Із 2 липня Наталя Хабарова та її чоловік Євген Логвинюк із села Тіньки Чигиринського району Черкащини оголосили голодування. Через день стоять на центральних площах у Чигирині та обласному центрі. Вимагають повернути дочку. 17 червня цього року суд позбавив їх батьківських прав на 2-річну Євгенію. Батьки підозрюють, що дитину продали.
Минулого четверга близько 11.00 в центрі Черкас перед облдержадміністрацією Наталя і Євген стоять із жовтогарячими стрічками ”голодую”. Біля них саморобні стенди з написами: ”Женічка, донечко, де ти? Хто має право забрати тебе у мене?”, ”Люди, допоможіть вернути дитину”. Під фотографією Віктора Ющенка написано: ”Президенте, допоможи”. 67-річна Валентина Бондаренко перечитує написи.
Наталя Хабарова та її чоловік Євген Логвинюк голодують під Черкаською облдержадміністрацією. Жінка показує фото дочки Євгенії, яку батьки намагаються повернути— А де ж дитинка? — піднімає голову на Наталю Хабарову, 40 років.
— Продали. Ми не знаємо, де вона, — плаче мати.
— Як продали? Оцю манєнічку? — вдивляється у фото пенсіонерка. — А чим пояснили, що забирають дитину?
— Алкоголічкою зробили, по всьому селу розтрубили.
Натля Хабарова згадує день, коли в Чигирині відбувся суд, який позбавив її батьківських прав.
— Чоловік із дитиною стояв під судом. На засіданні була представник соцслужби, секретар сільради, суддя і прокурор. Суддя проторохтіла швиденько. Я стала на колінах плакать і просить. Сказали, що запізнилася, немає чого ридать. Будете бачити дитину в Будинку малютки. Ми з чоловіком і Женею поїхали додому. Я підігріла їй картошки і курочку. Думаю, поїсть і спатки покладу. Коли приїхала секретарша і ще кілька людей. Наказали бистро одягати дитину. Це вже зараз я знаю, що без апеляційного суду не мали права забирати. Женя кричала ”мама! папа!”. Увезли її на темно-зелених ”жигулях”, сказали, в лікарню. Наступного дня в Женічки був день народження. Та мене туди не пустили. Відтоді дитину не бачила. Ми їй ні в чому не відмовляли. У нас у селі є багато сімей, що в секонд-хендах одягаються. А ми все купляли в магазині.
Я стала на колінах плакать і просить. Сказали, що запізнилася, немає чого ридать
Наталя гортає дитячий фотоальбом. Дівчинка на знімках одягнена в різнокольорові костюмчики і шапочки.
Питаю, чи є ще діти.
— У мене дорослий син, він із нами не живе. Не хочу про це розказувати. Я маю вернути доньку, — каже жінка.
Свідком того, що відбувалося з Євгенією Хабаровою в лікарні, був фермер із Чигирина 50-річний Борис Коваленко.
— Моя дружина з двома доньками лежали в тій палаті, куди мали привезти дівчинку. Її в лікарні ще не було, а вже поставили для неї ліжко. Ще й ціну 28 тисяч гривень не здерли. Дружина казала, що дівчинка дуже плакала. Відмовлялася їсти. Потім виснажилася і заснула. У 15 хвилин на першу годину ночі в неї сонної брали аналіз крові. На моїх очах наступного дня дитину забрали люди на трьох джипах. Не було сили слухати крики ”мама-мама-папа, йди, йди”, — кликала батьків. Із лікарні її мала б везти ”швидка”, а не джип. Припускаю, що це продаж дітей. Уся лікарня гуділа, що дитина коштувала 180 тисяч доларів. Знали, що вже є опікун, — розказує Борис Петрович. — За місяць до того секретарша сільради виманила в батьків свідоцтво про народження — ніби на підготовку якихось документів. Виходить, усе це готували. Значить, торгують дітьми, аж тирса летить. Тепер нам хочуть закрити рота. Позавчора в Михайла Шмигаля із сусіднього села Боровиця спалили машину, щоб ми не допомагали цим людям. Я свою сім’ю вивіз.
Через два дні після суду в село поїхала комісія. До неї входили Борис Коваленко і депутат районної ради 56-річний Павло Романенко.
— У документах за підписом сільського голови Тіньок написано, що дитину тримають в антисанітарних умовах, — приєднується до розмови депутат. — Коли ми приїхали, я зрозумів, що це брехня. Там бідно, але охайно. У дитини прекрасне ліжко. Коляска, велосипед, іграшки, одяг. Сусіди з обох сторін кажуть, що батьки за дитиною добре доглядали. Щодня купляли молоко. Я поговорив із членами виконкому села. ”Ну вони ж там п’ють”, кажуть про Наталю та Євгена. Почекайте, ви про санітарний стан скажіть. Були в них вдома? Ні, кажуть, але голова сільради сказав. А батьків на виконком запрошували? Хі-і, а ми й не подумали. Як же ви могли одним підняттям руки долю людини зруйнувати і знищити сім’ю? — обурюється Павло Іванович. Він наголошує: після рішення суду є апеляція. І до цього ніхто не мав права забирати дитину.
До Наталі Хабарової на площі підходять люди. Ставлять підписи на її підтримку. Євген палить одну цигарку за другою.
— Женя мені сниться. Стоїть і плаче. Ніхто ж не каже, де вона, — по щоках Наталі течуть сльози.
Рішення про вилучення дитини виконком села прийняв 7 травня цього року.
— Я сама бачила батьків п’яними. Це підтверджує і медична сестра, яка ходила до Хабарової, — пояснює ”ГПУ” секретар сільської ради 47-річна Євгенія Швиденько. — Є довідка, що мати хронічний алкоголік. І копії документів про старшого сина Наталі Хабарової. Її в 2001 році позбавили батьківських прав із цієї ж причини.
— Після дзвінка медсестри я поїхав до Хабарової, — говорить сільський голова 44-річний Владислав Міщенко. — Вона сиділа в хаті у власній калюжі. Євген Логвинюк і ще якийсь чоловік лежали п’яні. Я передзвонив у всі служби. Наступного дня виконком одноголосно вирішив відібрати малу. Є постанова Кабінету Міністрів: у разі загрози життю дитини виконком має право вирішувати питання за один день.
Євгенію Хабарову тимчасово передали родині з Черкас, яку рекомендувала обласна служба у справах дітей. У заяві сім’я зазначила: ”з подальшим усиновленням”, якщо апеляційний суд не поверне Женю матері. Про це розповіла начальник служби у справах дітей райдержадміністрації 39-річна Еліна Гожій.
Любов КАРНАРУК
ГПУ |
0
0
