З підприємців у захисники

Канівчанин Андрій Ридван у цивільному житті був підприємцем. Мав невеличкий кіоск на ринку. Зірок з неба не хватав, проте з дружиною раду давали. У вересні цього року він став військовослужбовцем Збройних сил України і учасником АТО. Як йому служиться, з ким йому дружиться? Про це у нашому інтерв’ю.

– Ви доброволець чи Вас призвав військкомат? У яких військах ви у свій час служили раніше і в яких сьогодні?

– Мене призвали через військкомат. Особливого бажання воювати я не мав,я люлина мирна. Але коли держава в небезпеці, коли ворог сьогодні прийшов на твою землю, а завтра може прийти у твій дім, комусь потрібно брати в руки зброю і захищати їх.  У 18 мене призвали у прикордонні війська. Нині служу у протитанковій військовій частині. Що ж поробиш, війна не питає, хто ти був, тут станеш тим, хто потрібний на фронті.

–  Вас готували, чи, як говорять, з води та в полум’я?

– Ні. Нас достатньо часу навчали у Гончаровську Чернігівської області, куди й зараз ми повертаємося із зони АТО для «передишки», а вже ми приступили до справи.

– І часто вам доводиться застосовувати здобуті знання?

– Часто – не дуже часто. Коли є потреба. Під Волновахою, де ми були останнім часом, спокій бійцям тільки сниться.

– Що воно таке солдатська дружба і чи багато у Вашій частині вихідців із Донбасу?

– Сьогодні ти прикриєш товариша, завтра він тебе захистить від куль. Так що тут взаємовиручка і взаємодопомога на першому місці. Що ж до місцевих, то є у нас хлопці і з Донецької, і з Луганської і з Запорізької областей. Воюють як і ми. Тільки їм ще важче, бо довелося сім’ї перевозити із територій, підконтрольних бойовиками, щоб не помстилися. Та і як їм дивитися, коли твій будинок чи твоя квартира, де ти виріс, де бігали ногами твої діти сьогодні зруйновані. Важко.

– Як налагоджений ваш солдатський побут, чого бракує?

– З продуктами у нас все гаразд. Є й тушонки і овочі , і все решта. Спимо ми в землянці, гріємося біля буржуйки, зробленої з бочки, дров вистачає. Майже усім тим, що ми маємо, ми завдячуємо волонтерам. Тож наша вдячність усім жителям Канівщини, які допомагають нам на фронті. Не було б вас, ми б мабуть не змогли вистояти.

 Автомати, патрони, протитанкові гранати і т.д. у нас є, а от серйозної техніки, такої як танки, БТР, БРДМ нам конче не вистачає. А ще нам потрібні «розгрузки», надійніші каски.

– –

– Чи отримували ви платню і якщо так, то яку?

– Якщо 2000 чи 2500 гривень – це зарплата за таку роботу, коли кожної хвилини життя солдата висить на волосинці, то отримували.

– Як часто навідують вас співати, актори?

– Приїхав якось до нас в частину на джипові з двома мікроавтобусами той нардеп, що з вилами любить бігати. Вийшли, стали фотографуватися. То наш ротний як захватив їх, швидко забралися.

– Ну що ж, бажаємо Вам живими, здоровими і з перемогою повернутися додому і низький Вам уклін від канівчан.

Катерина ЧЕРНЯК. м. Канів.