерина ЧЕРНЯК. м. Канів. |