Заказуха

Директор ЗАТ «Миронівська птахофабрика» Василь Бежинець: робота працьовитим і сумлінним завжди знайдеться

Всього кілька років минуло з часу, як на Канівщину прийшов новий інвестор — ЗАТ «Миронівський хлібопродукт». Інвестор планував будівництво гігантських комплексів, що має бути завершене до кінця 2009 року, обсяги виробництва, потужності. У все це канівчани вірили і не вірили. Нині на календарі 2009 рік. І, як виявилося, все заплановане стало реальністю. Вже сьогодні із 24 виробничих дільниць (1 виробнича дільниця – це 16 пташників розмірами 120 метрів на 20 метрів кожен, де вирощується від 35 до 50 тисяч курчат), на 20-и повністю організовано виробництво з вирощування курчат. Нині на Степанецький забійний цех щодня надходить 290 тисяч голів курчат-бройлерів, а звідти — 570 тонн охолодженого курячого м’яса. Коли планується повністю завершити будівництво і вийти на заплановані потужності, які соціально-побутові умови для працюючих створені та планується створити на цьому гігантському підприємстві і що робиться у питанні дотримання природоохоронного законодавства? Про це — в інтерв’ю із директором ЗАТ «Птахофабрика «Миронівська» Василем Бежинцем.
Василю Михайловичу, коли планується повністю завершити будівництво, яка його повна потужність і скільки людей працюватиме на вашому підприємстві?
– Чекати завершення будівництва, впевнений, довго не доведеться. До кінця 2009 року усі 24 дільниці будуть введені в експлуатацію. Повна потужність підприємства – виробництво 320-340 тисяч голів курей на добу і 650 тонн охолодженого курячого м’яса. Із наступного року вона буде саме такою.
– Не боїтеся перевиробництва, чи не важко потім буде знайти споживача? Чи, може, після перевірок представниками Єврокомісії, розраховуєте на експорт вашої продукції за кордон?
– Щодня із забійного цеху у Степанцях відправляються до споживачів по всій Україні 40-42 величезні сучасні рефрижератори. Тож поки що проблем із збутом не маємо. Якщо бачимо, що не зможемо того чи іншого дня реалізувати м’ясо охолодженим, частину продукції заморожуємо і продаємо тушки курей та їх частини вже в замороженому вигляді. Загалом, питаннями збуту займається наше головне підприємство. Щодо експорту, то, звичайно ж, ми тільки за. Але у зв’язку із великою відстанню мова йде про експорт замороженого курячого м’яса. Представники Єврокомісії склали протокол роботи, вказали нам на 5-6 питань, на які ми маємо звернути увагу. Це незначні зауваження і за два місяці до повторного візиту комісії ми їх виправимо. Думаю, їм сподобалося наше підприємство.
– У ЗМІ зустрічаємо інформацію, що представники Єврокомісії перевіряли 10 подібних підприємств України і якщо на котромусь виявили б серйозні недоліки, тоді жоден із тих 10 українських виробників не експортував би свою продукцію до країн Євросоюзу. Це так?
– Думаю, такі висловлювання не мають під собою грунту, бо це зовсім різні групи підприємств. Приміром, як можна порівнювати підприємство з виробництва яєчного порошку із нашим?

У забійному цеху у Степанцях ідеальна чистота. Таку чистоту, що межує із стерильністю, кілька санпропускників, автоматичних і звичайних прохідних, через які пройдеш лише зі спеціальною пластиковою карткою, бачу вперше. А що робиться на вашому підприємстві у питанні дотримання природоохоронного законодавства, адже на вустах усіх ще й досі неприємна ситуація із забрудненням води в Росаві, що сталося на початку травня?
– Причинний зв’язок загибелі риби із роботою нашого підприємства не встановлено. А от що у річку Росаву стався скид зворотніх вод після очисних споруд підприємства із перевищенням гранично-допустимих концентрацій за деякими речовинами, з цим ми погоджуємося. Тут спрацював людський фактор. Тож прошу вибачення у жителів Канівщини, які живуть вниз по Росаві, за спричинені тимчасові незручності. Нині питання дотримання природоохоронного законодавства є чи не найголовнішим для нас. Ми виділяємо десятки мільйонів гривень на те, щоб зробити усе згідно з вимогами природоохоронного законодавства. Особливий підхід – до очистки використаної води. Запуск очисних споруд ми проводили у два етапи: перший – до вересня 2007 року, другий (у зв’язку із ростом потужностей і виходом у цьому році на повну потужність) – у травні 2009 року. Використана вода із резервуара перекачується на барабанні сита, де від неї відділяють рештки більші 1,5 мм, після цього вода потрапляє у величезні резервуари, де до неї добавляють дозовану кількість хімікатів. На дні резервуару збирається осад, а оброблена і первинно очищена вода подається далі - у гідролізні ємкості. Там, в анаеробному режимі, відбувається процес гідролізу жирів. Звідти стічна вода трубами потрапляє на насосну станцію, далі – в біореактори. Далі проходить процес аеробної очистки. До речі, нещодавно ми удвічі збільшили потужності з аеробної очистки, а 25 травня ввели додатковий етап очистки – тригідролізні ємкості об’ємом 5000 кубічних метрів кожна, аналогів яким поки що немає в Україні. Якщо коротко, то до того часу, коли очищена вода потрапляє у річку, проходить кілька етапів її очистки. Скрізь установлені електронні датчики, що показують хімічний склад води, на очисних спорудах працює окрема лабораторія, що займається виключно якістю води. Наразі ми займаємося проектуванням очисних споруд для Ліплявської дільниці.
– Давайте поговоримо про колектив, умови та оплату праці на підприємстві.
– Якщо говорити про колектив, то сьогодні у нас 2271 працюючих (12% – інженерно-технічні працівники, 88% – робітники), середня зарплата – 2500 гривень. Тільки за останні два з половиною місяці ми змогли працевлаштувати 550 осіб. До кінця року маємо намір дати роботу приблизно ще 450 працівникам. Крім канівчан, щоранку 26 спеціальних автобусів доставляють до нас на роботу людей із сіл і міст Канівського, Кагарлицького, Обухівського, Миронівського, Корсунь-Шевченківського, Золотоніського районів.
– Кажуть, що у вас є «чорний список» і якщо людину звільнили з роботи з вашого підприємства одного разу, наступного вже не буде. Це дійсно так? А взагалі, спеціалісти яких професій потрібні вам найближчим часом?
– Чорний список чи білий – не має значення, але злодіїв, людей, які зловживають алкоголем і систематичних прогульників, звільнених за рішенням суду, ми терпіти не будемо. Дійсно, їхні прізвища у нас в особливому списку. А якщо людина звільнилася за станом здоров’я, сімейними обставинами чи іншими причинами, тобто, дійсно, за власним бажанням, а працювала у нас добре, то ми із задоволенням знову візьмемо такого працівника на роботу. У нас, переважно, відрядно-преміальна оплата праці. Люди працюють у колективі. Наприклад, бригада із 12 осіб займається вирощуванням курчат. Виростили, здали, отримали до зарплати ще й премію. Ледарів і тих, хто не справляється, у бригаді терпіти не будуть. Трапляється, що працівник хороший, добросовісний, а напружений темп роботи йому не під силу. Тоді ми переводимо людину на іншу роботу. У такому великому колективі і на такому великому підприємстві місце працьовитим і сумлінним працівникам завжди знайдеться. До того ж, сьогодні, крім удосконалення технології виробництва, паралельно нам доводиться займатися і навчанням працівників, підвищенням їхнього рівня кваліфікації. Не секрет, що більшість людей прийшли до нас без спеціальних навичок і зробити з них хорошого працівника не так просто.
– Нестачу спеціалістів яких спеціальностей відчуваєте сьогодні найгостріше?
– Чекаємо інженерів-електриків, інженерів контрольно-вимірювальних приладів та апаратів, ветеринарних лікарів, майстрів з переробки продукції, трактористів.
– Які соціально-побутові умови для працівників створені на підприємстві?
– У нас організовано гаряче харчування (вартість обіду чисто символічна – 1 гривня), є належні гардеробні, душові. Сьогодні підприємство має 122 квартири для спеціалістів (46 квартир – по вулиці Пилипенка, 41 – по вулиці Богдана Хмельницького у Каневі, 35 однокімнатних квартир у Грищинцях). Тож ми маємо можливість забезпечити квартирами спеціалістів. Звичайно ж, усіх своїх працівників, які потребують житла, ми поки що забезпечити неспроможні, адже до нас нині чи не щодня на роботу приїжджають люди з різних регіонів України.
– Василю Михайловичу, а самі Ви не маєте наміру переїхати із сім’єю до Канева?
– Я не можу дозволити, щоб через мене, через зміну мого місця роботи щоразу потерпала вся родина. Сини-школярі наразі навчаються у Черкасах. У них свої колективи, друзі, звичні оточення, режим та стиль життя.
– Якщо ми вже заговорили про режим і стиль життя, то які вони у Вас?
– Дуже напружені. Мій робочий день триває по 15-16 годин на добу. Раніше 10-ї вечора я додому не повертаюся, а о 6-й ранку я вже в дорозі на роботу. Запитаєте, чи не втомлююся? Звичайно, втомлююся і дуже. Проте, сподіваюся, незабаром основне будівництво завершиться і такий напружений ритм роботи спаде. Тоді і відпочиватиму та більше уваги приділятиму сім’ї, своїм хлопчакам. Поки що ж і за батька, і за матір справляється моя дружина. Як на мене, у неї це виходить непогано.
– Випадково я стала свідком Ваших переговорів із німцями та датчанами. Ви вільно спілкувалися з ними англійською, використовуючи термінологічну лексику. Звідки у Вас такі знання іноземної?
– Під час навчання у сільгоспакадемії я три роки поспіль по 6-8 місяців працював на сільгоспроботах у Британії у одного і того ж фермера. Перший рік – робітником на вирощуванні і збиранні овочів, наступного року – бригадиром. Тоді я вже керував 18 студентами. Займалися ми посадкою, доглядом, збиранням та упаковкою салатів, капусти, картоплі, ягід і фруктів. А останній, третій рік, я працював супервайзером (щось на зразок нашого керуючого). Тоді у моєму підпорядкуванні були вже не тільки студенти та працівники з країн СНД, а й британці. Тож навіть не докладаючи спеціально для цього особливих зусиль, вивчив мову. Це стало ще одним підтвердженням на користь того, що будь-які знання ніколи не бувають зайвими.
— Які Ваші захоплення?
— Полювання у мисливський сезон. Улітку люблю бувати на Дніпрі.


Біографічна довідка
Василь Михайлович Бежинець народився в 1974 році у селі Чертеж Ужгородського району Закарпатської області. У 1993 році закінчив Мукачівський радгосп-технікум за спеціальністю «агроном-плодоовочівник». З 1993 по 1998 роки навчався у Київській сільгоспакадемії (нині Національний аграрний університет). 1998-2004 роки – працював на ВАТ «Миронівський хлібопродукт». З 2004 по 2007 роки – призначений директором птахофабрики «Перемога нова» (с.Будище Черкаського району). З вересня 2007 року працює у Каневі директором ЗАТ «Миронівська птахофабрика», що входить до групи компаній ВАТ «Миронівський хлібопродукт» (м.Київ). Одружений, має двох синів-школярів, проживає в Черкасах.




Комментарии на "ДЗ" по поводу статьи.

lihonespit, 8 липня 2009, 20:46

Інструктаж по ТБ на "Нашій рябі": Всі хто дуже грамотний і знає закони, про те скільки повинен тривати робочий тиждень і в яких умовах мають працювати НОРОМАЛЬНІ люди, можуть встати і залишити територію, та більше на приходити сюди на роботу.
І це ПРАВДА. Тут Закони не писані!
А саме інтерв'ю, це черговий "заказняк". Цікаво скільки днів редактор "ДеЗи" буде на шару (навіть не по одній гривні) їсти рябовську курятину? І навіщо Беженцю Дніпрова зірка на столі (дивись фото)? Сам не знаю, та кажуть що Беженець людина, м'яко кажучи, не зовсім хороша.
Хто заперечить?


--------------------------------------------------------------------------------
sashko, 9 липня 2009, 09:33

Цитата: "Тільки за останні два з половиною місяці ми змогли працевлаштувати 550 осіб. До кінця року маємо намір дати роботу приблизно ще 450 працівникам."
А чому ніхто не пише, скільки людей звільняється після першого ж робочого дня на "рябі", а скільки - через тиждень, не витримавши того пекла.
Бідний Бежинець, як же він вкалує, можна сказать, просто душу вимотує. І заради чого? Невже заради принципів?:) Натомість працівники, які сплять по 4-5 годин на добу, а весь інший час або трясуться в автобусі, їдучи на роботу, або трусяться на роботі, намагаючись не впасти від утоми - а шо вони, бидло звичайне - не буде їх, будуть інші. Чи хто розповість про це? Світом правлять гроші і не кажіть, що це не так.



P.S.
У меня вопрос - и сколько ж можно заниматься заказухой?
Вот мы какие-то интересные все люди. У кого ни спросишь про местную прессу, все как один говорят - если "Днипрову зирку" и читаю, то только вимушено. Спрашиваю, чего ж вимушено? Потому что полная заказуха, официоз и читать больше нечего, так как одна в городе официальная газета.
Другой мне пенсионер жаловался, что выписал на год "ДЗ", а теперь там и читать нечего: две страницы программы, страница рекламы и объявлений. Ему было жаль потраченых денег. Он все распинался: за шо ж я потратив гроши. Я предложил ему перезвонить до редактора и высказать свое мнение. И что? Человеку под 70. Но высказывать свое мнение он за столько лет так и не научился. Не принято это у нас.
Только между собой поворчим, попишим на этом форуме - и дальше дело не пойдет. Тогда, извините, уж нечего пенять и на продажную прессу в городе. Ее псевдожурналисты как раз и пользуются тем, что народ инертный, аморфный и ни во что не посвященный. И будут еше тысячу раз ставить проплаченные статьи в коммунальную прессу, на содержание которой выделяются деньги из местного бюджета.
Разве ж здесь мало ставилось публикаций на тему "Нашей Рябы"? А опубликовать документ, где Ряба сбросила стоки от которых подохла рыба и за что был наложен штраф аж 137 гривен ни одна газета не наважилась. Предложил я одному великому редактору опубликовать этот документ у себя в газете. Ответ был такой: та, если бы это у французов было или итальянцев, так они уже б окна побили в офисе Рябы за загрязнение Росавы и Степанцев, а у нас народ затурканный только и могут звернення коллективные писать. И ни одна газета так и не решилась опубликовать. А приехали мы с оператором в Степанцы снимать сюжет по поводу сброшенных стоков, так на вопрос, почему бы это не опубликовать в местной прессе - так народ сказал обреченно, что она вся продажная и никогда такое не опубликует.
Интересно получается: журналюги пишут проплаченные статьи, обходя стороной реальность, и объясняя это непросвещенностью народа, который все равно это проглотит и на большее не заслужил, а народ обреченно махнул рукой на продажные газеты. А кто ж будет связывающим звеном, кто сдвинет эту точку с мертвого места?
Вот здесь постоянные завсегдатели этого сайта человек с 15, которые посещают его ежедневно и все здесь читают. Так пусть каждый наберет телефон "ДЗ" и выскажет редактору господину Бруслиновскому свое мнение по поводу этой статьи. Грубить совсем не нужно и даже резко говорить не требуется: просто поинтересоваться, а чего б не взять интервью с фотками у нескольких рабочих и поинтересоваться у них самих, какой у них график работы и как им работается, ведь, это и пеньку ясно, что Бежинец сам о себе плохого ничего не скажет, поинтересоваться почему ни разу не опубликовано мнение жителей сел, где размещены площадки с курятниками от Нашей Рябы - интересно, какое у них мнение по поводу этого. Поинтересоваться, почему же документ с штрафом прокурора в 137 гривен "ДЗ" не опубликовала, а вот на народном Каневнете почему-то он по странности оказался.
Никто не поинтересуется и не позвонит Бруслиновскому из постоянных завсегдателей этого сайта? Ну тогда мы будем похожи на того моего знакомого дедушку 70 лет, который возмущался что "Зирку" выписал, а его подло обманули, вместо информации заполнив газету рекламой и телепрограммой. Так то дедушка 70 лет. А здесь же общество куда моложе - ему то чего бояться и от чего испытывать неловкости? Тогда и не нужно говорить мтандартные фразы: кто платит, тот и музыку заказывает. Если бы реально человек десять с этого сайта перезвонили и представились Бруслиновскому, высказав свое отношение к стопроцентно заказной статье, то на следующий раз он бы однозначно задумался.
А так будем только плюваться и возмущаться про себя, читая "косметику", а не реальное положение дел.
А изменить же ситуацию на самом деле можно и легко.