Двох Україн уже нема

Майдан повинен вибрати цього вождя і надати йому повний мандат довіри. Усі інші мусять цього вождя слухати. Інакше махновщина нас заведе знову у сліпу вулицю.

Леонід Кучма назвав те, що зараз відбувається в країні "революційним бардаком". Цікаво, а те, що відбувалося перед тим – хіба не було бардаком? Але про це екс-президент волів мовчати і навіть натякав, що якби сказав, що насправді думає, то йому довелося б утікати з країни. Тому каже те, що не думає. Але що є, то таки є ознаки певного безладу. Дається взнаки те, що не обрано єдиного революційного лідера. Не претендента на посаду президента, а саме революційного вождя, і це при тому, що є з кого вибирати: Парубій, Луценко, Леся Оробець, Гриценко. Останнього дехто не сприймає, але я, скажімо, не знаю такого міністра, а тим більше міністра оборони, який би не надбав собі скромного маєтку, кілька ресторанчиків та ще й не був задіяний у корупційних схемах. Син його постійно на барикадах, як і його дружина на чолі "Дзеркала Тижня". Без єдиного вождя ліва рука не відає, що творить права. Це нагадує мені період московсько-української війни 1917-1921 років. Тоді ми теж мали свою трійцю: Грушевського, Винниченка і Петлюру. Усі троє були гуманітаріями. Більше того – письменниками. Окрім Винниченка, писав поезії та прозу Грушевський, а Симон Петлюра писав літературні й публіцистичні статі й перекладав. Тобто з них вожді були ніякі, а перші два, оминаючи вклад в історію та літературу, вчинили ще й злочин, не погоджуючись на формування армії, вважаючи, що соціалісти на соціалістів не нападуть. Коли нарешті дозріли, що таки армія потрібна, було вже пізно, і Київ обороняли гімназисти.
І був тоді окрім тієї трійці ще Нестор Махно. Цей був талановитим бойовиком, але анархістом. Контролю над ним не було. Так от мені здається, що Данилюк – це і є сучасний Махно. Бо вбийте мене – не второпаю, навіщо було займати Мінюст. І в чому полягає ця "ще одна перемога"? Хтось вважає, що це Кличко отримав нокдаун від Данилюка, коли той не погодився звільнити Мінюст? А я думаю, що нокдаун отримав здоровий глузд. Хіба пані Лукаш не може штампувати закони з Банкової? Чи це зупинить продажних суддів і прокурорів? Повсталі маси незадоволені діями нашої трійці, нуртують підозри, що вони їх зіллють. Тоді чому досі не поставлена вимога долучити до перемовин з владою тих осіб, до яких є довіра? Чому трійця ходить туди сама, якщо коли по той бік столу сидить значно більше представників влади? Петро Порошенко заявляє: "Опозиційні сили готові спільно сформувати новий уряд". Але ця пропозиція – ще одна вишукана пастка, бо влада ніколи не віддасть опозиції ключові посади. А без контролю над міністерствами внутрішніх справ, оборони, юстиції та СБУ будь-які спроби провести чесні вибори до ВР і вибори президента приречені на поразку. Ми ці вибори програємо так само, як програли недавні довибори у ВР. Виграти у ЦІЄЇ влади чесні вибори неможливо. То про які компроміси мова? Кличко намагався сподобатися усім – і Заходу, і Сходу. Був завжди обережний у висловлюваннях. Але тепер, коли повстала Центральна Україна і Схід – уже видно, що маси потребують не толерантного і обережного вождя, а рішучого і самовідданого. Майдан повинен вибрати цього вождя і надати йому повний мандат довіри. Усі інші мусять цього вождя слухати. Інакше махновщина нас заведе знову у сліпу вулицю.  А тим часом влада нагнітає ситуацію, вдаючись до відвертої брехні. В Донецьку і Луганську людей лякають приїздом "запеденських" бойовиків. Луганська журналістка Оксана Лащєнова написала, що "к нам прибывает "товариство" из ЗУ. С детьми, женщинами, которых при штурме ЛОГА "мирные протестующие" выставят вперед. В ход пойдут взрывпакеты. Дети и женщины в красной краске – типа кров". Більше того: "в город уже заехали семьи из Ровенской и Волынской областей". Ці фантастичні пророцтва так і не відбулися. Але уява буяє. Губернатор Вінниччини Іван Мовчан заявив: "Сьогодні опозиційні сили, молоді люди зовсім не подільської зовнішності, захопили будівлю Вінницької обласної ради". Цікаво було б довідатися точніші антропологічні висновки, яким чином вінничани відрізняються від тернополян. Лєна Бондарєнка розродилася епохальним спічем: "Как могут жители Западных областей Украины, которые, в большинстве своём селяне, необразованные, полузомбированные, разобраться и понять сколько полезного, сколько добра делает для Украины Виктор Фёдорович Янукович? Никак. Они вообще слабо разбираются хоть в чём-то, кроме своего домашнего хозяйства… да и там не очень чтобы разбирались. И вот у них на поводу должна идти Партия регионов, сплошь состоящая из высокообразованных специалистов и профессионалов? Не будет этого, это маразм!.." Авжеж, тут є трішки правди: на Західній Україні ще збереглося чимало сіл, у яких люди живуть краще, аніж у донбаських містах. Але хай би Лєна Бандарєнка відповіла: як так сталося, що високоосвічені спеціалісти довели країну до кризи? Де те фантастичне покращення, яке було обіцяне? Недалеко втекла від Лєни Ганна Герман, заявивши, що в той час, як шахтарі годують країну галичани б'ють байдики на Майдані. Таке враження, що ця дама взагалі втратила орієнтацію у просторі і часі. Досить було б поглянути на таблицю державних дотацій, щоб переконатися, що Донбас давно вже нікого не годує, а дотації пропадають у кишенях можновладців. Круглий стіл, який зібрав Леонід Кравчук, це окрема пісня. Що там робив Борис Олійник? Він що – найчитабельніший письменник в Україні? Чи, може, моральний авторитет? А Лариса Скорик, яка порівняла галичан з татаро-монголами? Це теж авторитет? Чому там не було людей, які могли б увійти в дискусію з представниками й апологетами влади? Вийшло так, що єдиний Ющенко згадав про убитих і жорстоко побитих людей. Видно пасіка все ж позитив ніше впливає на здоровий глузд, аніж коньяк "Геннесі". Російські фантазери пішли ще далі. Сєргєй Лавров заявив, що у російської сторони "викликає тривогу й зростання націоналістичних настроїв, в тому числі антисемітські заклики деяких активістів Майдану, які з незрозумілих причин замовчуються в європейських структурах". Ще одна безсоромна брехня, бо серед учасників Майдану є і євреї і чомусь вони не чули цих закликів. Ба більше – єврейські організації та єврейські правозахисники уже заперечили це. Зрештою національності убитих повстанців свідчать, що Майдан – це не територія націоналізму. Пліч о пліч з українцями там стоять і росіяни, і кримські татари і багато інших. Останніми днями до протестуючих долучилися хлопці з Криму. Так, вони росіяни, але хочуть жити в демократичній, а не кримінальній Україні. Залякування бандерівцями, націоналістами і фашистами свідчить про те, що владі уже нема чим крити. Вона або демонструє свій власний антисемітизм і фашизм, влаштовуючи Варфоломіївську ніч у містах Сходу, або верзе маячню, якої не сприйме жодна мисляча людина. Насправді більшість українців, незалежно від національності, прагне жити у правовій державі. І стара пісня про дві України уже нікого не переконує. Не вірю, що навіть Крим і Донбас можуть прагнути долі ніким невизнаного Придністров'я. Не захочуть цього й олігархи, перетворившись у тих незаконних формаціях на здуті кульки, яких не прийматиме цивілізований світ.

Юрій Винничук