Щедрик, щедрик, щедрівочка...

 Музичний світ визнав «Щедрик» Миколи Леонтовича піснею XX століття

Найвідоміша різдвяна мелодія, майстерно обрамлена в поліфонічні тони українським композитором Миколою Леонтовичем, прославила нашу країну в усьому світі. Вона має понад сотню аранжувань. «Щедрик» став своєрідним гімном Різдва у далекій Америці та Канаді. Там він відомий під назвою «Carol of the Bells». Класичний варіант(відео)

Вперше за кордоном «Щедрик» заспівали майже сто років тому – в Карнегі-Холлі у Нью-Йорку. Відтоді успіх цієї мелодії просто неймовірний, під неї герої голлівудських фільмів відкорковують шампанське, моляться Богу і загадують бажання. В Англії «Щедрик» називають «новорічною серенадою», в Латинській Америці – «піснею великого чару», а в Канаді – «нововідкритим сфінксом». Весь музичний світ визнав «Щедрик» піснею XX століття.

Кажуть, якби композитор зареєстрував авторські права на «Щедрик», його нащадки були б мільярдерами.

Проте тепер усі забули, що має ця щедрівка українське коріння. У дев’яностих роках минулого століття нового дихання українській народній пісні надав український композитор Микола Леонтович. Для того, аби ця мелодія вийшла ідеальною, композитор працював над нею 20 років.

«Він знайшов оту гармонію, і оту підголосковість поліфонічну. Він зміг вкласти оту прадавню енергетику, яка не лише тепер розвивалась на мелодичному рівні виконання мелодії, а на багатоголосся він переніс цю енергетику», – розповів лауреат премії ім. Шевченка, проректор із наукової роботи муз. Академії ім. Лисенка Віктор Камінський.

Цікаво, що саме українець Петро Вільговський дописав до «Щедрика» англійські слова і ця мелодія стала відома світові як «Carol of the Bells».

Композитори кажуть, феномен щедрівки в тому, що її підсилює інтонація, і змінюється наголошення слів. Пов’язують її популярність і з містикою. У ній є давня невідома сила, адже цю щедрівку співали ще до прийняття християнства..  «Можна говорити, що мелодія «Щедрика» є одна із найстаріших, які побутують на земній кулі»

Цікаво:

У дохристиянській Русі Новий рік пов'язували з початком землеробства, а тому святкували у березні. Є здогадки, що звідси і походить традиція засівати у новорічний ранок зерном оселю.

У 988 році, хрестивши Русь, князь Володимир наказав перенести святкування Нового року на вересень, перейнявши візантійсяку традицію.

Так продовжувалось до кінця ХVІІ ст., коли Петро І, перейнявши західноєвропейську традицію, запровадив 1700 р. січневе новолітування. Того ж часу сягає традиція вбирання новорічної ялинки.

В період радянської влади відбулося зміщення календаря на 14 днів, а тому офіційний Новий рік сьогодні припадає на 1січня, а церковний - на 14.