От ви, дорогі горезнавці, не дивитесь фільмів ужасів – і дуже зря. Мозгів би вам таке кіно не прибавило (да і не в мозгах щастя), но череп би німнго провітрило.
Уже каторий раз я чую на гулицях, базарах і в маршрутках жалоби людей із непровітреними черипами, шо наша власть – ето суцільні монстри, но мінять її нима на кого, бо кромі монстрів у цьому зловонному пространстві ніхто не водицця й не виживає. Загалом, така постановка проблєми дуже древня і тому правильна.
Людина здєлана, шоби страдать, і нікого не інтерисує, шо вона там собі воображає. От скажіть, чому людина щитає, шо вона заслужує луччої долі, луччого вибора? Хто їй це внушив? Канєшно, таку ідєю могли придумать тіки монстри. Між ними іздавна відбуваєцця маштабна канкурєнция, й тому каждий прагне схилити людину на свою сторону глупими і позбавленими смисла обіцянками. І проісходе от шо.
Обманута людина, када чує про якийто важний, доленосний вибір, прецтавляє собі, шо ето должин бути вибір між шакаладкою і банкою варення. Но в риальності приходицця вибирать між яблуком гнилим і яблуком зиленим – яке з них лучче? Обидва не очінь апітітні, а вибрать нада. От і страдає така людина, жалуєцця у вагонах метрополітена на жизнь, корчить із себе шото уніжине й оскорбльонне.
Нібось, када б дали такій людині тупо одне яблуко (зилене чи гниле, без різниці) – вона б не роптала. Так світ устроєний: нима вибора – нима притензій.
Ітак, проблєма нашого вибора – як у глобальних коордінатах, так і в прокрустовому ложі вітчизняного політпроцеса – полягає не в тому, шо знову прийдецця вибирать монстрів; на це вже якось стидно й нілєпо жалувацця, їй-богу; проблєма в тому, як уже я сказав напочатку, шо люди плохо знають матчасть подлінного кашмара, й тому низдатні грамотно раздуплицця, які з цих монстрів самі луччі.
Тож д-р Падлюччо спішить на помощ елікторату й готовий поділицця мудростю касатільно главних різновидів актуального в нашій країні зла. Но для начала – кілька общих міркувань, тіпа правил.
Перше. Самі луччі монстри – це ті, яких легше унічтожать.
Друге. Нада чотко розуміти, шо винищення одної катігорії монстрів усього лише освобождає дорогу для іншого зловонного отряда, так шо у цьому ділі важно не переусєрцтвовать і зберігати баланс.
Третє. Усі союзи чи, наоборот, вражда між разними групами монстрів – це всігда омана, тож саме глупе заняття для виборця – звертать увагу на те, хто з ким і проти кого.
Читверте. Монстри не можуть дєлать добро. Але вони можуть дєлать дєцкі площадки, дарить продукти і сто гривень, развлікать публіку при помощі продажних артистів. Це діалєктіка. Її ніхто не може понять чи об’яснить. Дажи Йоган Вольфганг Гете не зміг, хотя в нього череп був провітрений шо дєржись.
Усвоївши ці правила, можна перийти до слєдующого етапа – класіфікациї. Шо убогіша димократія у страні – то менший вибір монстрів. Так шо не нада скиглить, шо ви не побачите у цьому списку прівєтлівих і ліберальних інопланетних виплодків, недоумкуватих і ультрапатріотичних оркогоблінів, раціональних центристів тіпа Вельзевула чи екзотічних і бизпощадних помідорів-убійц. Це, канєшно, не значить, шо їх нима, – просто ці монстри не сильно популярні в наше пропітане крупними брендами врем’я, або ж трансцидинтальне зло пока умишліно тримає їх в резерві.
Тож ми поглянемо на главних притиндентів.
1. Зомбі.
Еті монстри многичислені, целєустрімльонні, социально орієнтіровані, всігда досягають мети, попри засадничу тупість. Вони мають ярко виражений регіональний характір: єслі, наприклад, якийто обласний центр захватують зомбі – гаплик городу, і області тожи. Кадато вони були мєдлінні, типер стали очінь бистрі, напористі, безпощадні.
Зомбі дуже легко можна узнать по цвєту – біло-синьому, як ето зазвичай буває з мьортвою плоттю. Ще одна характєрна риса – нездатність стулить докупи пару слів, через шо вони прідпочитають менше базарить, а більше ричать і кусацця. Дуже заразні, а потому мають стабільно високу поддєржку інфіцированого населення.
Вибір зомбі – це всігда добровольне зараження, сознатільний отказ від будь-якої борьби, патаму шо зомбі нікада не боряцця самі з собою, їх інтересують тіки ті, хто ще не охвачений епідемією.
2. Вампіри.
Любимий цвєт – красний. Любимий місяць – октябрь.
Ці монстри страшно коварні й ізворотліві. Унічтожить вампіра можна тіки при помощі комплєксних заходів. Саме надьожне – це одрізать серпом голову, молотом забить у серце осиковий кілок. Такжи можна іспользувать часник, сірєбряні пулі, хрести і святу воду (впрочім, останні два пункта перистали срабатувать, – з недавніх пір вампіри дажи почали селицця при монастирях).
Як видно з ізложених фактів, борьба з вампірами – дуже трудойомке, гєморне заняття, й тіки благодаря цьому обстоятільству вони до сіх пор сущіствують.
Заразні, хотя укус вампіра не гаранітрує виборцю таких однозначних послєцтвій, як при голосуванні за зомбі. Діло в тому, шо вампіри – дуже жадні, страшно бояцця недостатка люцької крові. А тому їх вполнє влаштовує такий расклад: остацця при своїх, забацать фракцію і жить ще тищу год, раз тут така страна, в якій благочестива охота на вампірів щитаєцця чимто антиконституційним.
3. Оборотні.
Ці монстри часто визивають в людей жалость, співчуття, – і в цьому їхня главна сила.
Дньом вони перебувають в яросній опозиції до сил тьми, но када виходе повний місяць, благообразні морди покриває шерсть, виростають ікла й нутро жажде жистокості та насілія. У них крайнє запутана історія взаємин з усіма іншими тіпами монстрів, ба навіть між собою вони гризуцця часто і по любому поводу.
Оборотні – ето “тушки” по своїй природі, така у них ідіологія, нічого з цим не здєлаїш.
Боротись з ними – найлегше. Оборотня дажи не обов’язково убивать – його можна просто посадить за рішотку. Але не треба обольщатись: обортня крайнє трудно розпізнати; йому хватає ума тщатільно скривати свою сущность, а свої зловєщі трансформації пояснювать болєзнями, магнітними бурями, провокациями канкурєнтів і високим уровнєм корупциї в державі.
4. Привиди.
Вони єзть всігда і скрізь. Ето самі поширені монстри у виборчих бюлітєнях. Вони ж як воздух – не мають стойкої оболочки, ноль плотності, часто напоминають простирадло. Вони прекрасно уміють пакостить, але нікада не мають великого впливу, й при власті появляюцця хіба случайно.
Це чисто технічні монстри, масовка. Єслі ви вибираїте привидів, ви не вибираїте нічого, кромі зла. Бороцця з ними ниможливо, но вони – нада признать – вобше не заразні.
5. Чортішо.
Самий непонятний і загадочний різновид монстрів, діко популярний у послєднє врем’я по всьому світу, хотя у нього дажи нимає внятного названія. Це монстри нового тіпа, які прецтавляють собою третю силу, часто прикидаюцця не злом, а чимто альтирнатівним. Вони вроді як самі по собі й ні за кого.
Це монстри версії 2.0, вони цифрові, условні, всеядні й страннувато позітівні, як Джаконда, – і в цьому чуствуєцця фальш, поддєлка.
Чортішо дуже любе міняти внєшность, бути красівим, елігантним. Воно абажає всякі популярні фізіономії, чериз каторі цьому злу легше пронікнуть у маси.
Воно могло би добицця тріумфа, єслі б не одне фатальне обстоятільство: народ не понімає, з чим має діло. Він привик до обичних монстрів, у яких єзть рила, клики, когті на загрибущих лапах, – з цими, принаймні, вже наработаний великий опит співіснування. А вибирати чортішо – це самий простий спосіб получить на виході чортішо. Кому таке нада? Нимає ясності – нима порядка.
Завершити сей труд дозвольте оптимістичним висновком: дажи в самій паскудній харчевні можна вибирать, чим отруїцця, тому – інжой.