Свято Входу Господнього в Єрусалим

Дорогі брати і сестри!

Сьогодні Господь прийшов до Єрусалиму і ми тримаючи зелені гілки верби, не можемо збагнути: як цей народ, що співав «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!», котрий вітав Ісуса як переможця, як свого царя, раптом за кілька днів вигукуватиме: «Розіпни, розіпни Його». Чому зрадить Учителя?

Народ очікував, що Ісус проголосить Себе царем, очолить їх боротьбу з чужинцями, вирве їх з-під влади Імперії та відновить царство Давидове. Але Він пішов до Єрусалимського храму, розігнав торгівців і міняйл, що є несумісним з культом єдиного Бога. Він показав вади не завойовників, а самих юдеїв, підказав їм, що причини тих нещасть і бід, які впали на країну, треба бачити у самих собі. І коли дійшло до вибору, поставленого Понтієм Пилатом: кого ж відпустити, обрали Вараву – тобто силові дії без істотних моральних обмежень.

Чи не схоже це на нас? Чи не бачимо ми себе разом з ними, коли нам здається неефективним керуватися в повсякденному житті духом Євангелія, що кличе до любови, до миру з ближнім, до чистоти думок, почуттів і методів досягнення мети. Як часто ми шукаємо цинічних або й облудних шляхів, шукаємо, як обійти закон, аби вчинити по-своєму. Як часто ми виявляємося нездатними прийняти Христа в своє життя, залишаючись наодинці зі своїм роздвоєним сумлінням.

Христос входить у наше життя, щоб допомогти нам побачити наші вади. Він обережно, з любов’ю ставиться до особистості кожного із нас і залишає нам самим вибір: чи з Юдою, чи з тим натовпом, який, обравши Вараву, кричатиме: «Розіпни Його, розіпни!». Чи будимо ми з Ним, не лише сьогодні, тримаючи зелені гілки, здійняті як знамена перемоги, але й за тиждень, коли вітатимемося великоднім вітанням, будемо радісно усвідомлювати, що це вітання світлий знак нашого з вами майбутнього воскресіння. Амінь.