Все-таки є в Україні виправдальні вироки і насамперед - у Канівському міськрайонному суді...

Ще вчора засуджений до 15 років позбавлення волі, сьогодні він вийшов з приміщення Канівського міськрайонного суду вільною людиною...

Чи не вперше за історію існування Канівського міськрайонного суду колегія суддів винесла виправдальний вирок у кримінальній справі

Ця історія трапилась три роки тому. У Золотоноші за короткий проміжок часу була вбита пенсіонерка, інша жінка похилого віку стала жертвою розбійного нападу та пограбування. На лаві підсудних опинився 20-річний юнак. Йому, після проведення досудового розслідування, інкримінувалось вчинення кримінального правопорушення за кількома статтями Кримінального кодексу, а саме: п.6.ч.2 ст. 115 (вбивство з корисливих мотивів), ч.3, 4 ст. 187 (розбій, поєднаний з проникненням у житло; розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень); ч.1 ст.393 (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні);ч.3 ст.357 (незаконне заволодіння будь-яким  способом паспортом або іншим важливим особистим документом).

Суд засудив юнака до 15 років позбавлення волі. Поки захисник готував документи для оскарження судового рішення, поки документи ходили судовими інстанціями, пройшло три роки. Увесь цей час юнак відбував присуджений йому термін за гратами. Його інтереси захищав адвокат за рахунок держави, оскільки у хлопця не було на це власних коштів, та й родичів, які могли б йому допомогти в оплаті послуг адвоката, теж не було...

І ось, нарешті, Черкаський апеляційний суд скасував це судове рішення і направив справу на новий розгляд до Канівського міськрайонного суду...

Ось що зокрема сказано в матеріалах кримінальної справи, за якою Івана С. засудили до 15 років ув’язнення:

17 січня 2011 року близько 9 год. 30 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння Іван С. проник у будинок пенсіонерки Д. 1934 року народження. Підійшовши до будинку потерпілої, одягнув рукавички, щоб не залишити відбитки пальців, на голову одягнув панчоху — щоб не впізнали, в руках тримав ніж. Постукав у двері, представився працівником комунальної служби і попросив відкрити двері аби перевірити лічильник. Коли жінка відкрила двері, погрожуючи ножем, став вимагати гроші. Пенсіонерка почала кричати. Він закрив їй рота рукою, жінка вдарила його ліктем в обличчя. Звинувачений ударив її кілька разів ножем. Пенсіонерка померла від втрати крові. Звинувачений почав нишпорити по квартирі, знайшов 1000 гривень і документи, в тому числі й документи на будинок і земельну ділянку, заховав у кишені знайдене, потім перетягнув труп з кухні до кімнати. Повернувшись додому, спалив знайдені у жінки документи.

4 березня 2011 року близько 21 години, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, Іван С. підійшов до іншого домоволодіння в м.Золотоноші, власницею якого була його сусідка та знайома, 1923 року народження. Одягнув на голову панчоху та озброївшись палицею, зайшов у будинок, ударив палицею в область обличчя хазяйку, яка вийшла з кімнати, став вимагати гроші. Забравши 340 гривень, пішов.

7 березня 2011 року Іван С. був затриманий “в порядку ст.115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 Кримінального кодексу за фактом розбійного нападу”.

15 березня 2011 року близько 2 години 15 хвилин затриманий “перебував під конвоєм у службовому кабінеті сектору карного розшуку Золотоніського МВ УМВС, куди його було етаповано для проведення слідчих дій та перевірки на причетність до вчинення інших злочинів на території м.Золотоноші та Золотоніського району... Залишився в указаному кабінеті з одним конвоїром, який пристебнув його ліву руку наручником до металевого стільця та почав опитувати обвинуваченого щодо причетності його до низки розбійних нападів на території м.Золотоноші. В процесі опитування близько 6.00 години оперуповноваженому стало зле і він втратив свідомість. В цей час слідчо-арештований Іван С., грубо порушуючи вимоги Закону України “Про попереднє ув’язнення”, маючи на меті уникнення кримінальної відповідальності за вчинені злочини,помітивши, що співробітник міліції втратив свідомість, умисно вчинив втечу з-під варти, а саме: підняв з підлоги металеву скріпку для паперів та за її допомогою розстебнув наручники. Після чого зняв взуттята вийшов з міськвідділу”.

15 березня 2011 року близько 7.45 год. втікача затримали.

“В судовому засіданні Іван С. в пред’явленому йому обвинуваченні за п.6 ч.2 ст.115, ч.3,4 ст.187, ч.3 ст. 357 Кримінального кодексу винним себе не визнав, а за ч.1 ст.393 КК (втеча з-під варти) визнав винним себе повністю, давши показання суду, що визнає себе винним лише у втечі з-під варти, а інших злочинів не скоював, що показання в ході досудового слідства надавав під психологічним тиском працівників правоохоронних органів.Заперечувати незаконним діям досудового слідства не міг, оскільки погрожували фізичною розправою, застосовуючи тортури, змусили зізнатися у вбивстві” пенсіонерки та розбійному нападі на сусідку. “Зокрема зазначає, що в обвинуваченні вказано, що після вбивства пенсіонерки протягнув її з кухні до зали. Цього не можна було зробити, оскільки, зі слів дочки загиблої, та мала немаленьку вагу...”.

Проте дії підсудного органами досудового слідства були кваліфіковані як “умисне вбивство, розбій, незаконне заволодіння важливими особистими документами”. Суд засудив Івана С. до 15 років позбавлення волі...

Через три роки після цього судового рішення Канівський міськрайонний суд, розглядаючи згадану справу, зазначає:

“Всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожен наданий доказ,суд дійшов висновку про те, що їх (докази, - авт.) не можна покласти в основу обвинувачення, оскільки під час судового розгляду не здобуто жодного доказу про причетність Івана С. до вчинених злочинів, а ті докази, на які посилається сторона обвинувачення, частина із них була здобута під час досудового розслідування з грубим порушенням норм чинного законодавства, а інші — прямо чи не прямо не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті, а саме:

По епізоду вчинення умисного вбивства Д., розбійного нападу на неї та незаконним заволодінням важливими документами.

Так, проаналізувавши первинні покази Івана С., слід зазначити, що хоча вони і надані  протягом значного періоду часу, але є суперечливими, не конкретними та не послідовними, у зв’язку з чим виникає сумнів щодо їх добровільності та правдивості.

Так, сторона обвинувачення вважає покази Івана С., дані ним в судовому засіданні, необхідно вважати неправдивими, як дані обвинуваченим з метою уникнення від кримінального покарання. Сторона обвинувачення вважає, що покази дочки загиблої про те, що Іван С. не причетний до вбивства її матері — є суб’єктивними, а те, що документи (які начебто викрав підсудний, - авт.) знайшлися, свідчать про наявність інших...”. Канівський міськрайонний суд визнав, що “процесуальні документи слід  визнати недопустимими доказами, оскільки вони отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України. Суд оцінює ці показання Івана С. під час досудового слідства про обставини вчинення злочинів як недостовірні та такі, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки вони суперечать встановленим в судовому засіданні обставинам по справі та спростовуються наступними доказами...”.

Далі суд наводить низку фактів, які вказують на непричетність Івана С. до вбивства пенсіонерки та викрадення в неї грошей та документів. Зокрема, було встановлено, що гроші, начебто викрадені Іваном С., та документи пізніше були знайдені дочкою вбитої, про що вона повідомила слідчому. При цьому дочка загиблої заявила, що за день до вбивства до матері приходив інший чоловік, кричав на неї і погрожував, а мати, як голова вуличного комітету, вела зошит, в якому записувала своїх відвідувачів. Після вбивства цей зошит зник, очевидно, що чоловік, який їй погрожував за день до вбивства, викрав цей зошит, знаючи, що його прихід до загиблої за день до вбивства був у ньому зафіксований. Також у матеріалах справи зазначено, що Іван С. забрав гроші у вбитої, знайшовши їх під скатертиною на столі, хоча, як з’ясувалось, в будинку ніколи не було стола зі скатертиною, а начебто викрадені гроші були знайдені дочкою загиблої в іншому місці. Тому дочка загиблої вважає Івана С. непричетним до вбивства її матері та просить суд його виправдати. Проте слідчий не врахував її покази і пред’явив Івану С. обвинувачення, не виключивши з обвинувачення гроші в сумі 1000 гривень.

Не враховано досудовим слідством і той факт, що загибла, за словами дочки,  нікому не могла відкрити двері, як зазначено в обвинуваченні, оскільки перед тим завжди заздалегідь дивилась у вікно і не могла відчинити двері незнайомому чоловікові з панчохою на голові і з ножем у руках. Слідство також не врахувало свідчення родичів загиблої про те, що документи на будинок і ділянку, які начебто викрав Іван С. і спалив, ними були знайдені пізніше в домі загиблої.

Канівський суд також встановив, що не відповідають дійсності твердження обвинувачення, що Іван С. після вбивства пенсіонерки перетягнув її в іншу кімнату — ця невідповідність була встановлена при огляді помешкання загиблої. Крім того, при судово-медичній експертизі трупа загиблої не було виявлено даних, які б свідчили про ознаки переміщення тіла.

Крім того, Канівським судом була встановлена значна невідповідність в документах слідства стосовно одягу, вилученого в обвинуваченого з наявністю на цьому одязі слідів крові загиблої. Наводячи всі співвідношення експертизи та деталей, викладених в обвинувальному акті, суд прийшов до висновку, що речі обвинуваченого і потерпілої під час слідчих дій лежали в одному місці і лише таким чином кров загиблої могла виявитись на одязі обвинуваченого — через контактування предметів. Тому суд зробив висновок, що “мав місце позапроцесуальний доступ до речей Івана С., тому до факту виявлення крові загиблої на куртці Івана С. суд ставиться критично та вважає даний доказ недопустимим”.

Суд також встановив, що обвинувачений піддавався “застосуванню недозволених методів слідства відносно обвинуваченого та спростовує покази працівників міліції про відсутність будь-якого тиску на обвинуваченого. Суд зазначає, що саме досудове слідство встановило факт застосування до Івана С. безпідставного його утримання протягом більше 8 годин у наручниках та позбавлення сну підозрюваного”.

Проаналізувавши всі матеріали справи, Канівський міськрайонний суд прийшов до висновку, що “умисне вбивство вчинив не Іван С., а інша чи інші, не встановлені як досудовим, так і судовим слідством особи чи особа”. На підставі цього суд вважає, що обвинувачений Іван С. підлягає виправданню.

По епізоду вчинення розбійного нападу на сусідку обвинуваченого.

Канівський міськрайонний суд зазначає, що як докази причетності Івана С. до розбійного нападу на сусідку слідство посилається на покази потерпілої про те, що “голос нападника був схожий на голос сусіда Івана С.” Суд встановив, що на місці злочину було виявлено сліди пальців рук та сліди від взуття. Проведеною судово-дактилоскопічною експертизою встановлено, що слід пальця руки на місці події залишений не обвинуваченим Іваном С. Згідно з висновком судово-трасологічної експертизи залишені сліди від взуття на місці вчинення злочину також не належать обвинуваченому Івану С.

“Таким чином, суд вважає, що сліди пальців рук та сліди від взуття залишені іншою, не встановленою слідством особою, можливо, особою, що вчинила злочин”.

По епізоду втечі обвинуваченого Івана С. з-під варти.

Канівський міськрайонний суд вважає, що обвинувачення, висунуте Івану С. за ч.1 ст. 393 (втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні) “було передчасним, оскільки Іван С. не може бути засуджений за втечу з-під варти доки судом не буде доведено його провину у вчиненні того злочину, за який було обрано такий запобіжний захід.

Так як вина Івана С. у вчиненні злочинів відносно пенсіонерки і сусідки в судовому засіданні не доведена, тому він не може нести відповідальність за втечу з-під варти, а підлягає виправданню.

Суд зазначає, що “жодного належного допустимого та достовірного доказу вини обвинуваченого Івана С. сторона обвинувачення суду не надала. Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини 1950 року, кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, вважається невинною доти, доки її вину не буде доведено згідно із законом. Відповідно до вимог ст.62 Конституції України, обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо достовірності вини особи тлумачаться на її користь...

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що Іван С. в інкримінованих йому злочинах — в умисному вбивстві з корисливих мотивів, у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя та здоров’я особи, яка зазнала нападу, в незаконному заволодінні важливими особовими документами та втечі з-під варти особою, яка перебуває у попередньому ув’язненні — підлягає виправданню за недоведеністю його участі у вчиненні даних злочинів, а тому відносно нього слід винести виправдальний вирок.

Поряд з цим, в матералах кримінального провадження є належні та допустимі докази вчинення даних злочинів невстановленими слідчими органами особами.

Процесуальні витрати по справі за проведення експертизи в сумі 42 711,88 грн необхідно віднести на рахунок держави.

Міра запобіжного заходу обвинуваченому Івану С. підлягає скасуванню...”.

Суд ухвалив: “Івана С. визнати невинним у пред’явленому обвинуваченні за п.6 ч.2 ст.115, ч.3 ст.187, ч.4 ст.187, ч.3 ст.357, ч.1 ст.393 Кримінального кодексу України та виправдати за відсутністю в його діях вказаних злочинів.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою по даній кримінальній справі відносно Івана С. скасувати та звільнити його з-під варти в залі судового засідання негайно...”.

Колегія суддів Канівського міськрайонного суду у складі головуючого в цьому судовому засіданні судді Григорія Русакова, суддів Оксани Бурлаки та Катерини Штих досліджувала обставини справи кілька місяців, перш ніж прийшла до виваженого вироку по цій справі. Після винесення вироку головуючий у судовому засіданні суддя Григорій Русаков  заявив: “Ми глибоко переконані в тому, що прийняли правильне рішення. Жодних підстав для звинувачення підсудного ми не виявили...”.

Іван С. вийшов із залу суду вже без супроводу працівників міліції, закурив...

Я попросив його прокоментувати те, що сталося сьогодні, і те, що тривало три останніх роки у його житті. Іван затягнувся цигаркою і видихнув зі словами: “Все-таки є в Україні виправдальні вироки і насамперед — у Канівському міськрайонному суді...”. Він замовк, знову затягнувшись цигаркою, задумався...

Я не став наполягати на озвученні його роздумів про безпідставно проведені роки за гратами...

Валерій РЕВА, газета ВІКА №16, квітень 2014 року