лист

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПРЕЗИДЕНТУ УКРАЇНИ ВІКТОРУ ЮЩЕНКУ
З приводу розслідування кримінальної справи про замах на життя журналістів «Антени» Валерія Воротніка та Володимира Мамалиги
Вельмишановний пане Президенте!

16 лютого в місті Черкаси було скоєно замах на наше життя — журналістів телеканала та газети «Антена» Валерія Воротніка, Володимира Мамалигу та його 10-річного сина. Лише випадковість або помилка вбивць урятувала нам життя. В результаті потужного вибуху було знищено автомобіль, пошкоджено вікна розташованого поряд житлового будинку. Через кілька хвилин після вибуху журналісти повідомили співробітникам міліції імена та прізвища зацікавлених у їхньому знищенні осіб, які мають відношення до влади в місті. Але попри очевидні факти справу було порушено лише за статтею «Пошкодження особистого майна». Тобто людські життя в демократичній Україні для черкаських правоохоронців є лише майном? Протягом тижнів міліція шукала докази причетності до вибуху самих журналістів, а посадовці розповсюджували необгрунтовані та бездоказові версії про «страхове шахрайство» та «піар».

І лише після численних публікацій в українських та закордонних ЗМІ, звернень журналістів та народних депутатів України на адресу Президента України, Генеральної прокуратури справа зрушила з місця — її було перекваліфіковано на статтю 115 ККУ «Замах на вбивство». Але це ні в якому разі не наблизило правоохоронців Черкас до розкриття замаху. Ми давали численні свідчення, вказували на мотиви злочину — нашу професійну та громадську діяльність. Але все це, як виявилося, ніяким чином не цікавило правоохоронців. Навіть склалося враження, що наши свідчення намагаються використати задля зняття з себе відповідальності. Красномовне тому свідчення — відмова з боку СБУ в порушенні карної справи за статтею 258 ККУ — «Терористичний акт». Нам відмовили, швидше за все, з мотиву небажання взяти на себе відповідальність за розслідування, а не з мотиву відсутності в замаху очевидних ознак терористичного акту.

Протягом багатьох років газета та телеканал «Антена» публікували на свої сторінках матеріали та журналістські розслідування, що викривали корупційні та злочинні діяння черкаської влади — міського голови С.Одарича та депутатського корпусу, а саме депутата міськради та голови бюджетної комісії ради І.Калашника, чиновників та заступників міського голови, осіб, що протягом років були фактичними ляльководами місцевої влади — панів Губського та Бродського. Нас намагалися купувати, на нас тиснули, залякували. Коли у них увірвався терпець та вичерпалися всі інші важелі впливу на нас, а ми почали займатися активною громадською діяльністю в рамках всеукраїнського громадського об`єднання «Народний фронт» — нас вирішили просто знищити фізично, обравши для цього суспільно небезпечний та демонстративний спосіб — підрив автомобіля. Це відбулося 16 лютого відразу після закінчення прямого ефіру в студії «Антени» за нашою участю та непередодні організованої нами маштабної акції протесту городян проти закриття владою місцевих учбових закладів.

Ці та інші обставини ми відверто повідомили слідству. Ми також назвали навіть прізвища можливих виконавців злочину. Попри очевидні мотиви та відверту брехню міського голови — після замаху він особисто розповсюдив у ЗМІ наклепницьку та хибну інформацію щодо мотивів злочину, намагаючись ввести слідство та громадськість в оману, — сам Одарич був допитаний більше ніж через тиждень. Інша людина, яку ми вважаємо причетною до злочину — І.Калашник — не допитаний і донині. Стосовно ж іншого названого нами підозрюваного С.Гури взагалі слідчі дії не проводилися.

Що це, як не відверте небажання розслідувати справу? Скільки можна нам, постраждалим, виконувати роботу слідчих? Скільки можна обгрунтовувати версії, аналізувати факти, виконуючи роботу правоохоронців? Мотиви таких дій нам зрозумілі. Як і певній частині мешканців Черкас, яким відомий справжній стан речей у нашому місті. Скільки можна робити вигляд, що не існує корупційних зв`язків між названими нами особами та керівниками слідчо-прокурорських органів Черкаської області?

З самого початку ми заявляли про свою недовіру черкаським правоохоронцям. Наші заяви були проігноровані. Більше ніж через місяць після замаху нам було надано охорону. Але навіщо вона, якщо справу ніхто не розслідує? Адже головна гарантія безпеки нас, наших сімей та інших співробітників «Антени» — швидке та незаангажоване розслідування скоєного проти нас злочину, а також тих фактів, які ми викладали в своїх журналістських матеріалах.

У нас складається враження, що слідство свідомо затягують, намагаючись тяганиною примусити нас відмовитися від своїх вимог щодо розслідування, змінити свою позицію щодо корупціонерів у черкаській владі. Ми змушені змінювати звичний спосіб життя, відмовлятися від частини службових обов`язків, особистих справ, намагаючись прилаштуватися та виконати умови охорони. Зрозуміло, що все це не може тривати вічно. Вживані заходи безпеки щодо нас на тлі бездіяльності слідства є абсурдом і лише ілюзією безпеки. Бездіяльність та нездатність слідства знайти винних, до того ж, піддає небезпеці життя як самих співробітників міліції, що нас охороняють, так і інших працівників «Антени». А якщо слідство буде тривати роками? Невже роками ми будемо змушені жити фактично під домашнім арештом або відмовитися від своєї журналістської та громадської роботи? Та чи не цього намагалися добитися замовники замаху, бажаючи, щоб ми замовкли назавжди?

Все, що відбувається в Черкасах навколо розслідування замаху, є абсурдом. Навіть коли контролюючі органи слідства запитали справу в Київ для ознайомлення, слідчі дії в Черкасах взагалі припинилися. Що потрібно для того, щоб у нашій країні розслідували справу про замах на журналістів? Невже в нашій країні влада цікавиться розслідуванням справ лише тих журналістів, які загинули, перетворюючи справу на голосний піар і не роблячи нічого, щоб подібні випадки не повторилися?

Протягом року до замаху ми неодноразово зверталися до місцевих правоохоронців, співробітників СБУ. В усіх випадках нам обіцяли вжити заходів та пропонували обмежуватися неофіційними кроками, буцімто в іншому випадку ми можемо опинитися в незручному становищі. Саме так і трапилося 16 лютого, коли випадковість врятувала наші життя.

Українська влада вважає, що Україна є демократичною державою, де гарантується дотримання громадянських прав. Ми є публічними людьми, справа викликала широкий резонанс, але навіть це не впливає на хід розслідування. Тоді ж про який захист громадянських прав може йти мова, коли справа стосується пересічних «маленьких українців»? Ми є повністтю беззахисними перед наскрізь криміналізованою та корумпованою державною машиною. Тому і змушені звернутися безпосередньо до Президента як до Гаранта конституційних прав — захістить, будь ласка, наше право на життя та право на свободу совісті та переконань. Ми не боїмося загинути, захищаючи свої переконання, але хочемо віддати всі свої сили та життя заради зміцнення нашої Країни, розбудови української державності та демократії.


З повагою,

Валерій Воротнік

Володимир Мамалига



30.03.2009р