55 років з дня перепоховання Олександра Ленського

Цього року виповнюється 55 років з дня перепоховання Олександра Павловича Ленського в Меморіальному парку в Каневі, чимало сторінок життя якого пов’язані з Канівщиною. Олександр Павлович Ленський – відомий актор, талановитий педагог і театральний режисер. Він син трьох земель: народився в Молдові, виріс і став відомим митцем у Росії, а міцна дружба єднала його з Україною.

    О.П.Ленський (Вервіціотті) народився в Кишиневі 1(13) жовтня 1847 року. Своє прізвище – Вервіціотті – він дістав від матері-італійки, яка була співачкою і гастролювала в Росії. (Ленський – сценічний псевдонім Олександра Павловича). Батьком його був князь Павло Іванович Гагарін. Дитинство майбутній актор провів у Тамбовській губернії, в маєтку Сасово, який належав його батьку.
   Згодом князь Гагарін збанкрутів і сім’я стала бідною. Невдовзі помирає мати, і Олександр з батьком переїжджають до Москви. Через деякий час помирає і князь, а хлопця бере на виховання Корнелій Миколайович Полтавцев, артист імператорського Малого театру. Бажаючи проявити свій талант, Ленський бере участь в спектаклях, в яких грали його однолітки. Його захоплення сценою збільшувалось з кожним днем. В той час Полтавцев часто хворіє і вирішує відправити його до міса Володимира. Тож з 1865 року почалась нова ера в житті Ленського. У 18 років він стає актором провінційного театру Михайла Ілліча Огарьова, режисером якого був Олексій Олександрович Ральф. Вперше Олександр дебютував під псевдонімом «Ленський» в ролі слуги Жозефа в одноактній п’єсі Соловйова «Игра счастья». Через деякий час Ленського запросив Смольков Федір Костянтинович до Нижнього Новгорода. В цей період Ленський починає читати книги про мистецтво і театр. Потім були виступи в Самарі, Муромі, Саратові, Казані, Астрахані, Новочеркаську, Тифлісі (де він вперше зустрічається з Южиним (Сумбатовим) Олександром Івановичем).

   Із 1873 році Ленський анонсований в трупі Приватного загальнодоступного театру в Москві. Ленський зіграв більше 30 ролей в п’єсах Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Островського, Сухого-Кобиліна. Із квітня 1876 року Ленський — актор Малого театру в Москві. 29 квітня Олександра Петровича зараховано на 3 роки в трупу Малого театру. Уже наступного сезону Ленський зіграв 25 нових ролей.

   Ленський приходить в Малий театр уже сформованим актором. Сучасники відмічали його ліризм, м’якість акторської манери, глибину і простоту виконання. Глибокий талант Ленського, сповнений мрії і шляхетності, порівнювали з музикою Шопена. У нього були чудові сценічні дані. Привабливість творчої особистості Ленського, його велике мистецтво, шляхетність його героїв створювали навколо актора атмосферу загальної любові, поклоніння і захоплення.

   Не раз зустрічав митця і Київ. У 1878 і 1879 роках кияни захоплено аплодували йому, коли він грав такі ролі як Гамлет, Чацький і Дон Жуан.

   Влітку 1889 року Ленський з трупою акторів Малого театру гастролював в Одесі. Ленський запросив із собою А.П. Чехова. Познайомилися вони в 1888 році. У сезоні 1888/89 років Чехов і Ленський часто зустрічалися. Ленський був старшим на 13 років, але різниця у віці не відчувалась. Чехов у своїх листах згадував про Ленського як про свого приятеля.

   Коли Чехов А.П. написав твір «Попрыгунья», то Ленський образився не за себе, а за знайомих і друзів. У цьому творі Ленський зображений, як «артист из драматического театра, большой, давно признанный талант, изящный, умный и скромный человек, и отличный чтец». Він не вислухавши пояснень Чехова А.П., посварився з ним назавжди.

   О.П.Ленський стає центральною творчою фігурою серед акторів Малого театру. У сезон 1875/76 років актор виступав в Одесі. Коли він залишив місто, преса передбачила йому «блестящую будущность». Передбачення збулися. Через 13 років Ленський приїжджає разом з московською трупою акторів.

   Олександр Павлович гастролює Україною, де його душу назавжди полонили краєвиди Києва і Канівські гори. Повернувшись до Москви, Ленський остаточно вирішує: віднині свій відпочинок між гастролями проводити над Дніпром у Селищі на Канівщині. Незабаром вище Канева, на схилі дніпровської гори, він побудував дачу. З цієї пори Селище стає місцем постійного мешкання Ленського.

   Ленський багато малював. Як велику коштовність він приносив додому добуту десь у далекій поїздці по Дніпру особливу глину. Після цього минали дні у напруженій праці – і з-під рук чарівника виходили скульптури. Таким запам’ятали односельці Ленського.

   Та ось восени 1908 року він тяжко захворів. Останній вихід Ленського О.П. на сцену від-бувся в своїй постановці «Без вины виноватые» 2(15) жовтня, де він виконував роль Дудукіна. Перший серцевий напад Ленський переніс 7(22) жовтня. 23 жовтня до нього заїхав О.І.Южин, який пізніше згадував, що застав хворого спокійним і майже здоровим. Однак, коли дружина хворого вийшла з кімнати, то Ленський, оглядаючись на двері, сказав Южину: «Слухай, прошу тебе. Якщо я вмру, того ж дня відвези мене в Селище, і щоб ніяких помп, вінків, промов…» 25 жовтня смерть здолала хворого. 26-го увечері тіло покійного з московської квартири Ленського перенесли на руках до Брянського вокзалу і відправили в окремому залізничному вагоні до Києва, а звідти Дніпром до місця поховання. Увечері 28 жовтня пароплав «Воєвода» з тілом Олександра Павловича пристав біля Селища. Наступного дня, як писали «Московские ведомости», згідно з бажанням покійного, «похоронна церемонія була позбавлена всілякої пишності та урочистості. Не було ні вінків, ні промов. Прах славного артиста Малого театру проводжали до місця його вічного спочинку тільки родичі небіжчика і селяни Селища, які на руках несли домовину».

   Марія Миколаївна Єрмолова писала про Ленського: «Великое горе, постигло Малый театр. С Ленским умерло все. Умерла душа Малого театра. С Ленским умер не только великий актер, а погас огонь на священном алтаре, который он поддерживал с неутомимой энергией фанатика. Он всю жизнь и душу положил за искусство…».

   А коли на місці поховання після Великої Вітчизняної війни стався зсув грунту у 1952 році, постала потреба перенести його прах у надійне місце. За клопотаннями артистів МХАТу труну з прахом Ленського О.П. перенесли в Меморіальний парк Канева та поставили дерев’яний обеліск. Пізніше, 3 липня 1954 року, на кошти Всеросійського і Укра-їнського театральних товариств на могилі було встановлено пам’ятник (автори Н.Саркізов, Н.Ямпольський) та огорожу із кованого металу. Сюди приходять відвідувачі, щоб віддати шану талановитому митцю.