Про націоналістів, шовіністів та патріотів

Останніми роками у медійних повідомленнях часто чуємо або читаємо такі слова як "націоналізм" і "шовінізм". Задумаймося, що ці поняття означають.

Основа слова "націоналізм" вказує на позитивну прикмету людини – любов до рідного народу. Божа заповідь велить любити своїх батьків, батька і матір, а отже, свою батьківщину, народне середовище, в якому ми народилися і до якого свідомо належимо.

Отже, бути націоналістом – це добре. Багато народів земної кулі, незалежно від рівня їхньої культури, пишаються своїм націоналізмом.

На жаль, це поняття останнім часом набуло поганого відтінку.

І це небезпідставно. Вочевидь, як показує минуле та сучасне народознавство, любов до свого народу також може набирати негативних прикмет.

Великою спокусою для осіб, які люблять свій народ, є ставитися з погордою до представників інших народів, відмовляти їм у тому, чого самі бажають, поневолювати інші народи, накидати своєму і чужим народам власне вузьке розуміння людських прав.

Диктатури минулих століть, особливо більшовизм, нацизм і фашизм, використовували націоналізм для оправдання своєї внутрішньої та зовнішньої політики.

Можна було б перечислювати народи, які грішили чи грішать такими схильностями. Пропонуємо замислитися над цим вам, шановні читачі: спробуйте на підставі власного досвіду чи історичних знань класифікують різні народи.

Для прикладу згадаю тільки про два сучасні народи. Представники одного з них не люблять, коли на їхній території хтось уживає чужу мову, адже вони вважають себе найбільш культурним народом у світі. А репрезентанти другого, називаючи себе найбільш демократичними у світі, твердять: хай там як, а наш народ завжди має рацію.

Хочу сказати про ще одне своє спостереження. Ті люди чи народи, які оскаржують інших, закидають їм різні "націоналістичні" огріхи, самі є рябими націоналістами.

Про "шовінізм" нема потреби довго говорити. Це націоналізм у найгіршому вигляді. Шовінізм був і є причиною багатьох міжнародних непорозумінь і нещасть.

Якщо націоналізм, сама по собі позитивна прикмета людей, є причиною скількох зловживань, то чи існує якесь поняття, котре зберігало б те, що добре в націоналізмі, але відхиляло всі зловживання? Так.

Не рідше від "націоналізму" і "шовінізму" чуємо слово "патріотизм". Однак у різних повідомленнях та приватних розмовах його часто вживають легкодушно чи навіть у негативному значенні. Таке, так би мовити, несерйозне ставлення до патріотизму дуже дивує, бо патріотизм – це щира любов до свого рідного народу, яка не заперечує прав інших народів.

У зв’язку з цим процитую слова митрополита Андрея Шептицького, написані в ранніх 40-х роках минулого століття, коли в Україні шаленіла війна і буйно процвітала всяка ненависть між представниками різних народів: "Той християнський патріотизм не проявляється і не може проявлятись у нас ніякою політикою та не може містити в собі ніякої ненависти до наших братів іншого народу. Слухняні Христовому наказові, ми любимо всі народи світа любов’ю ближнього. Ненависть супроти якого-небудь народу, чи суспільної верстви, чи стану ми вважаємо за противну Божому законові, і тому за шкідливу для дочасного й вічного нашого добра. Наш християнський патріотизм у тому одному, що свій нарід, нарід український, любимо християнською любов’ю більше від інших народів, та готові для нього віддати працю цілого життя й саме життя" (Декрет Архиєпархіального собору "Визнання вселенської віри" та правила до декрету, 1940 р., Львів).

Звертаємо увагу, що митрополит Андрей називає патріотизм християнським. Це означає, що патріотизм може бути християнською чеснотою, а отже, за своєю суттю і своїми наслідками, гідною прикметою сина чи дочки свого народу.

Якщо б усі народи були справжніми патріотами, то цей світ був би інакшим і кожна людина тішилася б своїм життям і щасливим життям своїх ближніх.

Архієпископ Любомир (Гузар)