Результати конкурсу на кращий твір екологічної тематики

 З ініціативи працівників Канівського природного заповідника, був проведений  конкурс на кращий твір екологічної тематики, в якому приймали участь учні шкіл міста Канева та Канівського району. Щиро дякуємо всім  хто приймав участь та вітаємо переможців!

 Перше місце посіли :

Салюк Яна – учениця 9-А класу Канівської спеціалізованої школи I-III ступенів  №6 з поглибленим вивченням іноземної мови, за твір «Збережи життя ялинці»;

Логвиненко Володимир – учень 9-го класу Беркозівського навчально-виховного комплексу , за твір «Що ми залишимо нащадкам?».

Друге місце:

Порожній Владислав – учень 7-А класу Канівської спеціалізованої школи I-III ступенів  №1 імені Т.Г. Шевченка, за твір «Збережи життя ялинці»;

Мікуліна Наталія – учениця 7-го класу Степанецікої спеціалізованої школи I-III ступенів, за твір «Збережемо ялинку».

Третє місце:

Бондаренко Дарина - учениця 11-А класу Канівської спеціалізованої школи I-III ступенів  №6 з поглибленим вивченням іноземної мови, за твір «Екологія навколишнього середовища і охорона тваринного світу Канівщини»;

Демидова Тетяна - учениця 9-го класу Беркозівського навчально-виховного комплексу , за твір «Збережи життя ялинці».

До вашої уваги хочемо продемонструвати твори, що посіли перші місця.

Яна Салюк,

учениця 9-А класу Канівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 6

з поглибленим вивченням іноземної мови

Збережи життя ялинці

Скільки радості приносить дітям пухнаста красуня – новорічна ялинка! Ніби сама природа вітає малечу і дорослих зі святом. Але як же ми віддячуємо природі? Сумно і боляче дивитись, як згодом сухе деревце виносять на смітник. 

Ніби про живу істоту, пише про зрубане деревце Михайло Коцюбинський у оповіданні «Ялинка»: «Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям... Яким підійшов ближче, замахнувся сокирою і вдарив по стовбурові. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Аж ось деревце похилилося, хруснуло і, підтяте, впало на сніг...».

Замість того, щоб жити у злагоді з природою, люди часто нищать її, а потім дивуються, звідки взялися затоплені штучними морями колись квітучі луки, радіаційне та хімічне отруєння всього живого, чому зникають з лиця землі занесені до Червоної книги рідкісні рослини і тварини. Щоб уникнути біди, люди прагнуть подолати важкий шлях від споживацького, корисливого мислення  до екологічного підходу у своєму ставленні до дарів природи. Адже наша планета давно вже потребує захисту, а не руйнацій.

Можна розпочати цей шлях з маленьких вчинків, хоча б із ставлення до такої улюбленої, оспіваної в народних піснях і думах, казках і легендах, ялинки. Не тільки тонко відчував і любив природу, а й отримував від неї творчу наснагу і натхнення Тарас Григорович Шевченко. У своєму «Щоденнику» поет писав: «Нічого не може бути в житті солодшого, чарівнішого за усамітнення, особливо перед лицем усміхненої квітучої матері-Природи». Оспівував і ялину, зокрема, в поемі «Невольник»: «А Ярина, Мов тая ялина при дорозі, похилилась...», в поезії «Над дніпровою сагою»: «А калина з ялиною Та гнучкою лозиною, мов дівчаточка із гаю Виходжаючи, співають...».  А в листі від 6 червня 1854 року з Новопетровського укріплення до свого друга Броніслава Залєського згадував дрімучий сосновий ліс, гіллясту похмуру ялину – сумну і величну царицю лісів туманної півночі.

 Поет знайшов місце вічного спочинку на Чернечій горі, перейменованій у Тарасову. Неповторної краси, урочистості цьому місцю, справжньому серцю України, додає розкішна природа – «лани широкополі, і Дніпро, і кручі...».

Моя мама працює в Шевченківському національному заповіднику, і коли б я не завітала до неї, завжди милуюсь прекрасними квітами, деревами. Біля входу до музею Тараса Шевченка височать дві ялини, посаджені ще 1946 року. З того часу вони виросли, розгалузились корінням. Тож, коли в музеї, біля місця поховання поета, проходили ремонтно-реставраційні роботи, то виникали думки, чи не варто зрізати дерева. На щастя, було вирішено ці вікопомні ялинки залишити, аби вони й надалі додавали затишку, тішили красою. Та й в інших мальовничих куточках на території заповідника, у скверах, біля будинків Канева можна побачити це диво.

Хочеться більше довідатись про ялину. Її широко культивують по всій Україні, бо вона не тільки дуже красива, а й має цінну деревину та лікарські властивості, що сприяє загоюванню всіляких ран, а живицю додають у мазі для лікування шкірних хвороб. Деревину ялини, що має резонансні властивості, використовують для виготовлення музичних інструментів. Ялина європейська, смерека - це високе хвойне вічнозелене дерево родини соснових, до 40, а то й 50 м заввишки, хоча діаметром рідко досягає 1, 5м. Зростає в лісах. Відомо близько 50 видів ялини, поширених у помірній і холодній смугах. Цікаво, що в Україні за площею, яку займають дерева, ялина посідає третє місце після сосни і дуба.  Може досягти віку до 150, іноді – й 200 років.  Це тіньове і вологостійке дерево, витримує незначне заболочення, найкраще росте на суглинкових і супіскових ґрунтах.

... Незабаром знову Новий рік. Тож давайте подумаємо, чи не краще прикрасити ялинкову або соснову гілочку, а навесні біля будинку посадити молоденьку вічнозелену лісову красуню на радість собі і людям. Цим ми збережемо хоча б по одному деревцю, про яке співали ще в дитсадочку. Пригадуєте? «У лісі, лісі темному, де ходить хитрий лис, росла собі ялиночка і зайчик з нею ріс...». Починаючи ще з колискових пісень, казок, наші мами прищеплюють нам любов і повагу до всього живого, рослин і звірят. І це, певно, наші перші екологічні уроки. Не забуваймо цієї правічної мудрості, відновлюймо народні духовні традиції у ставленні до природи, адже екологія в широкому розумінні починається з екології душі.

Логвиненко Володимир

                                                 член гуртка«Юні друзі природи»(на базі Беркозівського НВК)

учень 9 класу

«Що ми залишимо нащадкам»

З давніх-давен  людина орала землю і вирубувала ліси, випасала худобу і будувала міста, перегороджувала річки і осушувала болота, прокладала дороги і добувала корисні копалини. Все це було і є необхідним. Без цього не уявляли своє життя наші діди-прадіди, батьки, без цього не зможемо жити ми. Сьогодні людство досягло величезного технічного прогресу – це факт, з яким немає сенсу сперечатися. А ми і не сперечаємось.

Ми просто вмикаємо телевізор, комп’ютер, праску, пральну машину, електричний чайник. А хіба не зручно просто увімкнути теплий душ? Або просто послухати приємну музику з приймача? Щодня ми користуємось так званими «благами цивілізації», не мислячи  себе без них. І це, мабуть, правильно. На перший погляд нам здається, що немає ніяких проблем. Насправді проблеми є , вони дуже великі, їх дуже багато. Деякі з них не просто великі – глобальні. Їх так і називають – «глобальні проблеми людства». Хто нам створив ці проблеми? Та ми ж самі, люди, і створили!

  Я вважаю, що найбільша проблема полягає у відсутності екологічної свідомості. Сталася десь аварія на промисловому підприємстві, а ми думаємо: «Це ж не у нас!», виникли лісові пожежі – «Це ж не в нашій країні!». А задуматися є з чого, бо природа не поділяється на країни чи регіони, вона – єдиний організм.

  Щоб зрозуміти всю важливість охорони екологічного середовища, потрібно побачити її теперішній стан, який є доволі невтішним.

  Виникли екологічні проблеми не сьогодні і не вчора. Вони існують досить давно. Проте тільки в останні століття вони сягнули небаченого досі рівня. Це сталося тому, що наукові досягнення людства створили ілюзію про майже повну керованість світом. Господарська діяльність людського суспільства, інтенсивне використання природних ресурсів, величезні масштаби відходів – все це суперечить можливостям самої планети, її ресурсним потенціалам, запасам прісних вод, здатності до самоочищення атмосфери, підземних вод, річок, морів, океанів.

 Людина – господар на Землі? Добрий господар багатства примножує.

Протягом останніх 80 років з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію існування людства з прадавніх часів до початку ХХ століття. Це зробив добрий господар?

  Небачено активна й здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що нині біосфера планети перебуває в критичному стані, коли до глобальної катастрофи лишилися лічені кроки. Те, що відбувається зараз, інакше як катастрофою назвати не можна – вода забруднюється вже в повітрі, забруднена і сама атмосфера, знищені мільйони гектарів родючих ґрунтів, отрутохімікатами і радіоактивними відходами заражена планета, величезних розмірів досягло вирубування лісів та висушування боліт. А нас чомусь уже не дивує, що у великих містах напитися чистої води можна, тільки придбавши її в магазині, що у високо економічно розвинутих країнах подихати свіжим повітрям можна не на вулиці, а в спеціальній кабінці. Нас не дивує табличка на березі Дніпра «Обережно! Вода забруднена! Купатися заборонено!», а ще якихось дві сотні років тому цю воду можна було пити, зачерпнувши з річки долонею.

  Ще однією, не менш важливою ніж попередні проблеми, є проблема відходів. Страшно подумати – все, що людина виготовила своїми руками, все, що придбала, в кінцевому результаті це сміття. Величезні площі звалищ, терикони, шлакосховища… А ще нафтопродукти, радіонукліди, пестициди, нітрати, важкі метали, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а просто накопичуються, накопичуються… Можливо, наше покоління не відчує усіх їх впливів, але наші діти, внуки, правнуки рано чи пізно зіткнуться з цим. Ось що ми передамо їм у спадок, якщо не змінимо свою свідомість, не відмовимось від бездумного, споживацького ставлення до природи та її багатств. А та хочеться, щоб і наші нащадки могли вдихати пахощі весняного лісу, милуватися метеликом на ромашковому полі, пити цілющу джерельну воду. І щоб так було завжди, стільки – скільки існуватиме наша Земля!