Дорогі брати і сестри!
Слова Євангелія від Луки, переказуючи детальніше викладену євангелистом Матеєм Нагірну проповідь, впроваджують нас сьогодні в таємницю архипастирського служіння святителя Миколая. Ідилічні картинки з різдвяних оповідань, образ казкового Санта-Клауса, що поширився зі Сполучених Штатів у цілому світі, дитячі вистави на день пам’яти святого – все це, на жаль, загрожує нині підміною реального близькосхідного ієрарха наївною, примітивною схемою ідеального доброчинця. Тим часом євангельські слова, на перший погляд не пов’язані з особою вшановуваного святого, вказують насамперед на служіння слова – сферу, яку не люблять чіпати автори пасторальних оповідань про доброго дідуся з Мир Лікійських. На іконах святителя Миколая Мир-Лікійського архиєрей майже завжди зображений із книгою в руці. Якою самою книгою – не треба пояснювати. І упорядники чину святкового богослужіння, й іконописці виділяють за визначальну рису християнського подвигу Миколая не доброчесні вчинки, не чудовний порятунок загрожених бурею моряків і купців, не захист життя несправедливо засуджених – вони наголошують на проповіді Божого слова. Проповіді як із церковного амвона, так і прикладом власного повсякденного життя, що послідовно втілювало євангельські настанови. Недарма ж видіння, про яке розповів згодом константинопольський патріярх Мефодій, попередило свт. Миколая про майбутнє рукоположення явленням йому Самого Спасителя. Господь тоді вручив був Миколаєві Євангеліє, прикрашене золотом і коштовним камінням.
У картині прощання Господа з Його апостолами, якою завершується Євангеліє від Матея, навчальна місія Церкви виділяється за безперечно пріоритетну. «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи.., навчаючи їх берегти все, що Я вам заповідав» (Мт. 28:19, 20). В останню зустріч з учнями Господь, коли кожне Його слово набуває особливої ваги, не говорить про суспільне служіння, про допомогу хворим і знедоленим – Він говорить про проповідь Євангелія. У жодному разі Господь не нехтує суспільним служінням: адже Сам Христос вчив бачити Його в скривдженому ближньому, в голодному, спраглому, ув’язненому, нагому, бездомному. Але самодостатня доброчинна діяльність, як і захист прав людини, природного середовища, як будь-яка інша форма суспільної активности, може втратити сенс, коли не матиме міцного духовного підґрунтя. Що, хіба мало бачимо ми в ці дні демонстративних акцій впливових чиновників і багатих бізнесменів: доброчинних обідів, відвідання притулків і в’язниць, роздавання подарунків? І майже всі вони перетворюються на недорогу політичну рекламу, мало ефективну для адресатів допомоги й часом руйнівну для душ самих учасників цих акцій.
Архиєпископ Мир Лікійських завжди бачив свою місію в порятунку людських душ і провадженні їх до спасіння. Його жертовна матеріяльна допомога ближньому лише зростала на цій духовній основі, сприяючи наверненню постраждалих до Христа. Він ще священиком у Патарах потай кидає у вікно збіднілому багатієві раз за разом три вузлики з золотом не просто виводячи його з незвичних злиднів, а насамперед для того, щоб врятувати від гріхопадіння його доньок. Під час прощі до Єрусалиму, коли здійнялася морська буря, він дає супутникам урок молитви і захищає їхнє життя, аби прочани могли здійснити свій подвиг благочестя й ворог людського роду не перешкодив їм у цьому. Відвернення нещасть обумовлюється необхідністю провести прочан далі шляхом, котрий провадить до спасіння їхніх душ. А коли, вже ставши єпископом, Миколай молитвою врятував корабель, що плив із Єгипту до Лікії, то відразу по прибутті корабля з вдячними мореплавцями він використовує суворий морський урок для того, щоб застерегти врятованих людей від повторення гріхів, котрі стали причиною нещастя.
Християнська доброчинність – це насамперед засіб захисту й віднови людської особистости задля спасіння її безсмертної душі. Дуже важливо сприйняти цей урок святителя Миколая, не розмінюючи свої сили на показові епізодичні акції. У посткомуністичному світі Церква, котрій протягом сімдесяти років було суворо заборонено займатися доброчинністю, лише вчиться організувати жертовність своїх вірних для здійснення тривалих і плідних програм допомоги бідним, знедоленим, неповносправним. При цьому важливо звільнитися від психології утриманства, нав’язуваної нам політичними демагогами. Для християнина людина, котрій він допомагає, ? це Божий дар, покликаний реалізувати наші духовні таланти. Ставлячись до цієї людини зверхньо, зневажливо, ми марнуємо унікальну нагоду зустрічі з Самим Христом, Котрий знов і знов постає перед нами в образі убогого перехожого. Цей убогий перехожий потребує від нас не здалеку кинутої копійчини, а входження в його проблеми, спільного пошуку виходу з них. Потребує живого взірця євангельської турботи про ближнього. А це можуть бути і християнський притулок для сиріт, і реґулярне гаряче харчування для бездомних людей, і підприємства для безробітних, і багато інших проєктів, котрі не виставляють напоказ нашу доброчинність, а визволяють від приниження й деґрадації людські особистості, кожна з яких являє образ і подобу Божі, гідні нашої пошани.
Святий Миколай приховує своє втручання в чуже життя не лише через властиву йому скромність. Він делікатно сприяє самостійному подоланню людиною власних духовних і матеріяльних проблем, шануючи її гідність і навчаючи інших шанувати її. Адже, скажімо, звільнення несправедливо засуджених – це був не лише акт порятунку їхнього життя. Це також і застереження для держави, для її силових структур: бути відповідальними й чуйними, не розглядати свою каральну функцію як дозвіл чинити сваволю. Це нагадування про вищий суд, про Божу справедливість, котру ми, християни, зобов’язані захищати на землі.
«Блаженними» називає сьогоднішнє євангельське читання вбогих, голодних, засмучених, скривджених і зненавиджених людьми. Цей дар блаженства помітив у них великий чудотворець і святитель, Миколай, саме? ім’я котрого дослівно означає «переможець народів»: від nike- (перемога) та -laos (народ). Світло євангельської правди, котрим він осявав довколишнє життя, відкривало йому людський біль і страждання не лише як волання про допомогу – він помітив у них і Божу ласку, що впроваджує християнина в спасительні справи любови й милосердя. І сьогоднішнє свято вчить нас помічати не лише яскраве світло Миколаєвих вчинків милосердя, а й джерело цього світла: Христову правду, втілену в слово Євангелія, котре міцно тримає в руці святий мир-лікійський архиєпископ на православних іконах. Амінь.
архиєпископ Ігор Ісіченко |
0
4
