Нещодавно канівській художниці Галині Морозовій було присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв України
Переломний момент
У дитинстві Галя жила з батьками у м. Прип'ять. Ще з раннього дитинства дівчинка любила малювати. Найбільше Галинці кортіло навчитися малювати красиві квіти. Вона з захопленням спостерігала за бабусею, коли та займалася писанкарством. Саме бабуся й навчила дівчинку азів малювання.
Одного разу у школі трапився випадок, який змусив Галину подорослішати і дав зрозуміти, що творчість має стати у її житті пріоритетною.
У школі діти мали невеличкі записнички, де на перервах писали різні побажання, враження на згадку одне одному. Один із однокласників поцупив цей записничок у Галі й написав там: "Мені в тобі найбільше подобається твій ніс із горбинкою". Прочитавши ці слова, маленька Галя сприйняла їх за образу, подумала, що вона неприваблива, впала в депресію і відмовилася ходити в школу. Проте батьки переконали дочку знову відвідувати уроки. Повернувшись до школи, вона сказала хлопчикові: "Нічого, що ти вважаєш мене страшною, неважливо й те, що про мене думає решта. Я обов'язково стану відомою художницею, і ти пожалкуєш про те, що написав". Через роки пані Галина зрозуміла, що, можливо, це був просто невдалий спосіб залицяння, і насправді вона подобалася цьому хлопчику. Але думка про творчість стала дороговказом у її житті.
Як гартувалася…
Коли Галина навчалася у 8 класі, то її однокласники їздили на екскурсію до музею Т.Г. Шевченка у Канів. А вона захворіла і не змогла. Дівчина дуже жалкувала, що не побувала в музеї, адже подружки розповіли їй, що вони там бачили багато чудових картин. На це Галина відповіла: "Нічого, колись у музеї Т.Г. Шевченка відбудеться й моя виставка картин". І коли Галині Морозовій виповнилося 40 років, дійсно відбулася її персональна виставка в музеї Т.Г. Шевченка, яка тривала кілька місяців і мала великий успіх серед відвідувачів.
Попри всі мрії після закінчення школи Галина послухала пораду батьків і поїхала вчитися... до Києва на токаря. Дівчина вправно виточувала деталі і навіть хлопцям допомагала. Однак не забувала і про творчість - малювала і оформлювала стінгазету. Піс-ля навчання її направили на завод у Прип'ять працювати за спеціальністю, але Галина влаштувалася художником-оформлювачем.
Знаки долі
У чомусь життя художниці схоже на книги Пауло Коельо. Воно сповнене знаків і важливих зустрічей. У одній із своїх книг письменник написав: "Те, що сталося одного разу, може більше ніколи й не повторитися, а те, що сталося двічі, обов'язково повториться третій раз". Кажуть, що у кожної творчої людини по життю тра-пляється наставник, духовний учитель, так би мовити. У Галининому житті відбулися три знакові зустрічі, остання з яких і подарувала їй справжнього вчителя.
Одного разу, коли Галина вже була одружена і жила у Прип'яті, її старша донька Уляна захворіла, довелося викликати лікаря. Лікарка виявилася родом із Москви. На той час вдома в Галини на стінах висі-ли її перші роботи. Побачивши їх, лікарка почала сварити жінку:
- Яка ж ти нерозумна. У тебе такий талант, ти б могла вибитися в люди, а ти вийшла заміж і народила дітей. Ти все життя собі зіпсувала!
- Я і так можу навчитися і стати художницею, - відповіла Галина.
- Дуже сумніваюся, - сказала лікарка.
Це дало новий поштовх рухатися далі. Галина вирішила довести всім, що ніщо не завадить їй писати картини.
Коли народилася друга донька Анна, Галина з сім'єю поїхала відпочивати в Крим. У пансіонаті Галина побачила жінку з мольбертом і олійними фарбами.
- Ви справжня художниця? - запитала Галина.
- Так, - відповіла жінка.
- А де ви навчалися?
- В інституті. Ти теж малюєш?
- Авжеж. Але так склалося, що я маю двох дітей і навчатися мені вже пізно…
- По-перше, вчитися не пізно ніколи. А по-друге, можна зайнятися самоосвітою. Вивчати роботи відомих художників, багато працювати, малювати...
Хто це була, Галина посоромилася запитати. Та вона запам'ятала, що жінка підписувала картини своїм прізвищем. Пізніше з'ясувалося, що це була відома художниця Тетяна Яблонська.
…26 квітня 1986 року над Україною пронеслася трагедія - вибух атомного реактора на Чорнобильській атомній електростанції. Ця подія змусила Галину стати практично біженцем: переїхати до Канева. І саме тут відбулася третя знакова у житті Галини зустріч - вона познайомилася з літньою вишивальницею Галиною Бондаренко. Коли вони разом торгували своїми виробами біля підніжжя Тарасової гори (Галина розмальовувала декоративним розписом тарілі), жінка сказала їй, що не можна так легковажно ставитися до своїх робіт, роздаровувати й роздавати їх ліворуч і праворуч. "Потрібно обов'язково зберігати свої картини, і в майбутньому у тебе обов'язково буде персональна виставка", - порадила ій мудра вишивальниця.
Сьогодення
Уже 28 років Галина Володимирівна Морозова присвячує себе виключно творчості. Канівська земля надихає її не лише малювати, а й писати вірші.
- Я завжди ношу з собою фотоапарат, - говорить Галина Морозова. - Декоративний розпис вигадую сама, а ось краєвиди природи не завжди є можливість малювати з натури, адже виїжджати кудись занадто дорого і погода не завжди дозволяє. Тому часто я фотографую ті місця, що мені сподобалися. Потім, у майстерні, дивлячись на фото, згадую емоції, пережиті там, і виливаю їх на полотно. Я хочу, щоб мої картини дарували лише позитивну енергію. Навіть коли починаю малювати у поганому настрої, то в процесі роботи звеселяюся - беру лише яскраві фарби життя.
Малювання для жінки - це регулярна робота. Щоранку вона прямує до майстерні, що знаходиться в Каневі по вул. 206-ї дивізії, буд. 12, і часто засиджується там допізна. Так триває уже 10 років, з тих пір, як тодішній міський голова В.Коломієць допоміг отримати приміщення для творчості.
Цікаво, що у вільний час Галина захоплюється зовсім не жіночою справою - риболовлею. Своїм уловом вона і з чоловіками може позмагатися.
- Улітку ми щовечора намагаємося вийти на рибалку до Дніпра, - розповідає Галина. - Останнім часом ловимо судаків. Найбільшого мені вдалося зловити вагою 2,5 кг.
Будучи самоукою, Галина змогла досягти визнання в Україні. Її ілюстрації надруковані в підручниках, вона є автором пам'ятного знаку Тарасу Шевченку в с. Келеберда і герба Канівського району.
Секрет успіху
- Тим, хто хоче досягти висот, порада лише одна: треба наполегливо працювати, не зважаючи ні на що, - радить Галина Морозова. - Діти, робота, провінція - це лише відмовки. Щовечора я приходила з роботи, вкладала дітей спати - і до полотна.
Важливо не впадати у відчай. Творчість здатна витягти людину із будь-якої складної ситуації. Галина розповіла про нелегкий період свого життя. Деякий час їй довелося жити в селі. Вона, як справжня україн-ська жінка, і свиней тримала, і корову - дітей треба було на ноги ставити. Вечорами Галина любила малювати, а ще - робити картини із пір'я. Ця звичка дала привід сільським кумасям для пліток. Сусідки чомусь почали вважати Галину чаклункою. Одного разу жінці набридло терпіти недоброзичливе ставлення сусідок. Вона забрала доньок і подалася до Канева шукати кращої долі.
Із любов'ю по життю
Будь-яка жінка не може прожити без кохання. Воно надихає, окрилює, дає сили жити й творити. Кохання завжди йшло поруч із Галиною Морозовою. Чоловік Анатолій розділяє вподобання дружини і допомагає їй. Критикує вірші, свіжим поглядом оцінює картини, радить, де і що слід підправити. Доньки пішли стежкою матері - подалися у творчість.
Торік відбулася виставка канівської художниці Галини Морозової в Іспанії, присвячена темі українського села. Найбільше вона вразила і схвилювала українських емігрантів. А на початку цього року Галині Морозовій було присвоєне звання "Заслуженого діяча мистецтв України".
Мисткиня радить людям все робити з любов'ю. Любити своє місто, перехожих на вулицях, колег, адже добро завжди повертається сторицею.
Ілона БУЦ
Джерело: Дніпрова зірка
|