9 березня - 200-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ Т. Г. ШЕВЧЕНКА. Вважала, що це тільки мої перші роздуми про Бога (у трирічному-чотирирічному віці) були пов’язані з іменем Тараса Григоровича Шевченка. Аж ба, на Всекримському конкурсі українознавчих науково-дослідницьких робіт, присвяченому Великому Кобзареві, раптом зустрічаю дівчинку Марію Барбаховську, яка запропонувала для захисту «Легенду про Тараса Шевченка», що розповідає про його зустріч з Господом.
Ось що «сумно» каже Господь з приводу Тараса ангелові: «Бачиш, я забираю його на небеса. Його земне життя закінчується. Але це ще не все. Ця людина буде жити вічно». А потім: «Коли зірки прилинули до вікна, Тараса вже не було живого»…
Тож чому роздуми про Тараса Шевченка навіть у малечі пов’язуються з роздумами про Бога? Тому, що був бідний, «убогий»? Тому, що жив праведним життям, попри всі старання деяких «велетнів духа» на кшталт О. Бузини виставити його розбещеним сластолюбцем? Чи тому, що Господь щедро наділив його своїм найвищим даром — любов’ю не до власної особи, коли слово «негідник» змивалося лише кров’ю образника, а до кожної згорьованої людини, що живе на дорогій його серцю землі або ж жила, або ж житиме. Бо найвищим подвигом у християнській вірі завжди було мучеництво, а найвищими чеснотами — любов і незрадливість, отже, вірність у всіх її іпостасях.
Втім, свого часу, вивчаючи творчість генія іншого народу, я вже не роздумувала про Бога Отця, Ісуса Христа та Діву Марію, які, власне, жили в мені від народження, як і в дівчинці Марійці, яка вразила мене під час конкурсу. Це були герої із грецько-римської міфології: різноманітні юнони, терпсихори, агамемнони тощо. Навіть такі поважні велетні, як Зевс, не викликали ні страху, ні трепету, ні поклоніння. Історії їхнього життя були захопливими, але чужими, як і «Санта» навряд чи коли-небудь замінить нашим малюкам Діда Мороза. І, якщо людина на 90% складається із води, то чи не на стільки ж — із того, що стало базою для формування її генетики, скажімо, генетичним фоном. |