2 вересня 2014 року з метою вивчення реального стану діяльності Шевченківського національного заповідника у Каневі представники Канівського ГО «Майдан» Петриченко О. Д. - головний природознавець, заступник директора Канівського природного заповідника, Корнєєв О. В. – приватний підприємець, Гамалій Ю. А. - голова Канівського осередку ВО «Свобода», Піняк М. В. - зав. відділом Канівського природного заповідника, Носенко В.В. – голова Канівської «Просвіти», всього 12 чоловік відвідали заповідник та провели зустріч із керівництвом установи. Дана зустріч є продовженням громадського обговорення незадовільного стану меморіалу Великого Кобзаря у рік його 200-літнього ювілею, та викликана відсутністю будь яких позитивних змін у заповіднику від часів Революції Гідності та зміни влади в країні. Насамперед було розглянуто ряд проблемних питань, на які більше всього нарікають відвідувачі меморіалу Тараса Шевченка та жителі Канева, висловлюючи свою громадянську позицію щодо того неподобства, яке творилось за влади Януковича і його команди у відношенні до національної святині України і, на жаль, продовжується творитись і нині.
Зокрема, слід констатувати, що з перших днів приходу Януковича до влади Тарасова гора стала в епіцентрі уваги його команди і була віддана тодішньому главі Черкаської ОДА Тулубу С. М. та «придворному архітектору» Скорик Л. П. і її покровителям від ПР Герман та Колєснікову у безстрокову оренду з метою, наче б то закінчити реконструкцію меморіального комплексу, а насправді – зруйнувати меморіал, позбавити його українського образу та максимально вилучити будь які ознаки ідентифікації Шевченка як народного генія, творця нової української нації, геніального поета і художника.
Треба визнати, що їм це вдалось. Всупереч активним протестам української наукової, літературно-мистецької громадськості, позиції працівників заповідника та чисельних відвідувачів, які зафіксували своє відношення перетворення музею творця нової української нації в бездушну станцію метро до «Книги вражень». У своїх ненависницьких діях до України та Шевченка, а також непомірних апетитах по розкраданню коштів державного бюджету, вони за чотири роки нанесли суттєвої шкоди меморіалу Шевченка, який належить до національних пам‘яток України. Без належно оформленої проектно-кошторисної документації та всупереч позиції архітектурної та пам‘яткоохоронної громадськості сплюндровано унікальний зразок національної архітектури – будинок музею Тараса Шевченка, автором проекту якого був Василь Кричевський, визначний діяч національного відродження України, творець Державного герба – Тризуба.
Попри чинне законодавство на території заповідника усі ці роки велося і продовжує вестися будівництво об‘єктів, потреба у яких відсутня. В результаті такої «реконструкції» сотні тисяч квадратних метрів упорядкованих приміщень роками пустують або використовуються не за призначенням – адміністративно-науковий корпус (колишня «Тополя»), приплав «Тарасова гора», павільйони для торгівлі сувенірами, виставкові зали у музеї, кав’ярня. Натомість, на території заповідника самовільно, чи за мовчазною згодою керівництва і всупереч рішення Верховного суду України(!) встановлено пивні намети типу «Чернігівське» та ін., які надають послуги із громадського харчування за повної відсутності елементарних санітарних умов, приторговуючи алкоголем. І цим ставлять під загрозу здоров‘я і життя гостей міста, серед яких багато дітей. Приватні підприємці самовільно торгують сувенірами де попало і навіть неподалік самої могили, що не придає урочистості святому місцю, а також зменшує доходи від торгівлі кіоску, який належить заповіднику, що свідчить про очевидний конфлікт інтересів керівництва.
Приплав «Тарасову гору», що знаходиться на заповідній території, віддано місцевим бізнесменам під ресторан і бенкетний зал і тепер там і вдень, і вночі, всупереч заповідному режиму, гудуть весілля, корпоративи та інші недоречні, поряд із Шевченковою могилою, розважальні заходи, на які керівництво заповідника не має (чи не хоче мати?) впливу. Тож і дивуються друге літо жителі Канева та гості, як серед ночі два заповідники – природний та національний, де має дотримуватись особливий шумовий режим, трусить від залпів потужних феєрверків та гучної музики і пісень російської попси. І це сьогодні, коли тисячі захисників Незалежності ризикують своїм життям захищаючи нас від російського агресора, є більш ніж недоречним будь де в Україні, а під меморіалом Шевченка є взагалі недопустимим. І ганебним…
Попри те, що заповідник фінансується Мінкультури за основними статтями практично у повній мірі, а зарплата працівників сьогодні одна із найвищих у регіоні, територія виглядає недостатньо доглянутою, парк засмічений побутовим сміттям, на «Тарасовій Світлиці» бур‘яни руйнують стріху, а пам‘ятник-хрест покритий шаром іржі.
Особливе невдоволення сьогодні викликає стан музею, який було сплюндровано у результаті так званої реконструкції 2010 року, а також могили Тараса Шевченка - після її «реставрації» у 2011 році. Керівництво заповідника з ентузіазмом демонструє вражені грибком і непридатні для експлуатації не так давно відремонтовані приміщення, але не вживає суттєвих засобів впливу на ситуацію – лише посилається на те, що жоден із об‘єктів та експозиція досі не здано в експлуатацію. Це дійсно нонсенс - музей та його допоміжні приміщення функціонують роками без юридичного на те права, а через музей щороку проходить понад 100 тисяч відвідувачів, відбуваються десятки масових заходів, а споруди та експозиція так і не здані в експлуатацію та не враховані у фінансовій звітності! Мова йде про суми у ледь чи не сто мільйонів грн!
Особливо гнітюче враження залишає знайомство із нинішньою музейною експозицією – про це вже за останні роки не раз розповідали десятки вітчизняних і зарубіжних ЗМІ. Але за пів року, як з України втекли покровителі цього акту наруги над Шевченком, а їхні підопічні і виконавці – тихенько пересиджують, рахуючи награбоване, абсолютно нічого суттєвого не зроблено для оновлення експозиції відповідно до наукової оцінки життєвого подвигу та творчості Тараса Шевченка, його впливу на формування української нації і держави, розкриття місця Кобзаря у світових культурних процесах, правдивої історії його меморіалу. Пропозицію народного художника Гайдамаки А. В., визнаного в Україні і закордоном музейного дизайнера, безкоштовно виправити ситуацію заповідник відкинув під надуманим приводом.
У далеко незадовільному стані сьогодні перебувають й інші музеї Шевченківського національного заповідника. Музей Гайдара, попри декларації керівництва заповідника та формальне його перейменування, так і залишається музеєм, що своєю експозицією агітує за Совєцький союз (!) та комуністичну ідеологію (!) і скоріше нагадує якийсь провінційний музей у глибинці Росії, ніж музейний заклад, що має статус національного в Україні! Що ж ми за люди такі? І чи є у нас національна гідність?
Попри недавні ремонти, грибок руйнує підмурки Музею декоративного мистецтва - пам‘ятки XVIII ст. та будинок Музею історії Канівщини. З невизначеним статусом та у стані незавершеного будівництва перебуває і новозведений об‘єкт – церква Покрови Богородиці, а також «реконструкція нижнього парку», на яку вже цієї весни потрачено 10 млн грн, а роботи так і незавершені і дорога перегороджена блоками. Замовником цих робіт виступала адміністрація Тулуба, а заповідник тоді грав роль статиста. Але й тепер практично нічого не змінилось та й відповідального господаря там щось не видно.
Таким чином, складається враження, що Шевченківський національний заповідник – визнана святиня України, знаходиться у затяжному кризовому стані і його робота потребує кардинальних змін та реформування усієї діяльності. І це вже стосується не тільки самих його працівників, які пережили страшний тиск від тієї влади і серед яких, всупереч всьому, є ще небайдужі і відповідальні за меморіал та музеї професіонали. Тим більше, що якогось справді реального та адекватного ситуації плану дій директор так і не запропонував на розгляд громадськості.
Як з цим бути? Перш за все, необхідно розробити і затвердити на державному рівні нову концепцію діяльності Шевченківського національного заповідника, оскільки за роки окупації режимом Януковича катастрофічно «відкореговано» основні засади його роботи з метою перетворення національної святині у заштатний заклад провінційного штибу та джерело розмивання держбюджету. Насамперед окупантами було «професійно» нанесено удар по кадрах – у 2010-2014 роках заповідником керували чотири директори, три з яких фактично призначались Тулубом, і він, за домовленістю із Мінкультури, керував усіма. Тулуба вже як пів року немає в Україні, а на Тарасовій горі жодних суттєвих змін.
Складається враження, що нинішнє керівництво зайняло не конструктивну позицію очікування «приходу наших», і з ентузіазмом демонструє усім недоліки від діяльності окупантів (за підтримки яких воно і прийшло до своїх посад), та обіцяє усе виправити…
Колись. Якщо дадуть гроші. Зрозуміло, що розраховує на дуже значні суми, на які у нинішніх умовах війни в Україні і сподіватись не варто, але при цьому особливо не переймається тим, куди пішли уже виділені. Так спокійніше.
Разом з тим, нинішнє керівництво заповідника не має права дистанціонувати себе від тих неподобств і того кричущого непрофесіоналізму, завдяки яким заповідник прийшов до нинішнього стану. Тим більше, що і директор і його двоє заступників – найбільш причетних до реалізації «плану Тулуба – Скорик», були і залишаються сьогодні довіреними особами тієї самої Скорик і відкрито демонструють спільну з нею позицію, яка кардинально розходиться із баченням ситуації науковцями та громадськістю. Тому очікувати від них принципового відстоювання інтересів заповідника, насамперед шляхом припинення його подальшої руйнації та відшкодування нанесених конкретними юридичними та фізичними особами багатомільйонних збитків, очевидно, що не варто. Навіть після раніше наданих і не дотриманих обіцянок генерального директора Туліна звернутись до суду та прокуратури для захисту інтересів заповідника. Тим більше, що і він і його заступниця по будівництву у 2007-2010 роках, за скоєні ними фінансові порушення у заповіднику на сотні тисяч грн., притягувались до кримінальної відповідальності та по них Канівським судом було винесено чотири звинувачувальні ухвали.
Все це викликає у Канівської ГО «Майдан» та громадськості міста і чисельних гостей Канева досить серйозні та обґрунтовані занепокоєння щодо подальшої долі Шевченкового меморіалу у Каневі і вимагає негайного втручання державних органів – Адміністрації Президента, Мінкультури, Генпрокуратури, проведення люстрації та виправлення ситуації.
Тарас Шевченко і його меморіал заслуговують на захист, а ми – канівці, маємо нести відповідальність за його меморіал перед усім українством і нашими нащадками та не бути байдужими.
За дорученням ГО «Майдан» |