КАРЛОС КАСТАНЕДА: Усі революції починаються з тебе самого (інтерв'ю 1972 р., ч.2)

В другій частині унікального інтерв'ю 1972-го року Карлос Кастанеда продовжує розкривати основи вчення дона Хуана і ділиться особистим досвідом. 

- В останній книзі "Подорож до Ікстлану" ви розбиваєте враження, сформоване на основі ваших перших книг, що використання психотропних рослин було основним методом навчання магії, який дон Хуан застосовував. Якою ви зараз бачите місце психотропних рослин в його вченні?

Карлос Кастанеда: Дон Хуан використовував психотропні рослини тільки в середньому періоді мого учнівства, бо я був тупим, витончено цивілізованим, зухвалим і все ускладнював. Я вважав, що моя картина світу єдино правильна. Психотропи створили пролом в моїй системі глосс. Вони знищили мою догматичну впевненість. Але це мені дорого коштувало. Коли клей, що скріплював мій світ, розтанув, моє тіло було ослаблене, і знадобились місяці, щоб відновити сили. Мене охопила тривога і я працював з мінімальною віддачею.

- Чи регулярно дон Хуан користується психотропними рослинами, щоб зупинити світ?

Карлос Кастанеда: Ні. Зараз він може зупиняти його волею. Він сказав, що мені намагатися бачити без допомоги психотропних рослин було б марно. Але якби я поводився як воїн і взяв на себе відповідальність, потреба в них би відпала; вони б тільки послабили моє тіло.

- Це має бути шоком для багатьох ваших послідовників. Адже ви для них є покровителем психоделічної революції.

Карлос Кастанеда: У мене справді є послідовники, які мають дивні ідеї щодо мене. Одного разу я йшов читати лекцію у Каліфорнії, Лонг-Біч, і хлопець, який мене знав, вказав на мене дівчині і сказав: "Ось, це Кастанеда". Вона не повірила йому, гадала, я мав би виглядати дуже таємничим. Мій друг зібрав деякі історії про мене. Суть їх в тому, що у мене були містичні подвиги.

- Містичні подвиги?

Карлос Кастанеда: Так, що я ходжу босий, як Ісус, і не маю мозолів. Вважається, що більшу частину часу я перебуваю в стані наркотичного сп'яніння. Крім того, я вчиняв самогубство і помирав в кількох різних місцях. Мій клас в коледжі шаленів, коли я говорив про феноменологію, груповий аналіз, про сприйняття та соціалізацію. Вони хотіли, щоб я їм запропонував розслабитися, плюнути на все і відключитися. Але для мене важливим є розуміння.

- Чутки ширяться в інформаційному вакуумі. Якщо про дона Хуана ми дещо знаємо, то про Кастанеду – майже нічого.

Карлос Кастанеда: Це свідома позиція воїна. Щоб проходити між світами, вам треба залишатись непомітним. Чим більше про вас знають, тим дужче обмежена ваша свобода. Коли люди вже мають уявлення про те, хто ви і як ви будете поводитись, ви не зможете рухатися.

Одна з перших речей, якої мене навчив дон Хуан, - необхідність стерти особисту історію. Якщо поступово створювати навколо себе туман, вас вже не сприйматимуть, як щось зрозуміле, і у вас залишається великий простір для змін. Тому я уникаю магнітофонних записів і фотографій, коли виступаю з лекціями.

- Можливо, ми можемо говорити про особисте, не створюючи історії. Зараз ви зводите до мінімуму важливість психоделічного досвіду, пов'язаного з вашим учнівством. Які елементи вчення дона Хуана важливі для вас? Як вони вас змінили?

Карлос Кастанеда: Для мене бути воїном і людиною знання, з надією набути вміння зупиняти світ і бачити – найбільш придатна ідея. Вона дала мені спокій і віру, що я можу контролювати своє життя. До зустрічі з доном Хуаном, я мав дуже мало особистої сили.

Моє життя було вкрай безладним. Я пройшов довгий шлях від того місця в Бразилії, де я народився. Зовні я був агресивним і зухвалим, але внутрішньо - нерішучим і невпевненим у собі. Я завжди шукав для себе якісь виправдання. Якось дон Хуан сказав, що я професійний дитина – бо я був сповнений жалю до самого себе. Я відчував себе листом на вітрі.

Як більшість інтелектуалів, мене притисло спиною до стіни. Мені нікуди було йти. Я не бачив жодного життєвого шляху, який би мені подобався. Я гадав, все, що я зможу зробити, це пристосуватися до зрілого нудного життя, або знайти більш складні заняття, на кшталт психотропів, "травички" і сексуальних пригод. Все це посилювалося моєю звичкою до самозаглиблення, я був скутий, завжди сам в собі. Внутрішній діалог рідко припинявся.

Дон Хуан звернув мій погляд назовні, навчив бачити різногранність світу і здобувати особисту силу. Я не думаю, що існує якийсь інший шлях до повнокровного життя.

- Здається, він зачепив вас давнім прийомом філософів – весь час тримати смерть перед очима. Мене вразило те, наскільки класичним був підхід дона Хуана. Я почув відлуння ідей Платона, коли філософ мусів вивчити смерть перед тим, як вивчати живий світ. Суголосно і з визначенням Мартіна Гайдеґґера людини як буття до смерті.

Карлос Кастанеда: Так, але дон Хуан підходить з іншого боку, виходячи з магічних традицій, що смерть є фізична сутність, яку можна відчути і побачити. Одна з глосс магії така: смерть стоїть ліворуч від вас. Смерть - це неупереджений суддя, який скаже вам правду і дасть вам правдиву пораду. Крім того, смерть не поспішає. Вона візьме вас завтра, або наступного дня, або через п'ятдесят років. Їй байдуже. У момент, коли ви згадуєте, що зрештою помрете, ви зменшуєтесь до своїх справжніх розмірів.

Мені здається, я не зробив цю ідею досить зримою. Глосса "смерть ліворуч" - це не розумовий стан в магії, це відчуття, сприйняття. Коли ваше тіло належним чином налаштоване на світ, і ви поглянете ліворуч, ви можете стати свідком незвичайної події - тінеподібної присутності смерті.

- У традиції екзистенціалізму після обговорення відповідальності зазвичай йде тема смерті.

Карлос Кастанеда: Тоді дон Хуан - хороший екзистенціаліст. Коли немає ніякого способу дізнатися, чи залишилася мені ще хоч хвилина життя, я маю проживати кожну мить так, наче вона остання. Кожен вчинок - це остання битва воїна. Тому все треба робити бездоганно. Не залишати нічого на потім.

Ця ідея подарувала мені свободу. У мене більше немає ніяких незавершених справ; мене ніщо не чекає. Зараз я говорю тут з вами і можу ніколи не повернутися в Лос-Анджелес. Але це не буде мати ніякого значення, бо перед тим, як прийти, я про все подбав.

Цей світ смерті і рішучості дуже далекий від психоделічних утопій, в яких усвідомлення нескінченності часу знищують трагізм вибору.

Коли смерть стоїть ліворуч від вас, ви повинні створювати свій світ серією рішень. Серед них немає ні великих, ні маленьких рішень - тільки ті рішення, які треба прийняти зараз. І немає часу для сумнівів або жалю. Якщо я витрачаю час на шкодування з приводу того, що зробив учора, я ухиляюся від рішень, які маю прийняти сьогодні.

- Як дон Хуан навчив вас бути рішучим?

Карлос Кастанеда: Він звертався до мене своїми діями. Колись я залишав все незавершеним і нічого не вирішував. Мені здавалося несправедливим змушувати вразливу людину приймати рішення. Одного разу дон Хуан запитав мене: "Як ти думаєш, ми з тобою рівні?" Я був студентом університету й інтелектуалом, а він - старий індіанець, але я зжалився і відповів: "Звичайно, ми рівні". А він сказав: "Я так не думаю. Я мисливець і воїн, а ти - паразит. Я готовий попрощатися з життям в будь-який момент. Твоєму жалюгідному світу нерішучості і смутку далеко до мого".

Я страшно образився, пішов би геть, але ми були серед дикої природи. Тому я сів і занурився в себе. Я збирався дочекатися того моменту, коли він вирішить йти додому. За кілька годин я побачив, що дон Хуан залишиться тут назавжди, якщо йому буде треба. Чому ні? Він все завершив, в нього нема відкладених справ – в цьому його сила.

Зрештою, я зрозумів, що дон Хуан не такий, як мій батько, який перед новим роком міг прийняти двадцять рішень, а потім всі їх скасувати. Рішення дона Хуана були остаточними настільки, наскільки він був зацікавлений. Їх могли скасувати тільки інші рішення. Я підійшов і доторкнувся до нього, він встав, і ми пішли додому. Вплив цього випадку був приголомшливим. Я переконався, що шлях воїна - це шлях до повноцінного і самодостатнього життя.

Сама рішучість значно важливіша за суть рішення. Це те, що дон Хуан називає жестом. Жест - це свідомий акт, який здійснюється заради сили, що виникає з самого прийняття рішення. Наприклад, якщо воїн знайде занімілу холодну змію, він може постаратися знайти спосіб перенести її в тепле місце так, щоб вона його не вкусила. Воїн зробить жест просто так. Але він виконає його бездоганно.

- Здається, є багато паралелей між екзистенціальною філософією і вченням дона Хуана. Зі всього сказаного виходить, дон Хуан, як і Ніцше чи Сартр, вважає, що саме воля, а не розум є фундаментальним даром людини.

Карлос Кастанеда: Я думаю, що так. Давайте я сформулюю це на своєму прикладі. Я хочу відібрати у розуму контроль, можливо, мені це вдасться. Мій розум постійно керував моїм життям, і він радше ладен був вбити мене, ніж послабити контроль.

В якийсь момент свого учнівства я впав у глибоку депресію. Мене переповнювали жах, смута і думки про самогубство. Тоді дон Хуан попередив мене, що це один із трюків розуму, який старається зберегти контроль. Він сказав, що розум змушує моє тіло відчувати, що в житті немає сенсу. І коли мій розум почав цю останню битву і програв, він зайняв належне йому місце – як одної з функцій тіла.

- У серця і всього тіла є свій розум, про який голова і не здогадується.

Карлос Кастанеда: В тім то й річ. У тіла є власна воля. Або, точніше, воля - це голос тіла. Ось чому дон Хуан послідовно спрямовував своє вчення в метафори. Мій інтелект легко б міг відкинути його світ магії як якесь безглуздя. Але моє тіло вабив його світ і його спосіб життя. І коли тіло перемогло, постановилося нове і більш здорове управління.

- Техніки дона Хуана по роботі зі сновидіннями вражають , тому що припускають можливість контролювати образи сну за допомогою волі. Це наче він пропонує встановити неперервне і стабільне спостереження в рамках внутрішнього космосу. Розкажіть про техніку управління сновидіннями.

Карлос Кастанеда: Хитрість в тому, щоб утримувати образи сну досить довго – щоб їх можна було ретельно роздивитися. Щоб розвинути таку здатність,  треба вибрати постійний образ і навчитися знаходити його в своїх снах. Дон Хуан запропонував, щоб я використовував свої руки як відправну точку та переходив від них до образів і назад. Через кілька місяців я навчився знаходити свої руки і зупиняти сон. Я так захопився цією технікою, що іноді не міг дочекатися пори лягати спати.

- Чи не є зупинка образів сну чимось на зразок зупинки світу?

Карлос Кастанеда: Вони схожі. Але є відмінності. Ви навчились зусиллям волі знаходити свої руки вві сні, але ви розумієте, що це всього лиш техніка. Те, чого ви прагнете - це контроль. Людина знання має накопичувати особисту силу. Але цього недостатньо для зупинки світу. Потрібна ще певна відчуженість. Ви маєте заглушити внутрішній діалог у вашій голові і здатися зовнішньому світу.

- Які  техніки дона Хуана ви практикуєте досі?

Карлос Кастанеда: Головне моє завдання зараз – зруйнувати свою рутину. Я завжди був людиною ритуалу. Я їв і спав за розкладом. У 1965 році я почав змінювати свої звички. Писав уночі, а їв і спав, коли хотів. Зараз я відмовився від такої кількості звичних способів поведінки, що став, нарешті, непередбачуваним і можу дивувати себе самого.

- Це нагадує мені одну дзен-притчу про двох учнів, які хвалилися надзвичайною силою. Один учень сказав своєму гуру: "Я можу стояти на одному березі річки і написати ім'я Будди на аркуші, який тримає мій помічник на іншому березі". Інший учень відповів, що це диво не вражає його: "Моє диво в тому, що я їм, коли голодний, і п'ю, коли відчуваю спрагу".

Карлос Кастанеда: Відмова від рутини була тим елементом, який поєднував мене зі світом, і підтримував на шляху, вказаному доном Хуаном. Не треба шукати трансценденції, все, що нам потрібно, лежить прямо перед нами, лиш уважно придивіться. Якщо ви входите в стан зміненої реальності, як це відбувається при вживанні психотропних рослин, це тільки для того,  щоб повернутися в світ реальний і бачити магічне в звичайній реальності. Для мене спосіб жити, шлях серця – це не занурення в себе або в містичну трансценденцію, а присутність в реальному світі. Світ - це мисливські угіддя для воїна.

- Світ, який описуєте ви і дон Хуан, сповнений чарівних койотів, зачарованих воронів і прекрасних магів. Неважко уявити, наскільки він приваблює вас. Але що сказати про світ сучасної урбанізованої людини? Де тут магія? Якби ми всі могли жити в горах, ми могли б зберегти живість дива. Але хіба це можливо, якщо ми їдемо по шосе з одностороннім рухом?

Карлос Кастанеда: Якось я запитав про це дона Хуана. Ми сиділи в кафе в Юмі, я сказав, що міг би зупиняти світ і бачити, якби міг жити серед дикої природі, як він. Він дивився у вікно на машини і говорив: "Там, зовні, твій світ. Ти не можеш відкинути його". Я живу в Лос-Анджелесі і вважаю, що можу використовувати цей світ для задоволення своїх потреб. Це виклик – жити, не грузнучи в рутині світу. Але це можливо.

- Здається, що рівень шуму, натовпи людей руйнують тишу і самотність, необхідні для спинення світу.

Карлос Кастанеда: Зовсім ні, навіть шум можна використовувати, навіть гурчання шосе можна використовувати, щоб чути зовнішній світ. Коли ми зупиняємо світ, це саме той світ, який підтримується нашим внутрішнім діалогом. Одного разу ми зупиняємо цей діалог, і відповідна картина світу руйнується. Починаються зміни особистості.

Коли ви концентруєтесь на звуках, ви розумієте, що всі звуки розпізнати не можна, і згодом ви вже не намагаєтеся це робити. Це так не схоже на візуальне сприйняття, яке прив’язує нас до формування категорій, постійного думання. Це так освіжає, якщо перервати внутрішній діалог, категоризування  і будь-які судження!

- Внутрішній світ змінюється, але як бути із зовнішнім? Ми можемо перебудувати власну свідомість, але так і не торкнемося зовнішніх соціальних структур, що призведе до ізоляції. Чи думаєте ви про громадські і політичні зміни?

Карлос Кастанеда: Я родом з Латинської Америки, де інтелектуали завжди говорять про політичну і соціальну революції, і де вже багато бомб було кинуто. Але революцією мало що зміниш. Небагато треба сміливості, щоб підірвати будинок, але щоб відмовитися від цигарок, припинити тривожитись чи зупинити внутрішню балаканину, потрібно переробити себе. У цьому суть справжніх змін.

Нещодавно я і дон Хуан були в Тусоні, на Екологічному Тижні. Один оратор говорив про екологію та критикував війну у В'єтнамі, і безперестанку курив. Дон Хуан сказав: "Я не можу уявити, що його турбують тіла інших, якщо він своє власне не любить?" Насамперед, ми маємо піклуватись про самих себе. Я можу любити свого товариша, лише коли сам бадьорий і не депресивний. Щоб бути в доброму дусі, я мушу утримувати тіло в порядку. Усі революції починаються тут, в цьому тілі. Я можу вдосконалювати свою культуру, але тільки в межах свого тіла, яке має бути налаштоване на сприйняття цього дивовижного світу.

Я можу цього досягти, тільки йдучи шляхом воїна. Це, як казав дон Хуан, єдиний спосіб балансувати між жахом від того, що  ти людина, і, водночас, зачаруванням від того, що ти людина.