3 липня – День давньоруської слави!

На ньому лежить, як символ посвяти,

Арійської чистоти остання печать.

Він – Бог Війни, він марево відплати,

Ми дивимось на нього, та…очей не відірвать.

Сергій Яшин

Йому ще надійде пошана

І встане він о цій порі –

Останній воїн нездоланний,

Як Бог! – на білому коні!

Дан Берес

3 липня 965 року дружина князя Святослава Ігоревича одержала перемогу над військом хазарського кагана. Русичі захопили і зруйнували столицю Хазарії – Ітіль та решту фортець краю, що становили основу паразитарної влади цієї держави...

Що передувало цьому походу? Тривала бездіяльність Ольги як регента зумовила не лише сваволю окремих князівств Київської Руси, але й призвела до загарбання наших земель войовничими сусідами (волзькими болгарами, хазарами). Тож, імовірно, в'ятичі пристали під владу Києва лише після знищення Святославом їхніх сепаратистських войовничих угрупувань. За свідоцтвами середньовічних мандрівників, основною частиною доходів, окрім посередництва та гендлярства, протягом усієї історії існування Хазарії була работоргівля. Регулярні набіги на сусідні землі (переважно слов'янські) давали хазарам величезну кількість рабів, яких вони потім продавали по всьому світу. Закріплюючись на слов'янських землях за допомогою побудови нових фортець, хазари все частіше влаштовували набіги на корінних мешканців, обкладаючи їх даниною.

Святослав розумів, що протистояння Руси та Хазарії може припинитися лише з загибеллю одного із суперників. Парадокс (або закономірність – сприймайте як хочете), що про блискучу перемогу нашого героя залишилося на диво мало письменних пам'яток. По окремому уривку "Повісті врем'яних літ" важко визначити як саме було розбито Хазарію. Дослідження доводять, що Святослав вдарив по Хазарії не в лоб, через Дон, а пішов у обхід, через землі в'ятичів. Інакше бути не могло, адже лобова атака на Саркел була небезпечна – це був укріплений природою та фортецями район. Держава-вампір, яка півтора століття смоктала кров із сусідів, була знищена за один, 965-й, рік. Руси перемогли кочівників у їх рідному домі – у степу. Після переможної війни хазарські населені пункти Саркел та Самкуш стали – руськими містами Біла Вежа та Тьмутаракань. Їхнє слов'янське населення із данників-напіврабів перетворилося на повноправних підданих київського князя. Арабський мандрівник Ібн Хаукаль називає після цього "Руською рікою" вже не Дон, як Ал Масуді, а Волгу! Тобто не Дон, а Волга – стала східним кордоном Київської Руси.

І ще одна теза. Не менш важлива. Основним "товаром" торговців-хазарів були раби. Справедливо кажуть, що арабські, європейські, американські работорговці загальмували розвиток Африки, підірвали її сили. А яка ж роль работорговців-хазарів, маю на увазі їх роль в уповільненні прогресу? Хтось намагався її дослідити? У Х столітті разом із Хазарською імперією зникла й індустрія работоргівлі, принаймні, таких об'ємів гендлювання "живим товаром" не спостерігалося. Вже у наступному столітті в Європі розвиваються міста, цехові ремесла, мистецтво, тобто йде розквіт Середньовіччя після ночі Темних віків. Випадковість це чи закономірність? Думайте, аналізуйте самі. Чуда-Юда не стало. Саме так у казках та билинах називали наші предки загрозу з боку південно-східного ворога. Не суперника, не опонента, а саме ВОРОГА.

Варто звернути увагу на те, що відбувалося потім на території Хазарії. Столична околиця каганату – Ітільщина, у пониззі Волги, згодом перетворилася на ординську Сарайщину (столиця Орди), пізніше з розпадом Орди – на Астраханщину, столицю однойменного ханства. Московське царство потім приєднає до себе цю територію. Основним центром цих земель стане Царицин – сусід фортеці Саркел на Дону (де Дон найближче до Волги), зараз там Волго-Донський канал імені Лєніна. До речі, древні калмики (джунгари) – брати хазарів, предки Лєніна по батьківській лінії, входили до хазарського союзу. Сталін перейменував Царицин на Сталінград, а зараз – це Волгоград. Як тут тепер не зрозуміти запеклого опору червоних щодо агресії німців саме під Сталінградом! Скільки крові пролилося з обох боків! Адже Сталінград – це хазарське сакральне, містичне та водночас, реальне й історичне місто.

Через підняття рівня Дону під час будівництва Волго-Донського каналу було затоплено й околиці Саркелу (Білої Вежі). Сталін привітав будівельників та експлуататорів каналу із його відкриттям. На місці теперішнього Цимлянського водосховища під час земляних робіт знайшли хазарські поховання. Район заблокували військові, причетних до знахідки археологів нейтралізували (по-сталінському, а як саме, думаю, пояснювати не треба). Як же після цього хазари не будуть вважатися такими, які "зникли без сліду".

Значення розгрому Хазарського каганату для Київської Руси можна помітити навіть неозброєним оком і зараз. Головним досягненням походу було те, що Київська Русь повернула собі незалежність – перестала платити данину Хазарії. Загарбані хазарами землі (зокрема, район фортеці Саркел) знову увійшли до складу Руси. Розгромивши стару хазарську столицю Семендер (у сучасному Дагестані), Святослав відновив владарювання Руси на всьому просторі від Каспійського моря до Меотиди (Азовського моря). Саме Святославу належить відродження Тьмутараканського князівства зі столицею Таматарха (сучасна Тамань). Князь Святослав визначив місця перебування стратегічно важливих фортпостів для налагодження вигідних торгово-економічних відносин із сусідніми і віддаленими державами (Хорезм, Багдад). Настав кінець работоргівлі у цьому регіоні та закінчилися набіги на землі Київської Руси з метою захоплення рабів, які загрожували буттю наших предків. Кінець Хазарії означав підсилення влади Києва, об'єднання племен, які перебували у складі Руси у одну спільноту. Під час походу були нейтралізовані й незалежні від каганату, але й не менш агресивні племена булгар, буртасів, ясів та касогів. Влада хазар було знищено не тільки у центрі Хазарії, але й на її периферії.

Русь відкрила собі вільний шлях на Схід, внаслідок чого торговельні зв'язки Русі зі Сходом укріпилися. Знищення Хазарії, провід якої сповідував юдаїзм та підтримував його серед сусідніх і підвладних народів через розповсюдження вигідного їм світосприйняття (рабства й покірності), означало зникнення найтяжчого гніту – духовного, який міг би знищити основи самобутности наших предків та й инших народів Європи. Перемога Святослава означала, що гегемонія над кочівниками Причорномор'я від хазарів перейшла до київського князя. Доказом цього є те, що у поході Святослава 967 року на Дунайську Болгарію на його боці воювали угри та печеніги.

Київська Русь виявилася наймогутнішим та найпослідовнішим ворогом каганата. Визвольну війну проти каганату, що тривала майже півтора століття, було завершено переможним походом Святослава. Київський князь знищив основні опорні військові сили ворога на чолі з каганом та зруйнував форпости хазар на Середній та Нижній Волзі, на Північному Кавказі та Нижньому Доні. Святослав позбавив влади й торгово-посередницько-гендлярську верхівку Хазарії, принципи якої були основою існування цієї держави. Хазарія зникла одразу ж після ліквідації основної умови її існування – військової зверхності над сусідами та економічних переваг, які гарантували контроль над важливими торговельними шляхами між Азією та Європою. Ось що про похід Святослава пише історик М. Котляр у книзі "Полководці давньої Русі": "Воєнні операції по боротьбі з Хазарією і Болгарським царством на Волзі Святослав провів із великою швидкістю, полководницьким умінням і стратегічною широтою. З невеликими силами – адже у похід попрямували лише княжа дружина і, можливо, дрібні загони наближених до князя бояр, Святослав зумів здолати війська і болгар, і хазарів, які, поза будь-яким сумнівом, мали багаторазову чисельну перевагу. Це свідчить про хоробрість, стійкість і високий вишкіл київських ратників".

Хтось із прискіпливих істориків може дорікнути мені стосовно того, що дата 3 липня досить умовна, "взята зі стелі". Не сперечатимусь. Але скажу кілька слів. У наших предків була інша концепція часу і не важливо, коли саме що відбулося, з точністю до дня. Важливіше інше – що саме сталося та яке значення мала ця подія для розвитку племені, нації, людства. Якщо немає точної дати, зафіксованої у більш чи менш достовірних джерелах, то її можна відтворити, аналізуючи звичаї, обряди і традиції народу. Адже доведено, що інколи дані про реальність, після дослідження фольклору, призводять до того, що ці досліди розповідають про історію народу набагато яскравіше, ніж скупі історичні дані, написані офіційним стилем, позбавленим емоцій, творчих засобів і експресії. Вас не вражає те, що славна перемога давньоруської зброї та сама постать найвеличнішого, на мій погляд, полководця, якого тільки давала світові наша Вітчизна, всіляко замовчувалося як раніше так і тепер теж? Окрім роману С.Скляренка "Святослав", серйозних художніх творів на цю тему у вітчизняній літературі немає. Про фільми казати взагалі не варто – жодної картини. У сучасній державі немає такої галузі індустрії, щоби займалася пропагандою культу героїв, які боролися за Україну. Чому так? – питання риторичне.

Причиною цьому – антиукраїнська "еліта", яка тимчасово перебуває при владі. Наведу влучний вислів Богдана Бенюка: "На кожного (х)Азарова знайдеться свій Святослав!".

А поки що не втрачаймо часу, самотужки пропагуймо культ Героїв, створюймо традиції вшанування великих перемог! І коли святкування цих подій стане необхідністю, тоді вже не буде так важливо, наскільки точна конкретна дата. Реальний приклад – це святкування Дня Героїв. Те ж саме, тільки не прозою, а віршами, й виразніше, висловив Юрій Клен у поемі "Попіл імперій":


Використана література:

1. Котляр М.Ф. "Полководці давньої Русі". – Київ: "Україна",1991;

2. Дан Берест. "Літописні непорозуміння". – Вінниця: "Книга–Вега",2006;

3. Воєслав Кобза. "Свята Русь – ординська Москва". – Київ: "Рідне", 2011;

4. Азар Ворон. "Святослав Хоробре. Йду на Ви!". – Москва: "Білі альви", 2006;

5. Галина Лозко. "Святослав Хоробрий" / Журнал "Сварог". – № 8.

Зореслав Кумпан, голова Бердянської міської організації ВО "Свобода"