Ігор Сухобрус: «На мій погляд, у менталітеті канівців переважає міщанство».
Спочатку це інтерв’ю з Ігорем Сухобрусом планувалося як з майбутнім кандидатом на посаду канівського міського голови. Але оскільки наша розмова з Ігорем Володимировичем відбувалася ще до виборів мера, то він обережно поставився до формулювання «майбутній кандидат»: мовляв, рано ще ділитися своїми планами. Зовсім недавно народні обранці з Верховної Ради перенесли дату проведення виборів до місцевих рад на невизначений термін.
Ігор Сухобрус погодився вести розмову з автором цих рядків як громадянин Канева, якому не байдужа доля міста і його жителів.
Хоча з огляду на те, що вибори до місцевих рад все ж таки колись відбудуться (питання тільки коли), зрозуміло, Ігор Володимирович однозначно не упустить свій шанс поборотися за крісло мера Канева.
Інтерв’ювання тривало близько двох годин. Мій співрозмовник жваво ділився своїми думками. Я іноді тільки задавав запитання, які стосувалися логічного продовження розмови.
- Ігорю Володимировичу, ви живете в Каневі багато років. Як відомо, це стародавнє місто. Його зручне географічне розташування біля Дніпра ще з давніх – давен вдало використовувало заможне купецтво, відправляючи річкою на суднах цінні товари в далекі країни. З історичних джерел добре відомо, що тут проходив великий шлях “з варяг у греки”, який був важливою торговою артерією Київської Русі. Отже, торгівля тут була пріоритетним напрямком в соціально – економічних відносинах. Очевидно, це якось позначилося на менталітеті, звичках місцевого люду.
На вашу думку, якщо не вдаватися в заяложене пишномовство про «духовну скарбницю Шевченкової усипальниці», менталітет канівців чимось відрізняється від менталітету людей, які проживають у райцентрах Сміли, Умані, Золотоноші, Корсунь-Шевченкова та інших міст нашої області?
-Безумовно. У кожній місцевості присутній свій говір, так би мовити, діалект. А якщо є відмінності в діалекті, то будуть різнитися й звички людей, що проживають у різних райцентрах однієї області.
На мій погляд, у менталітеті канівців переважає міщанство.
Певна категорія людей живе за принципом: будь що аби тільки б покерувати. Мовляв, ми самі царі та любимо керувати, а все інше – то вже, так би мовити, деталі та дрібниці. Головне - бути верхи на коні.
Недолік міщанства полягає в тому, що воно тісно межує з загальною обмеженістю, вузькоглядністю, закостенілістю інтересів. Сумно, але духовно зашкарублим людям, окрім шматка ковбаси та сто грамів оковитої, нічого не потрібно.
Отаке сприйняття сучасного життя певною категорією людей гальмує розвиток міста. Їх відлякує все нове та прогресивне.
-Таке бачення життя певної категорії людей характерне для всіх провінційних містечок чи, можливо, лише для Канева?
- Я б сказав так у Каневі воно найбільш виражене. Спитаєте чому?
У мене є з цього приводу свої пояснення У Каневі ще за радянських часів функціонувало декілька підприємств, які відправляли фахівців працювати за кордон. Певна річ, заробітна плата у цих спеціалістів в порівнянні з їх колегами, що не мали можливості виїхати працювати за кордон, була вищою. І вже тоді канівці жартома говорили поміж собою, що кожний другий тутешній водій водовозки має «волгу».
На початку дев’яностих років, коли державу охопила економічна криза з тотальним безробіттям, ці люди не розгубились і розмірковували приблизно так: «Та чого хвилюватися? Можна з’їздити ще раз в Іран чи Ємен (там працювали спеціалісти з «СпецГему» та «Закордоненерго» - автор) та перечекати кризу».
І якщо, наприклад, у Золотоноші чи Переяславі економічні негаразди на початку дев’яностих змушували людей діяти згуртовано і вони активно намагалися шукати вихід із складної ситуації, то в Каневі місцевий люд здебільшого був пасивний і не хотів нічого змінювати. Заможні канівці думали, що все якось саме минеться.
Який вихід із тієї складної економічної ситуації вони знайшли? Якщо пам’ятаєте, наші люди масово почали їздити торгувати до Польщі. Вони взяли в оренду автобуси, (в тому числі, частину і з мого автопарку) і почали вивозити практично весь цінний реманент, який на той час міг зацікавити польських покупців. Багато вивозилось слюсарних інструментів, різних приладів. Як ви думаєте, звідки їх брали люди, коли зупинився електромеханічний завод «Магніт» та збанкрутували інші підприємства? Звичайно, що вони виносили це з підприємств, де і працювали.
- Ви думаєте, що, скажімо, в тій же Золотоноші було якось по-іншому?
- У Золотоноші такого не було. Митники цікавилися у тих, хто їздив торгувати: «Що ж у вас там за місто таке: кожний четвертий автобус з Канева»?
Вивезли все, що тільки можна було вивезти. Доречно було б запитати, а куди ж дивилися місцеві керівники, що дозволили «розкомплектувати» цілі цехи згаданого вже «Магніту»? Чому вони не припинили оцю вакханалію?
Мене іноді звинувачують у надмірній вимогливості до підлеглих. Я сам військовий і серед воєнних така риса як вимогливість – запорука порядку. Я б ніколи не допустив, щоб розкрадали майно, як це було на «Магніті».
Знаєте, як там керував директор? У нього було два основних телефони, якими він з’єднувався за потреби з Міністерством оборони і своїм секретарем. Відбувається виробнича нарада, і доповідають йому: немає на заводі якогось матеріалу. Він одразу телефонує в міністерство і замовляє матеріал. Через деякий час йому телефоном повідомляють, звідки забрати. Директор піднімає слухавку і дає команду своїм підлеглим забрати матеріал. Оце і все керування з боку директора. Менеджменту на заводі практично не було.
Відверто скажу, що я б так керувати заводом просто б не зміг.
Це не в моїх правилах. У мене був випадок, коли ми сиділи з моїм знайомим у кабінеті, заходить прибиральниця і запитує у мене: «Володимировичу, не знаєте де, відро»?
Знаєте, можливо, це у декого іронію викличе, але я з тих керівників, що знають, де знаходиться навіть відро у господарстві.
Багато учорашніх колишніх інженерів, начальників цехів виявили у себе хист до торгівлі, отримали від неї певний економічний зиск. Ті ж самі відомі сьогодні у місті бізнесмени брати Майстренки. Вони прийшли у торговий бізнес з заводу «Медтехніки». Всі успішні сьогоднішні бізнесмени – це колишні спеціалісти «Магніту», «Медтехніки» та інших місцевих підприємств.
Ось чим Канів відрізняється від Сміли та інших міст.
- Ну якщо говорити відверто, то приблизно така ситуація була тоді і в Смілі та інших містах.
- Тут я з вами не погоджуюсь. До речі, ви сам корінний канівець?
-Ні. Приїжджий. Хоча в школу почав ходити вже тут.
- Я хотів би вам задати запитання. Після того, що я вам розповів, як ви думаєте, чи може людина, яка приїхала в Канів з іншого регіону, відразу працювати тут на керівній посаді?
-Цікаве питання. Так я хотів про це у вас дізнатися.
- Звичайно, ні. Ця людина повинна спочатку прожити тут, зрозуміти психологію канівців, адаптуватися до місцевого менталітету, навіть знати історію вулиці, на якій вона живе, і що на ній багато років відбувалося.
Основною проблемою для Канева було те, що керівні посади міста тут очолювали завжди приїжджі люди. Серед керівників місцевих людей практично не було.
Та і взагалі запитайте будь-кого: чи багато у місті живе місцевих, яких можна назвати старожилами? Після війни населення Канева формувалося за рахунок жителів, що з’їжджались сюди з різних куточків колишнього Союзу.
За радянських часів керівників назначав райком. На керівних посадах у Каневі не було людей, які виросли б тут . А це дуже важливо. Керівник, який би виріс у Каневі, соромився б зробити щось погане для місцевої громади хоча б через те, що тут живуть його батьки.
Хто будував канівську ГЕС? Її будували приїжджі будівельники. Але біда в тому, що у них вирував «чемоданний настрій»: сьогодні будуємо ГЕС у Каневі, завтра – у Кременчузі, післязавтра – в Каховці. Я торік випадково зайшов у багатоповерхівку по вулиці Героїв Дніпра і помітив, що у хазяїв квартири на стінах залишилась фарба ще з того часу, коли вони заселилися. Воно й зрозуміло: для чого було робити ремонт, перефарбовувати все, якщо думали, чим швидше все побудувати – і знову їхати на черговий об’єкт. Людям було однаково, як жити, бо вони розуміли, що перебування їх тут тимчасове.
Закінчили будувати ГЕС. Хтось залишився тут, а частина людей поїхала будувати нові об’єкти на Дніпрі. У місті тим часом розпочалося будівництво «Магніту». Знову понаїхало людей, що з комсомольським азартом почали втілювати в життя настанову партії побудувати завод.
Тобто, тут роками звички та спосіб життя місцевих людей формувалися разом із світоглядом приїжджих. Ні в Золотоноші, ні в Смілі такого не було. Там переважало корінне місцеве населення.
Чому нашим людям байдуже все, що відбувається в місті? Можливо, це наслідок змішаного менталітету. Покричати на місцеву владу, що місто останніми роками перетворюється на смітник, - це будь-ласка. Або повчити мера, як потрібно розчищати дороги від снігу, – на це також усі гаразд. А спробуйте ви цих людей зорганізувати на суботник, щоб самі повбирали своє сміття. Ніхто не захоче. Це вам і відмінність між громадою тієї ж Золотоноші і Канева.
- Золотоніщина завжди славилась найкращими землями в області. Там традиційно люди були зайняті у сільському господарстві. Тому там і не могло бути такої міграції населення, пов’язаної з будівництвом промислових об’єктів, як тут.
- Так, Канівщина похвалитися родючими землями не може. Зате тут традиційно займались торгівлею, за радянських часів будувались промислові об’єкти.
Так давайте ж і зараз будувати. Можна було б побудувати транспортну залізничну гілку. А що відбувається в реальності? Розтягуємо залишки того, що залишилося нам від радянської епохи. У мене є фото, де зафіксовано, як краном вантажать на тягач залишки залізничної колії, яка лишилася неушкодженою після війни. Хто це робив? Чужі люди?
На Канівщину знову насувається економічне лихоліття, яке було на початку дев’яностих минулого століття. «Магніт» навряд чи вийде на рівень тих виробничих потужностей, які були раніше. На межі банкрутства перебуває «Закордоненерго». Канівців чекають важкі часи.
-Багато людей, що в свій час працювали у вас, ніяк не можуть простити вам невиплачену заробітну плату. Ви ж у своїх виступах, публікаціях в пресі заявляєте, що нічого подібного не було і кошти за роботу люди отримували вчасно. Де правда?
У мене є критерій до своїх працівників: якщо він працює гірше за мене,( а я свою роботу оцінюю посередньо), то він ледар.
Звичайно, такі на роботі у мене не тримаються.
- А чому ви оцінюєте свою роботу посередньо?
- Ну я ж не спеціаліст зі зварювальних робіт. Хоча вмію працювати і з зварювальним апаратом.
Справа в тім, що я, можливо, занадто принциповий і ставитися до п’яниць та нероб по-іншому не міг. А таких вистачало. Можливо, на багато вакханалій, що довелося мені бачити, потрібно було просто мовчки закрити очі. Але я не із таких.
-Що саме маєте на увазі?
- Наприклад, їду я дорогою і зустрічаю на трасі свій «Маз», на якому водій настільки п’яний, що ледь на ногах тримається. Мені потрібно було залишити його на роботі, щоб у черговий раз, коли він буде знову в такому ж стані, сталася аварія? Звичайно, що я його звільнив.
-Ви знаєте - це типовий випадок. Горілку у нас вживали завжди і скрізь.
- Це не типовий випадок. Повторюся, що, може, інший керівник і закрив би на це очі. Але не я.
Прийде цей водій додому і що він скаже жінці та друзям? Що його вигнали з роботи, тому що п’яний був? Ні. Почне нісенітниці городити на Сухобруса і розповідати, що його незаконно звільнили.
У нашому колективі є люди, які працюють у мене по 10-15 років. Це ті ж водії, слюсарі, зварники. Скажіть мені, будь ласка, якби я не виплачував заробітну плату, як про мене розповідають «доброзичливці», працювали б стільки часу ці люди?
Нехай про мене йде така недобра слава, що начебто не виплачую заробітну плату, але до Сухобруса на роботу вже не прийдуть п’яниці та ледарі. Не прийдуть ті, що йдуть на роботу заради того, аби щось украсти в гаражі.
Ще у 2006 році я у «Дніпровій зірці» надрукував оголошення, де просив усіх своїх колишніх працівників, які мали претензії до мене щодо невиплачених зарплат, зібратися в приміщенні міського кінотеатру. Я запросив туди прийти усіх бухгалтерів, що у мене працювали. Заздалегідь познаходили відомості на заробітну плату по кожному працівникові за всі роки.
Приходжу. Дивлюся: у перших рядах сидять секретар виконкому Віталій Хомич, його колеги з мерії і посміхаються. Аякже не посміхатися – зараз усі, хто ображений на Сухобруса, будуть його публічно розпікати, а може, і яйця кидатимуть. З команди моїх опонентів на посаду міського голови є чимало таких, хто не упустить нагоди позловтішатися з Сухобруса.
І скільки ви думаєте прийшло «ображених» на Сухобруса?
Два чоловіки. Це колишній енергетик Сліпченко Василь та тракторист, прізвище якого зараз вже просто не пам’ятаю. Сліпченка перед зустріччю так психологічно «обробили», що він навіть згадав усі до одного наші колективні застілля, хто і скільки випив там пляшок шампанського та по якій ціні їх купували. Відверто кажучи, я щиро здивувався тому, як все це у подробицях зберігала пам'ять Василя Васильовича. А звільнено його було за те, що він проігнорував правилами техніки безпеки, голіруч узявшись за кабелі, що знаходилися під високою напругою, не ізолював їх як слід. Через це мало не згорів весь ресторанний комплекс «Токарівка».
Недавно в Інтернеті на міському сайті були надруковані прізвища двох моїх колишніх працівників, яким начебто після звільнення не виплатили заробітну плату. Вирішив все з’ясувати. Коли знайшов чоловіка, який це повідомлення надрукував (між іншим депутат райради), то з’ясувалося, що він не бачив ніколи в очі цих працівників і взагалі по цьому питанню не володіє інформацією. Сказав тільки, що один із них і зараз «пішов у глибокий запой».
А дехто так хотів скомпрометувати Сухобруса, що від мого імені відповідав на запитання користувачів міського сайту. На цьому сайті наші люди охоче критикують владу за її млявість та бездіяльність, сховавши своє справжнє обличчя за дитячими видуманими іменами. А щоб виступити відкрито під своїм прізвищем – ніхто не наважиться.
Між іншим, я найближчим часом планую створити профспілкову організацію. Це ще одна відповідь тим, хто пускає плітки про невиплачені зарплати. Чи створював би керівник профспілку, завдання якої захищати інтереси працівників, якщо він сам не виплачує зарплату? Звісно, ні.
Профспілка відстоюватиме права працівників, які зазнаватимуть утисків з боку роботодавців «Нашої Ряби», «Шампіньйона», ПП «Сухобруса» та ін.
-На сторінках місцевої преси можна прочитати обговорення стосовно того, в якому напрямі далі розвиватися місту. Якщо виходити з того, що повинна існувати стратегія розвитку міста (хоча реально її, звичайно, ніколи не було), враховуючи канівські мальовничі краєвиди, тут доцільно було б розвивати туристичну галузь. Від надавання послуг у цій галузі поповнювався б бюджет міста.
Я свідомо сказав «доцільно було б», бо статус екологічно чистого міста з розвиненою туристичною галуззю Канів найближчим часом навряд чи матиме з огляду на те, що тут вже побудовані такі промислові велетні, як «Миронівський хлібопродукт» та «Укршампіньйон».
- Я думаю, що в будь-якій ситуації слід шукати вихід і пристосовуватися до обставин. Ну, побудували на Канівщині «Миронівський хлібопродукт», так що тепер ставити хрест на екології? Звичайно, ні.
У Каневі немає навіть туристичного бюро, де приїжджі гості могли б узнати елементарну інформацію про місто, куди приїхали відпочити. Це свідчить про недалекоглядність місцевої влади. Про який розвиток туризму може йти мова? В Каневі функціонує філіал одного туристичного агентства. Але він знаходиться далеко від центру, що незручно для тих туристів, які приїхали відпочити в наш край.
Я хотів побудувати туристичне бюро неподалік автовокзалу біля заправки. Ця ділянка належала «Дніпробуду». Я викупив розташовані на ній споруди. Спланував будівництво необхідної інфраструктури для цього. Турист, який приїхав в наш край, міг би взяти на прокат машину, квадроцикл, човен, палатку.
Натомість місцева влада мені так і не дозволила втілити цей задум у життя, не надавши дозвіл на будівництво, а споруди, розміщені на цій ділянці, було невідомо ким спалено.
-Чому ж вам все-таки не дозволили побудувати туристичне бюро?
-Між окремими депутатами міськради є протистояння. Кожний відстоює свої бізнесові інтереси. Ми знову з вами повертаємось до першого вашого запитання про менталітет людей, що живуть у нашому місті. Колись один депутат міськради сказав мені: «А чого це ти повинен бути скрізь першим?». На що я відповів: «Так будь ти першим».
Подивіться, з кого сьогодні складається міськрада.
-Переважно з підприємців.
-Це перше. А друге – придивіться до них уважніше і побачите, що всі вони належать до політичних партій. Якщо раніше до місцевих рад депутатів обирали за мажоритарною системою, то зараз, як ви знаєте, за партійним списком. Даруйте на слові, але за такою схемою до місцевих рад потраплятимуть лише куми та свати.
По суті, зараз міськрада перетворилася на закритий клуб, учасники якого на сесіях вирішують свої бізнесові справи.
У Каневі покоїться прах великого поета, українофіла Тараса Шевченка. Незважаючи на розташування на Канівщині промислових підприємств, ця обставина мала і матиме вирішальне значення для візитів туристів у наш мальовничий край.
І якби керівництво міста та району розуміло, наскільки важлива для нашого Шевченкового краю чиста екологія, ситуація з чистим довкіллям була б іншою. Частину свого прибутку кожне підприємство, що створює навантаження на екологію, повинно витрачати на природоохоронні заходи.
-І це дійсно можна зробити? Власники цих підприємств живуть у Києві і за кордоном своїм життям. Хто з них захоче витрачати зайві кошти на охорону довколишнього середовища?
-Послухайте, проблема в тому, хто із канівської громади захоче добиватися від цих власників дотримання вимог природоохоронного законодавства? Хто? В цьому я дійсно бачу проблему.
А в тому, що ці власники профінансували б природоохоронні заходи, у мене сумнівів немає. За п’ять років мені довелося відстоювати свої інтереси більше ніж у семисот судових засіданнях. Майже у всіх судових спорах я відстояв свої інтереси.
І якщо місцеві керівники дійсно патріоти свого міста, то вони забов’язані покласти край амбіційним планам виробничників «Шампіньйона» та «Нашої Ряби», що заради прибутку забули про екологію.
-Яким чином можна впливати на керівництво подібних підприємств і як примусити його рахуватися з народом?
- Я вже тут говорив про неабияке значення нашого міста для всієї України. Уявімо собі, що мер Канева заради вирішення питання на користь жителів міста щодо нестерпного смороду з боку «Шампіньйона», оголосив би голодовку прямо перед Кабінетом Міністрів. Якщо так би розгорталися події, то керівництво «Шампіньйону» однозначно пішло б на поступки. Скажу більше – «Шампіньйон» просто закрили б.
Зараз ми бачимо, що місцева влада неохоче захищає інтереси канівців. Ну звернувся один із місцевих керівників до обласної прокуратури з скаргою на «Шампіньйон». І що з того? Та «до лампочки» їм та прокуратура. Треба діяти рішуче.
Можна було б примусити, щоб рахувалося з інтересами місцевої громади і керівництво «Нашої Ряби». І зовсім неважливо, хто є її власником.
-Навіть те, що серед власників цього підприємства є люди, близькі до кола Віктора Ющенка? Маю на увазі колишнього керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка.
- А що ж як Президент? Йому тим паче як державному діячу слід рахуватися з думкою людей.
Є багато міжнародних організацій, до яких можна апелювати, щоб захистити свої конституційні права, якщо в Україні ними нехтуватимуть.
«Наша Ряба» знайшла кошти, щоб прокласти 18 кілометрів бетонної дороги з Довжика до Яблунева, на якій і літаки можуть сідати. А в Каневі їх вантажні машини розбили дорогу, і нікому ця проблема не потрібна. Що «Наша Ряба» не знайшла б гроші, аби по місту прокласти нову дорогу? Звичайно, гроші знайшлися б. Просто нікому це не потрібно.
Для того, щоб вирішувати ці проблеми та багато інших, керівництво міста повинно бути незалежним від впливу політичних партій. Керівники міста повинні залежати тільки від виборців, людей, які довірили їм владу.
-А сьогодні керівництво місцевої влади залежить від політичних партій?
-Так. І районна і міська влада залежні від волі вищого обласного керівництва певної політичної сили.
-А від кого конкретно, на вашу думку, залежить міська влада?
Давайте, я не буду це коментувати. Скажу тільки, що депутати зараз мало що вирішують. На їх рішення під час голосування впливають політичні партії, за якими вони прийшли по спискам у міськраду.
- Давайте поміркуємо, які зміни можуть відбутися в місті, якщо Сухобруса люди все ж таки колись оберуть мером Канева.
-У місті пануватиме порядок, в чиновницьких кабінетах зникне корупція. У всіх будуть рівні права. Підприємці платитимуть податки як це і передбачено законодавством.
-А зараз як вони платять?
-Податки збільшили, а надходжень до місцевої казни немає…
-Ви маєте на увазі рішення сесії райради від 18.11.2009 згідно якого фізичним особам – підприємцям збільшили ставку єдиного податку?
- Ні. Я вже давно не ходжу на сесії. Справа в тім, що всі підприємці мають бути поставлені в однакові умови. Неприпустимо, щоб хтось із них користувався службовим становищем або був під політичним прикриттям впливової партії.
Декілька років тому відомий у місті підприємець Майстренко орендував земельну ділянку. Тоді всі платили орендну плату по 10-15 гривень за метр квадратний, він же сплачував всього півтори гривні за 100 метрів. Потім цю землю викупив під будівництво магазину за символічну ціну. Звичайно, так можна розвивати свій власний бізнес. На цьому прикладі неважко зрозуміти, для чого йдуть у владу люди. Вони йдуть у владу не для того, щоб щось створювати, а тільки збагачуватися. А що від цього отримає громада і звідки візьмуться гроші у місцевій казні? Їх це мало хвилює.
У деяких канівських бізнесменів відсутнє розуміння чесної конкуренції. Кому із дрібних підприємців вигідно, щоб у Каневі відкрився ще один супермаркет? Абсолютно нікому.
На фото Ігор Сухобрус.
Розмову вів Назаренко Роман
Газета «Час Пік».
|
0
0
