|
 |
|  |
| Головна > Блоґи > Олекса |  |
Чому 20 років не святкували "день Пабеды" |
Ви ніколи не замислювалися, чому тупий радянський агітпром 20 років не святкував перемогу над Третім Рейхом? Здавалося б 9 травня 1946 року перша річниця перемоги. Парад, ордена, барабани, повітряні кульки. НУЛЬ! 1950 рік – п'ятиріччя перемоги. НУЛЬ! 1955 – 10 РОКІВ ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ! НУЛЬ! У країні щороку з помпою відзначається велика жовтнева революція, річниця Леніна, перше травня, в кінці кінців, новий рік. Але 9 травня культурно працюють на перемогу комунізму в колгоспах і заводах. Немає ніяких медалей і почесних знаків на честь річниці перемоги, немає об'єднань фронтовиків. Навпаки, генералітет відразу після 1945 року трусять арештами та перевірками. Це ще зрозуміло, бо стиль. Але куди дивиться агітпром? 1960 рік.- НУЛЬ! Святкування починається тільки в 1965 і фронтовиків-переможців починають подавати як безпорадних пенсіонерів, яким треба «допомагати» та шанувати. ЧОМУ??? |
 | Олекса10 травня 2013, 11:16 | Теги статті: ... | Голосів: 13  6 7 |
 |
 | Всього коментарів: 25Сторінка коментарів: 1 |
| Олекса 10 травня 2013, 11:19 IP: 176.67.11.xxx | Рейтинг: -1 |
 | |
| Олекса 10 травня 2013, 11:20 IP: 176.67.11.xxx | Рейтинг: -1 |
 Командуючи обороною Москви восени 1941 року, Жуков наказав кинути у німецький прорив 179 тисяч «ополченцев» — учителів, інженерів, учених, щойно вивезених під конвоєм з України. Саме тут стався випадок, що шокував увесь світ: одна гвинтівка і один комплект набоїв на п'ять осіб і одна граната на трьох. У тому «бою» загинув Ю. Кондратюк, який розробив програму польоту на Місяць, здійснену згодом США. 19 грудня 1941 року Жуков послав проти танків три кавалерійські дивізії, набрані з селян Кубані і України. Весь корпус було знищено за кілька годин. Навесні 1944 року під час Корсунь-Шевченківської операції Жуков наказав кинути на штурм добре підготовленої німецької оборони війська, щойно доукомплектовані чоловіками від, 15 до 55 років, зігнаними з навколишніх українських сіл. Кулями в спину заград-загони гнали цих ненавчених українців в одну атаку за другою. Впродовж 24 днів цього злочинного кровопускання було знищено 770 тис. людей, переважно — українців. | |
| Олекса 10 травня 2013, 11:22 IP: 176.67.11.xxx | Рейтинг: -1 |
У 1949 році, перед святкуванням 70-ти річчя ювілею Сталіна, у СРСР були розстріляні фронтовики, інваліди Другої світової війни. Частину їх розстріляли, частину вивезли на далекі острови Півночі та у глухі кути Сибірі. Валаам — табір інвалідів другої світової війни розташований на острові Валаам (північна частина Ладожського озера), куди після другої світової війни в 1950 — 1984 звозили інвалідів війни. Заснований за вказівкою Верховної ради Карело-Фінської СРСР у 1950 році. Знаходився у старих монастирських будівлях. Зачинений в 1984 році. В ніч органи провели облаву, зібрали усіх київських інвалідів та ешелонами відправили на Соловки. Без вини та суду. Щоб вони своїм виглядом не бентежили громадян. Мені здається, що інваліди насамперед викликали злість у тіх, хто дійсно просидів війну у штабах. Ходили чутки, що цю акцію організував особисто Жуков. Інвалідів вивезли не тільки з Києва, їх вивезли з усіх великих міст СРСР. «Зачистили» країну. Розповідали, що інваліди намагалися пручатися, кидалися на рельси але їх піднімали та везли. «Вивезли» навіть «самоваров» - людей без рук та ніг. На Соловках їх інколи виносили подихати свіжим повітрям та підвішували на верівках на деревах. Інколи забували та вони замерзали. Це були зазвичай 20-ти річні хлопці. З усього Києва в той раз вивезли декілька тисяч інвалідів. Інвалідів, які жили у сім'ях не чіпали. «Зачистка інвалідів» повторювалася наприкінці 40-х років. Але тоді інвалідів відправляли у інтернати, які теж нагадували в'язниці. С того часу на парадах ветеранів вже не було інвалідів. Їх просто убрали, як неприємне згадування. А Родіна більше ніколи не згадувала своїх найкращих синів. У небуття пішли навіть їхні імена. Вже набагато пізніше ті інваліди хто залишився у живих, почали отримувати пільги та інші блага. А ті — одинокі безногі та безрукі хлопчики були просто заживо поховані на Соловках. | |
| Олекса 10 травня 2013, 11:23 IP: 176.67.11.xxx | Рейтинг: -1 |
 | |
| Олекса 10 травня 2013, 11:35 IP: 176.67.11.xxx | Рейтинг: -1 |
 | |
земляк 10 травня 2013, 11:37 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: -1 |
| Олекса добавити нічого гинули не тільки українці гинули і росіяни і грузини... для пабеди "взяти до річниці ввялікага октября..." і скільки жертв не святкувати треба а памятати щоб не повторювати | |
| земляк 10 травня 2013, 11:53 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: 0 |
| а ще був Києв... проти своїх... | |
LuckyLucciano 10 травня 2013, 11:53 IP: 91.124.114.xxx | Рейтинг: 0 |
| Парни, не говнитесь и на вашей улице будет праздник))) | |
| nnn1 10 травня 2013, 12:11 IP: 46.211.123.xxx | Рейтинг: 0 |
| Лаки да для нас независимая Украина и есть праздник. А память о миллионах погибших украинцев не может быть праздником.Поминальный день отмечают, но не празднуют. Только русские могут веселится на костях погибших. | |
| земляк 10 травня 2013, 12:16 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: 0 |
| ннн1 чрму по російські | |
vogel 10 травня 2013, 12:44 IP: 91.229.128.xxx | Рейтинг: 0 |
| Санітарні потяги розвантажувались в Миронівці,повертались на фронт за новими партіями поранених.Через Синявку-Козарівку-Ковалі юрби скалічених йшли на Канівську переправу.Міст був зруйнований.Наша хата майже скраю,то бабушка багато розповідала на цю тему.Домашні харчі виїдали вщент,але і ділились добром,що тягнули з собою.Пам"ятаю американську каністру.У сусідів - титанова лопата(сама в землю лізла).Навушника з німецької танкової радіостанції використав для свого першого детекторного радіоприймача.Покоління жінок,що чекали чоловіків з війни,все залишилось вдовами,дівчатам,що підросли,не було за кого виходити заміж.Але діти по селу бігали,життя йшло.Пізніше "реформатори" висмоктали молодь з села а події на рубежі тисячоліть остаточно його зруйнували.Війна не змогла цього зробити.Сьогодні гірше,ніж війна.Зветься тільки по іншому. | |
prizrak05 10 травня 2013, 13:36 IP: 176.67.9.xxx | Рейтинг: 1 |
| Как ты уже задрал своми суждениями, Олекса!!!!! В голове "полный винегрет". Когда ты уже начнешь отличать власть от тех двух десятков ветеранов, которые сидели 9 мая возле Дома Культуры в Каневе????? Это ДВЕ БОЛЬШИЕ РАЗНИЦЫ!!!!!!!! Так сходи к ним домой, принеси ведро воды, скопай огород. А не звизди про свой "патриотизм", который у тебя на грани дебилизма. | |
| LuckyLucciano 10 травня 2013, 14:19 IP: 95.135.115.xxx | Рейтинг: 0 |
| земляк, Не "по російській", а російською. Даааа, Азарова критиковать - не самому выучить язык. P.S. Коментарии типа "фанат Азарова" приветствуются. | |
| LuckyLucciano 10 травня 2013, 14:23 IP: 95.135.115.xxx | Рейтинг: 0 |
| nnn1, Просто праздновать Независимость как таковую нет смысла если страна по уровню жизни близка к банановым республикам. Нужно освещать современные проблемы и искать пути их решения, чтоб независимость оправдывать. Ато пока мы кругом от кого-то зависим и только радуемся что теперь у нас свои выборы из двух и более кандидатов. | |
| земляк 10 травня 2013, 14:24 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: -1 |
| лакей та шо ти можеш мені двійку уліпити на мінусі це ж ти можеш а ти чаво па расейські нащадок чи послідок? | |
| LuckyLucciano 10 травня 2013, 14:30 IP: 95.135.115.xxx | Рейтинг: 1 |
| земляк, Тоталитарный строй закончился и теперь каждый может говорить как ему хочется. Мне нравится еще английский язык и арабский, но это не означает что я соответственно последователь Буша или ваххабит. | |
| земляк 10 травня 2013, 14:39 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: -1 |
| ти паследовний ригиАнал який будь на що буде мати свою точку зору головне щоб вона не відрізнялась від ПРоплаченої | |
| LuckyLucciano 10 травня 2013, 14:42 IP: 95.135.115.xxx | Рейтинг: 0 |
| земляк, Рад, что вам наконец все стало понятно. | |
| земляк 10 травня 2013, 14:45 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: 0 |
| поставив би плюсика за вашу радость та не можу... | |
| LuckyLucciano 10 травня 2013, 14:48 IP: 95.135.115.xxx | Рейтинг: 0 |
| земляк, Симметрично!) | |
| земляк 10 травня 2013, 16:49 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: -1 |
| лакей ти нічого не пропонуєш ти пишеш так щоб хата була скраю у кожного | |
| Роман 10 травня 2013, 22:00 IP: 91.217.179.xxx | Рейтинг: 1 |
| А ведь правда...чего день победы не праздновали сразу после окончания войны..............? боялись правды. калек и вдов одних было сколько....какой уж тут праздник.. | |
| LuckyLucciano 10 травня 2013, 22:02 IP: 95.135.118.xxx | Рейтинг: 1 |
| земляк, ПОдайте на меня в суд! | |
| земляк 10 травня 2013, 22:04 IP: 77.52.151.xxx | Рейтинг: -2 |
| для лакея як можна подати в суд на болох?.. | |
| Олекса 13 травня 2013, 09:42 IP: 37.53.240.xxx | Рейтинг: 0 |
 Ніколай Нікулін. Спомини про війну Чи може бути великою перемога, здобута безглуздо великими жертвами, нездарним командуванням, нехтуванням людськими життями, гідністю та мораллю? Перемога, яка зміцнила мури «тюрми народів» та частково легімітизувала цю імперію зла в очах цивілізованого суспільства. Перемога, яка і досі продовжує виправдовувати та відбілювати сатанинський режим вже в очах його колишніх жертв та їх нащадків. На щастя, ми не єдині, хто задається цими питаннями, та навіть маємо нагоду ознайомитись із поглядом на «велику вітчизняну війну», протилежним офіційному, із перших вуст — від російського ветерана німецько-совєтської війни Ніколая Нікуліна, який третину життя писав «в шухляду» свої спогади про війну, третину життя після того тримав їх при собі (як би чого не вийшло), та лиш на кінець свого життя волею випадку та оточення опублікував їх у книзі «Спомини про війну». Почав війну автор біля станції Поґостьє, назва якої чудесним чином задала тон результату боїв (від рос. поґост — кладовище). Землю вкривали шари трупу російських солдатів на кожен сезон ведення боїв. Скелети невідомих бійців відкопують там і досі. Причиною цього, як і блискавичного відступу Красної Армії на початку війни, як і мільйонних жертв протягом неї, була професійна тупість, ледачість та аморальність більшовицьких командирів. Але Нікулін іде далі в історію та усвідомлює, що не більшовики тут є коренем зла, бо така вже питомо російська стратегія війни: люди — найдешевший ресурс, тому їх не слід шкодувати. Так було за Івана Грозного, Суворова, Будьоного, і завжди таке жахливе марнотратство конвертувалось у славу великого полководця. Автором згадується чи то легенда, чи то правда про те, як у німецьких кулеметників здавали нерви через нескінченний потік російської піхоти, що лізла на кулі під Поґостьєм. Та співзвучний епізод, що відбувся в Латвії ближче до кінця війни, розказаний йому десятки років згодом німецьким ветераном-офіцером: піхоті скомандували наступ «в лоб» на укріплені позиції, а коли залишки солдатів остаточно здеморалізувались від форсування валу, утвореного трупами товаришів та почали відступати, уже з їхніх окопів відкрили кулементний вогонь по відступаючих. Такі епізоди викликали у цилівізованих німців стійке відчуття огиди, яке у того офіцера не минулось і після війни, через що він ставився до свого співрозмовника стримано-зверхньо та намагався звести до мінімуму спілкування. В комп’ютерній військово-стратегічній грі Starcraft, яка є популярною кіберспортивною дисципліною, є раса Зерґ, бойові одиниці якої найдешевші, найшвидше відновлювані, але при цьому найслабші. В реальне життя з цієї гри перекочував термін Zerg rush tactics, що означає пригнічення противника великим числом малоефективних одиниць — те ж саме крилате «шапками закидаем» чи «мы за ценой не постоим». Так от ці зерґи самі по собі також створені викликати огиду — дика суміш комах, грибів та рептилій. Піхота Красної Армії хоч і не комплектувалась ксеноморфами — звичайні собі люди на перший погляд, але тактика та ставлення до людського матеріалу її командувачів не може не викликати жах та огиду, створюючи асоціації з навалою комах-мутантів чи зомбі, позбавлених усього людського. Тож не варто винуватити німецьких ветеранів у тому, що не хочуть приймати обійми примирення від своїх колишніх суперників. Совєтське життя до війни було спрямоване на природній відбір покидьків суспільства. А у війну цей процес втратив усякі гальма. В той час, як офіцери в тилу обжиралися лендлізною тушонкою та посилали сотнями людей на вірну смерть, солдати на передовій їли баланду, ходили в обносках та тижнями не мились. Все одно ж вмирати… А офіцерів з комісарами треба берегти, вони ж бо будуть потім розповідати свою правду про Велику Перемогу та славне червоне військо. ??Вийшовши на нейтральну смугу, зовсім не кричали «За Батьківщину! За Сталіна!», як пишуть у романах. Над передовою чутно було хрипле виття та густу брутальну лайку, доки кулі та осколки не затикали волаючі горлянки. Чи до Сталіна було, коли смерть поряд. Звідки ж тепер, в шістдесяті роки, знову виник міф, що перемогли тільки завдяки Сталіну, під знаменом Сталіна? Я щодо цього не маю сумнівів. Ті, хто переміг, або полягли на полі бою, або спились, пригнічені післявоєнними труднощами. Адже не тільки війна, але і відновлення країни відбулось за їх рахунок. Ті ж з них, хто ще живий, мовчать, зламані. Залишились при владі та зберегли сили інші — ті, хто заганяв людей в табори, ті, хто гнав у безглузді криваві атаки на війні. Вони діяли іменем Сталіна, вони і зараз кричать про це. Не було на передовій: «За Сталіна!». Комісари намагались вбити це в наші голови, але в атаках комісарів не було. Усе це накип…?? Або ось: ??Вражаюча різниця існує між передовою, де ллється кров, де страждання, де смерть, де не підняти голови під кулями та осколками, де голод та страх, непосильна робота, спека літом, мороз узимку, де й жити-то неможливо, — і тилами. Тут, в тилу, інший світ. Тут знаходиться начальство, тут штаби, стоять важкі гармати, розташовані склади, медсанбати. Зрідка сюди долітають снаряди чи скине бомбу літак. Убиті та поранені тут рідкість. Не війна, а курорт! Ті, хто на передовій — їм не жити. Вони приречені. Порятунок їм — лише поранення. Ті, хто в тилу, залишаться живими, якщо їх не переведуть вперед, коли виснажаться ряди наступаючих. Вони залишаться живими, повернуться додому і з часом складуть основу організацій ветеранів. Відростять животи, заведуть лисини, прикрасять груди пам’ятними медалями, орденами і розповідатимуть, як геройськи вони воювали, як розгромили Гітлера. І самі в це увірують! Вони-то і поховають світлу пам’ять про тих, хто загинув і хто дійсно воював! Вони представлять війну, про яку самі мало що знають, в романтичному ореолі. Як все було добре, як прекрасно! Які ми герої! І те, що війна — жах, голод, підлість, підлість і підлість, відійде на задній план. Справжні же фронтовики, котрих залишилось півтора чоловіка, та й ті пришелепкуваті, псовані, мовчатимуть собі тихо. А начальство, яке теж в значній мірі залишиться в живих, загрузне в чварах: хто воював добре, хто погано, а от якби мене послухали!?? Підтвердження цих слів автор отримав на зустрічах ветеранів, про які він також пише у книзі, як і про інші аспекти повоєнного часу. Тож як зустрінете ветерана, обов’язково запитайте його, як він вижив у цій війні. Автор не підтримує помпезного святкування дня перемоги, який, на його думку, слід зробити днем жалоби, а замість гігантських пам’ятників «баб з мечами» впорядкувати братські могили та військові кладовища. І він, як ніхто інший, має право на таку позицію, бо його неможливо звинуватити у неповазі до жертв, пам’яті яких, на думку офіційної політики, ця вся помпа нібито дуже потрібна. Хоча, якби хтось таки звинуватив автора спогадів у святотацтві щодо Великої Перемоги, це було би дуже символічно, бо не для ветеранів і не для жертв створювався цей міф, а для виправдання існування ракової пухлини Совєтського Союзу, а зараз він слугує чи не основним інструментом для червоних реваншистів. ??Наша перемога у війні перетворена в політичний капітал, покликаний зміцнювати та виправдовувати існуючий в країні стан речей. Жертви суперечать офіційному трактуванню перемоги. Війна має зображуватись у мажорних тонах. Урра! Перемога! А втрати — це несуттєво! Переможців не судять.?? Згадує ветеран і вже давно загальновідомі звірства «визволителів» на шляху до Берліна. Зґвалтування, убивства, грабежі… Він сам був шокований побаченим, але маючи сентимент до «простого російського мужика», який наче б то насправді дуже чуйний, ніжний та вразливий до несправедливості, автор намагається виправдовувати таку поведінку тим, що мовляв німці таке ж творили, а крім того на все було дане зелене світло «згори». Неодноразово в книзі наголошується на безглуздості та низькості війни як такої, мовляв, війна — завжди огидна, з якого б боку на неї не поглянути. Але тут спостерігається непослідовність. Адже умови для воюючих сторін можуть дуже сильно відрізнятись як на суто побутово-повсякденному рівні — взяти німецьких солдатів, які після бою милися в лазні та їли точно такі ж харчі, як і генерали, а з іншого боку совєтських немитих та голодних, яких обкрадають свої ж держиморди; так і в ідеологічному плані — війна може бути благородним заняттям, якщо це повстанська боротьба за свій народ. Згадаймо визвольні змагання українців у 20-му столітті. Чи плювався хоч один ветеран гайдамацьких формувань чи УПА на війну, кажучи, що вона була даремною та безглуздою? Безглуздістю було воювати за «родіну», за ГУЛАГ та партноменклатуру. Та слід віддати належне авторові, він не розсипається скаргами в бік «колабораціоністів» та «зрадників», узагалі не розкриває цю тему, лиш один раз зірвавшись реплікою про естонців, які «стріляли нам в спину». Можливо, він не зміг знайти обґрунтування, чому і сам не стріляв в спину комісарам, офіцерам та заградотрядам. Невже не було очевидно, що чекає після перемоги, якщо вона буде здобута такою ціною? Якщо два покоління останніх чесних людей відфільтрується цим природнім відбором? Чому війна та зброя у руках не сприймалась як шанс змінити ситуацію в країні? Та не будемо звинувачувати автора, бо його внесок у відновлення історичної правди неоціненний. І мало того, він сам неодноразово наголошує на тому, що спогади не призначалися для стороннього читача, а отже все несказане можна списати на незавершеність. Таку книгу треба мати неодмінно у твердому вигляді, щоб дати прочитати друзям, батькам, старшим. Але вийшла вона ганебно малим накладом 1000 шт., тож зараз потрібно всяко підігрівати до неї інтерес, рекламувати та створювати попит для того, щоб наступні тиражі були на порядки більші. І наостанок уривок, в якому на сцені з’являється special guest star маршал Георгій Жуков: ??Раптом у неперервності ритму дорожнього руху з’явились перебої, шосе розчистилось, машини застигли на узбіччях, і ми побачили дещо нове — кавалькаду вантажівок з охороною, озброєних мотоциклістів та джип, в якому засідав маршал Жуков. Це він силою своєї непохитної волі посилав уперед, на Берлін, все те, що рухалось по шосе, все те, що акумулювала країна, вступивши в смертельний бій з Німеччиною. Для нього розчистили шосе, і ніхто не мав заважати його рухові до німецької столиці. Але що це? По шосе стрімко рухається вантажівка зі снарядами, обганяє начальницьку кавалькаду. За кермом сидить іван, йому наказали пошвидше доставити боєприпаси на передову. Батарея без снарядів, хлопці гинуть, і він виконує свій обов’язок, не звертаючи уваги на регулювальників. Джип маршала зупиняється, маршал вискакує на асфальт та вигукує: —...твою матір! Догнати! Зупинити! Привести сюди! Через хвилину іван тремтячи являється перед грізним маршалом. — Ваше водійське посвідчення! Маршал бере документ, рве його на клапті та гаркає охороні: — Побити, обісцяти і кинути в канаву! Свита відводить івана в сторону, тихенько шепоче йому: — Давай, іди звідси хутчіш, та не попадайся більше! Ми, занімілі, стоїмо на обочині. Маршал вже давно від’їхав у Берлін, а гуркітливий потік відновив свій рух.?? ??? Читайте також ? Про «визволителів» та визволених ними: Габі Кьопп. Навіщо я народилася дівчинкою? Сексуальні “подвиги” радянських визволителів (пер. з нім. Юлія Горбач) — Київ: «Зелений пес», 2011. ? Про відступ на початку війни, «чорносвитників» та інші атрибути Великої Перемоги: Олександр Довженко. Щоденникові записи, 1939-1956. — Харків: Фоліо, 2013 ? Як і в Нікуліна, спогади про «особливості російської національної війни» та про становлення совєтської окупації Східної Німеччини: Климов Г. П. Песнь победителя — Пересвет, 2004 / Феникс, 1994 / ДиВ, 2006 / Советская Кубань, 1994 / Свитовид, 2003 |
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій,
оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
| Сторінки коментарів: |
 | Нові теми: |
Втрата чоловіка, служба в ЗСУ і материнство: історія бойової медикині Каріни Білик
Росія запускає тисячі ІПСО для дискредитації топпосадовців та ЗСУ, – керівник кібербезпеки СБУ Вітюк
СБУ обіграла російські спецслужби по всіх ключових напрямках, - Василь Малюк
JCfUZQsq
JCfUZQsq
JCfUZQsq
JCfUZQsq
JCfUZQsq
JCfUZQsq
JCfUZQsq
Популярні за тиждень:
Втрата чоловіка, служба в ЗСУ і материнство: історія бойової медикині Каріни Білик [1]
Активні оголошення:
Продам
Куплю
Робота
Послуги
Продается дом
Здам квартиру
Послуги
Міняю
Оголошення
Розділи новин:
З блогів
Міські новини
Регіональні новини
Цікавинка
Влада
Податкова
Спорт
Шевченко
Історія
Кримінал
Спортивні новини
Новини
Анонси
Районні новини
Новини району
Вибори
Політика
Флейм
Віка
Космос
www.kaniv.net
Video
Розповіді
Видання
Міські новини, екологія
Нещасний випадок
Статистика
Мистецтво
Долі людські
Транспорт
Війна
Політика, канів
Цікавинка регіональна
Історія, Свято
Обговорення
Дніпрова зірка
Бизнес
Історія, політика
Сміх тай годі!
Наука
Пожежа
Криминал
демократія і авторитаризм
права людини
Обхохочешься блин
Карти
Розваги
Милосердя
Обласні новини
Недільна школа
Міські новини, КУКіМ
Міські новини, зустріч з міським головою
Пенсійний фонд
Новини ринку
Екологія
Торренты
Канівщина,затримано, крадій, ліс
Центр Молодіжних Ініціатив
Телекомунікації
Бізнес
чат, чам
фото
| Травень | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
