На написання цієї статті мене наштовхнув діалог одного малюка з мамою, який я почув днями на березі Дніпра у Каневі, на так званому міському пляжі. Малюк запитав: “Мамо, а чому тут пахне димом і так багато пляшок?”, на що жінка відповіла: “Бо у нас місто таке — запаскуджене”...
Прикро, але доведеться повернутися до продовження теми, піднятої в газетній статті, опублікованій у серпні 2011 року (ВІКА №33), яку я тоді назвав “Канів стає “найдуховнішим” містом України”. Мова тоді йшла про “труповози”, які перевозять вулицями міста напівживих курей “їхньої ряби”, нагороджуючи постійним смородом мешканців “духовної столиці”, про неймовірний сморід від Укршампіньйона... Тоді я дозволив собі ототожнити слово “духовність” зі словом “смердючість”, дорікаючи очільників міста в їх безгосподарності на території, яку їм доручено підтримувати в належному стані посадовими обов’язками. І ось до “найдуховнішого міста” в розумінні зазначеного вище ототожнення сьогодні, як не гірко, доводиться додати ще одне визначення. Словом, сьогодні мова йтиме про “найзапаскудженішу набережну духовної столиці”... Пригадую 1983 рік, коли я вперше приїхав до Канева молодим спеціалістом після закінчення вузу. Чудова природа, чисті береги Дніпра, можна було поїхати на лівий берег головної водної артерії країни — позбирати грибів, відпочити біля Дніпра — від Канівського моря до Прохорівки... Зараз усе це в минулому, як кажуть, це було давно і наче в іншій країні. Зараз лівий берег для такої розкоші недоступний — “прихватизація” в поєднанні з покровительством “високосидячих” ділків зробили свою справу — чудова колись місцина стала недоступною для відпочинку простого смертного. Залишилась лише так звана пляжна смуга на правому березі, в межах “духовної столиці”. Якщо бути точнішим, — залишалась вона такою тоді ще років 10. А потім пішло поступове “покращення”: тепер берег Дніпра, який підпорядкований міській владі, навіть не знаю як і назвати. Хто був там хоча б раз, зрозуміє, про що веду мову: постійні багаття з шашликами, купи залишеного сміття, пивнушки на кожному кроці...
Неодноразово це питання піднімалось журналістами на прес-конференціях у міського голови, але, виявляється, це “люди в нас такі”, “місцева влада тут ні до чого”. І важелів у влади, як виявляється, немає ніяких аби “розрулити” цю проблему. Так, принаймні, вважає Віктор Ніколенко: міліція йому не підпорядкована, мало людей в комунальних службах міста, щоб встигали прибирати все, що залишають “безсовісні відпочивальники”... На одній з останніх прес-конференцій, яка відбулась у понеділок, 1 липня, журналісти запропонували меру організувати проведення рейду берегом Дніпра у найближчу суботу, 6 липня, за участю журналістів, міліції та представників міської влади аби потім оприлюднити те, що там буде виявлено: від номерів автомобілів, яким, як відомо, заборонено паркуватися на газонах, і які кожні сонячні вихідні стоять у зоні відпочинку,— до роспалених багать і гулянок, які стали незмінним атрибутом відпочинку на березі Дніпра, у зоні, де канівці ще могли б скупатися у Дніпрі, дихаючи відносно чистим повітрям. Мер на проведення рейду погодився. Але... Сказано — не зроблено: рейд так і не відбувся...
Давайте на мить виїдемо за межі “духовної столиці” і подивимось, як з цією проблемою справляються в інших країнах та інших українських містах.
Сінгапур на час проголошення незалежності 48 років тому був надзвичайно брудним. Одним з елементів “перетворення Сінгапуру на країну першого світу” були штрафи за сміття. За недопалок чи папірець, кинутий на вулиці, сінгапурець мав заплатити штраф, що сягав місячної зарплати. А зараз це одне з найчистіших і найзеленіших місць планети, зараз штраф за кинуте сміття там перевищує 600 доларів США.
У більш м’якій формі, але тим самим шляхом рухається більшість міст та країн Європи й Північної Америки. В Італії, наприклад, штраф за кидання сміття на тротуар сягає 154 євро. В Латвії штраф за викидання сміття у місті доведеться платити від 100 до 1000 доларів США. Навіть у сусідній Білорусі розмір штрафу за кинуте на вулиці сміття – до 50 доларів, а в Грузії – 28 доларів для громадян і 113 доларів – для юридичних осіб.
Ви скажете, що це буває лише в далеких країнах? Давайте зупинимось на кількох українських прикладах.
У місті Кобеляки, що на Полтавщині, уже давно штрафують за сміття. 38-річний міський голова Кобеляк Олександр Ісип говорить: “Ми ще фізично не встигли притягти до відповідальності всіх, хто порушує правила благоустрою. Але зробимо це!”. І роблять! При міській раді Кобеляк працює адмінкомісія, інспектори з благоустрою складають протоколи щодо порушень правил благоустрою, штрафують тих, хто запаскуджує місто. За безлад на прибудинкових територіях вони штрафують власників домоволодінь, не минають і порушень чистоти в громадських місцях. Хто вчасно не заплатив штраф — адмінматеріали передаються у виконавчу службу і вона стягує штраф у примусовому порядку, але тоді вже доводиться платити вдвічі більше. Термін, протягом якого порушники повинні сплатити штраф, становить 15 діб. Розмір штрафу для громадян встановлений від 340 до 1360 гривень, для посадових осіб — від 850 до 1700 гривень.
У Миколаєві ж придумали свій, своєрідний спосіб боротьби за чистоту міста. Там у великій кількості з'явилися білборди, присвячені несподіваній темі — бидлу. У текстах на бордах перераховуються ознаки, характерні для бидла. На думку ідеологів рекламної “бидлокампаніі”, таких ознак п‘ять: випив пиво — розбив пляшку; сміття з машини викинув у вікно; матюкається при людях; сходив на пікнік — залишив сміття; плюнув у ліфті, на тротуар, на вулиці. Як не дивно, але такий своєрідний підхід до проблеми спрацьовує — місто стає набагато чистішим...
І лише ми топчемось на місці...
Чи часто ви бачили, або хоча б чули, як оштрафували в Каневі за накидання сміття бодай одну людину? Виявляється, порушення, за яке можуть оштрафувати за статтею 152 Кодексу України “Про адміністративні правопорушення”, звучить як “порушення державних стандартів, норм і правил, у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів”. Дуже “конкретно”, правда? Під це визначення підходить що завгодно. Здавалося б, що з такими розмитими формулюваннями й складними процедурами накладання штрафів подолати сміттєву епідемію не вдасться ніколи.
Але ті ж Кобеляки впорались — там знайшли спосіб боротьби за чистоту міста.
Що ж стосується так званої “пляжної зони” у Каневі, на мою думку, для початку не завадило б міському голові видати розпорядження про шрафні санкції за загаджування міста, погодивши його з керівництвом правоохоронних органів, оприлюднити розпорядження в усіх засобах масової інформації міста. Другим кроком могло б бути встановлення на усіх в’їздах на прибережну дорогу білбордів з написом “В’їзд автотранспортом заборонено. За порушення — штраф! За розпалювання багать та засмічення прибережної зони — штраф (скажімо, 500 гривень)! За повторне порушення — штраф 1700 гривень!” Третім кроком мала б бути організація масового прибирання берега Дніпра у міській зоні. Ну і, звичайно, створення “екологічних патрулів” при міській раді з наданням їм відповідних повноважень: ті, хто засмічує “духовну столицю”, регулярно поповнювали б штрафами не такий уже й багатий міський бюджет.
Усе це, було б бажання, можна зробити за тиждень.
Хоча... Хто хоче, шукає можливості, хто не хоче — шукає причини. Це не я сказав, це слова древньогрецького філософа Сократа, сказані ним ще в 450 р. до нашої ери. На жаль, вони залишаються актуальними і сьогодні. Принаймні для нашої влади...
Валерій РЕВА, газета ВІКА №28 (1 000), липень 2013 |