Як я їздив в Черкаси (в міліцію)

1.03.10 мені по справі прийшлося їхати до міліції, в Черкаське РУВД (чи як воно там зветься). Пощастило, що був не сам а з друзями.

1.03.10 мені по справі прийшлося їхати до міліції, в Черкаське РУВД (чи як воно там зветься). Пощастило, що був не сам а з друзями. Ми втрьох спокійно зайшли до внутрішнього двору, а там в перші відкриті двері - спитати, до кого нам звернутись по справі. Зайшовши до приміщення я неоглядаючись звернув наліво (як виявилось, то була закртиа територія). Тільки-но я повернувся до друзів спитати, куди ж  нам йти, як з"явився невеликого зросту хлопець, років 25, з питанням: "Што ето за самовольноє брождєниє". Я перепитав: "Чому ж «самовольное»?", за що той схопив мене за лікті та притиснув до стіни, примовляючи, що зараз він покаже "чому що і як". Гадаю немає ничого дивного в тому, що я почав вириватись з його неприємних обіймів. Замість того шоб відпустити мене та розібратися в ситуації, молодик потягнув мене до першого вівдкритого кабінету. В кабінеті сиділа жінка в міліцейскій формі. Хлопец спитав її хто я такий і попросив передати моє діло (якого взагалі не існує) йому, на що та відповіла "не знаю, діла на мене немає". Здалося, що він прийняв мене за якогось підсудного, і зможе відігратись на мені за якісь свої особисті негаразди. Тоді він почав кричати мені: "Фамілія, імя и отчєство, бистро!". Нагадаю, що це хлопець приблизно  25 років в цивільному одязі. Тому я і поцікавився, з ким маю справу.

Моє питання було проігноровано, і не раз. До того ж жінка в формі, замість того щоб взяти ситуацію під контроль, назвати себе та свого "коллєгу"

вимагала з мене зняти шапку, витягнути руки з карманів та стояти "нормально" і відповідати "чемно". Разів з десять  перепитував того молодика документів, що підтвердили б легитимність його питань щодо мене. Тільки на одиннадцятому разі він показав мені посвідчення. Після того я вже не міг не надати інформацію про себе, тож прийшлося «співпрацювати».

Хлопець записав фамілію та інше на шматку паперу та наказав слідувати за ним. Завів мене далі по лабіринтам "контори" і залишив чекати біля дверй.

Сам почав бігати з кабінета в кабінет, чи то намагаючись "пробіть по тебе инфу" (з його слів), чи то просто намагаючись затримати мене в часі. Поки він бігав, до мене підійшов чоловік, також в цивільному одязі і спитав чому я тут. Це була перша людина, яка поцікавилась причиною мого приходу до міліції. Я пояснив, навіщо ми до них завітали, він сказав що по моїй справі треба звертатися в штаб до архіву, пояснив куди пройти і пішов. Я, знаючи теперь куди іти, вже майже війшов з тих лабіринтів, та дикун-молодик знову з"явився, почав штовхати мене назад до того ж коридору. Я спитав, чи можна вважати мене затриманим, на що отпримав відповідь: "Да, за "злісну непокору міліції". Я та мої товариші одразу заперечили цей факт, але хлопця це не зупинило. Він довів мене до того ж місця де й останній раз залишив і знову кудись побіг. В цей час мій друг подзвонив до міністерства по гарячому номеру, що висить на стенді при вході в міліційське відділення. Йому одразу ж передзвонив заступник міністра з захисту прав людини Батчаєв Володимир Крузович, друг пояснив йому ситуацію, той у свою чергу попросив передати слухавку молодому "міліціонеру". Заступник міністра назвав себе і попросив зробити це того хлопця. Але чи то гормони, чи то просто від безголовості "міліціонер" відмовився назвати себе. (Нагадаю, що працівники міліції зобов’язані негайно показати посвідчення та надати певну інформацію про себе, звертаючись до будь-якого громадянина України, як то прізвище і звання). Після такої відповіді заступник міністра вирішив особисто втрутитися в ситуацію. Нажаль, через кілька хвилин після розмови цей хлопець в компанії інших міліціонерів сів у авто та поїхав.

По приїзду заступника міністра з захисту прав людини Батчаєва в реєстраційній книзі з’явився запис про мій вхід, до речі про вихід записано не було, на що Батчаєв звернув увагу чергового. Взагалі в присутності заступника міністра атмосфера змінилась, з’явилося багато людей, готових допомогти та роз’яснити ситуацію. Я описав ситуацію зі свого погляду, показав як, що і де відбувалось. Після цього ми вийшли з Володимиром Крузовичем на вулицю, поговорити наодинці. Він пообіцяв мені, що до особової справи винуватця буде занесено догану та надав номер телефону, за яким з ним можна буде зв’язатися.

Велика вдячність заступнику міністра Батчаєву В.К. за оперативність та щиру повагу до громадян.

Отака х_я малята, любі хлопчики й дівчата. © Дід Панас