Новини Канева: наша історія

«Ціль наша і завдання — безжальна боротьба з органами безпеки СРСР, у звинувачувальному висновку неправильно вказано, що ми боролися проти Червоної армії», - сказав у останньому слові на суді Дмитро Дмитрович Вітовський. 29 квітня 1947 року в Києві його було розстріляно...
Син військового міністра ЗУНР Дмитра Вітовського, теж Дмитро, народився 7 липня 1919 року в селищі Брошнів-Осада Долинського повіту (тепер Рожнятівського району, Івано-Франківської області). 32-річний батько загинув 2 серпня 1919, він так і не побачив сина. Вдова з Надійкою та Дмитром переїхала до Вільнюса, вийшла вдруге заміж за відставного польського офіцера. Та з Литви Дмитро переїхав до Львова, став студентом географічного факультету Львівського університету, членом ОУН, організаційним референтом географічного факультету і керівником осередку із 36 осіб.
У лютому 1940 Дмитро Вітовський був мобілізований до Червоної армії, навчався у авіаційному училищі біля Саратова. В березні 1941 закінчив училище у званні молодший лейтенант та був відправлений для несення служби у 273 спеціальній ескадрильї. Влітку 1941, напередодні німецького-радянської війни, отримав відпустку і приїхав до Львова, де відновив зв'язок із ОУН і більше не повернувся до Червоної армії. Влітку 1943 вступив до лав УПА, став ад'ютантом командира Старшинської школи УПА «Олені» Федора Польового-«Поля», проводив підготовку курсантів. Влітку-восени 1945 Дмитро Вітовський — командир Першого словацького рейду, завданням якого було провести пропагандистську роботу на теренах Словаччини та налагодити співпрацю з місцевим антикомуністичним підпіллям. 26 березня 1946 року неподалік с. Кам'янка на Львівщині, Вітовський із групою охоронців потрапив у засідку. Повстанці пробилися з оточення і намагалися відірватися від чекістів. Через два дні вони знову натрапили на ворога. У завзятому бою вісім повстанців загинули, їх командир вистрелив собі у скроню.
Важко пораненого Дмитра Вітовського чекісти забрали з собою і протягом кількох місяців надавали медичну допомогу в тюремній лікарні. Більшовики сподівались отримати інформацію, тому лікарі врятували йому життя. Слідство тривало з 25 червня до 16 грудня 1946 року.
4 лютого 1947 р. трибунал виніс вирок — позбавити Дмитра Вітовського військового звання молодшого лейтенанта та засудити до вищої міри покарання — розстрілу.

Популярні за тиждень:

Про що зараз спілкуються:

Олександр Скорина
Не завершений процес здачі в експлуатцію ШевченкоHub обмежує, нажаль, можливості Канева на проведення в дужовній столиці України різноманітних всеукранських заходів: концертів, конкурсів, форумів,.. [весь]
Будинок культури на Черкащині, який “відкривав” Зеленський, досі не здали в експлуатацію [2]

святослав
Корупція на чонгарських мінах закінчується тим, Що одна така уповільненої дії виявилася наріжним каменем у цьому козинському крадівництві, мародерстві на здачі ,,сухопутного коридору в Крим"..
Будинок культури на Черкащині, який “відкривав” Зеленський, досі не здали в експлуатацію [2]

rod
ну так собі в цілому. Після того як доїдаєш за мишами - вже якось на термін придатності не дивишся.
Звички воєнного часу [8]

Олександр Скорина
WayBe, дякую, Володимире. І за цю публікацію дякую, за ці пояснення до неї, і за те що знаходиш можливість підтримувати сайт новими матеріалами, і за твою особисту участь у захисті нас і України в.. [весь]
Звички воєнного часу [8]

WayBe
Взагалі - Казарін дуже точно описує стан військових зараз. Тому що сам такий. Він пише те, на що часто навіть не звертаємо уваги - це відбується само по собі, природньо. Від життя яке живеш, від .. [весь]
Звички воєнного часу [8]

WayBe
slavikf, не зрозумів взагалі ніц. Олександр Скорина, це написано про менеі таких як я. таке життя
Звички воєнного часу [8]

Олександр Скорина
WayBe. поясни, будьласка, з якими думками про статтю ти розмістив її тут. Я не хочу дискутувти з slavikfом. Його реакція мене здивувала. Але я не служу в ЗСУ і тому утримаюся від розмови з slavikf.
Звички воєнного часу [8]

slavikf
святослав, звісно не про гігієну, а про відверту брехню. Інакше я б не встрягав.
Звички воєнного часу [8]

святослав
Мова тут не про гігієну, адже для цього дисциплінарно спеціально відведений час, а про консервативні етичні норми, де не аристократично жувати гумку в товаристві, муветон, не культурно та не ввічливо, наприклад
Звички воєнного часу [8]

slavikf
Гумка входить до складу MRE як засіб гігієни ротової порождини і навіть зняття стресу. Далі читати просто не став.
Звички воєнного часу [8]

наша історія

Джус

Всього коментарів: 46

Нові теми:

Популярні за тиждень:

Про що зараз спілкуються:

Активні оголошення:

Розділи новин: