Галина Володимирівна Морозова

Народилася 28. 09.1962 рокув селі Велика Чернігівка Овруцького району Житомирської області. Приємністю оповиті спогади дитинства. Скільки себе пам’ятає – завжди хотіла малювати, створювати свій зачудований світ, в якому перепліталося чудернацьке мереживо рослин й незвичайне для споглядання різнопір’я птаства. Вона бачила той світ, який не існував для інших, і втілювала його у своїх несміливих творах того часу.

В 1970 році родина Морозових переїхала в місто Прип’ять на будівництво Чорнобильської АЕС.

Закінчила школу в 1980 році в м. Прип’яті.  Батьки, які  працювали на спорудженні Чорнобильської АЕС, хотіли, якби їх діти  мали якусь високооплачувану професію, Мабуть саме з цих міркувань житейської доцільності – юну, романтичного складу дівчину віддали на навчання токарній справі. Мабуть вважаючи, що «художницькі» захоплення доньки   справа несерйозна. Вона могла б бути, як відпочинок після фізичної праці. Вона отримала диплом (з  відзнакою) токаря третього розряду і почала працювати  художником – оформлювачем на виробничому об’єднанні «Юпітер» міста Прип’яті. Плакати, вивіски, транспаранти до свят – то не було мистецтвом, але хоч якось задовольняло бажання малювати.

 У 1986 році та квітнева ніч перекреслила всі мрії і сподівання. І лише згодом чорнобильці усвідомлять, яким жахливим і всепоглинаючим смерчем увірвався той вибух у їхні долі.

Не обминув він і Галину Володимирівну. … Життя її розділене  навпіл. Одне з них те, що було до чорного квітня 1986 року. До цієї дати її родина жила в Прип’яті, і саме це місце було для неї маленькою Батьківщиною. Після катастрофи на ЧАЕС  в Прип’яті не живе ніхто…

                         Весна навкруг, а на душі – тривога:

                         Куди веде несходжена дорога?

                         Лікарень стіни і халатів білизна…                                                                                             

                         Невже отут закінчиться вона?

                         Біда Чорнобиля ніколи не мине.

                         І ми підем з життя, як ті дерева,

                         Що їх дістали промені біди

                         Їх не врятуєш вже, їх поливать не треба,

                         Не трать дарма цілющої води

                        А молоді росточки … як же з ними?

                        Як дітям нашим жити в забутті?

                         О, Боже милий, за які провини

                         Ці муки мусять переносити вони?

                         Аби ж змогла – взяла б весь біль на себе

                         Щоб квітень був квітучий і веселий,

                          Щоб тіло і душа не знали болю

                         Щоби ніхто не зміг зламати їхню долю.                                              

… Інше життя розпочалося для Галини після переїзду родини до чужих країв. Здолавши нескінченні митарства і поневіряння сім’я Морозових 1990 року  переїхала до міста Канева Черкаської області. Відірвана від рідних коренів, Галина Володимирівна не дуже комфортно почувалася на новому місці. Від усіх життєвих негараздів рятувалася творчістю. Розмальовувала тарелі, шкатулки, писала пейзажі. Поволі її життя набувало реального змісту. Талант жінки, дарований їй богом оцінили в Канівському будинку школярів та юнацтва і запросили на посаду керівника гуртка декоративного розпису. Майже десять років навчала вона дітей та молодь свого мистецтва, вдосконалюючи при цьому і свою майстерність, впроваджуючи при цьому нові стилі, нові техніки малярства.

            Кажуть, що для досягнення омріяної мети потрібно мати трохи таланту й дуже багато працелюбства. Доля її щедро наділила цими рисами, які допомагають їй створювати неймовірної краси твори. Визнання Галині Морозовій   приніс отой створений нею світ образності, що виринає з народних мистецьких джерел. Ось чому здається, що мистецтвознавча наука найбільш завинила перед національним малярством саме там де воно мусить бути дослідженим з його першопочатків. Певно ми, ще не збагнули естетичної доцільності традиції з якої Галина Володимирівна видобуває взаємозалежність форми і змісту, які характеризують часовий простір, дух і буття українського народу. На цю думку наводять роздуми від враження її «декоративного доробку».

                        Художниця вражає своєрідним баченням, здавалося б зовсім звичайного і наше стомлене  прозою  буття око спочатку відмовляється вірити у реальність зображеного, сприймає його, як чудову казку А потім прозріваєш, вловивши у веселковому наборі  фарб до щему знайомі пейзажі, обличчя. Справді проста, пісенна мова її пензля відкриває те, що ми, виснажені клопотами  буденності не часто помічаємо. Скільки ж треба пережити, яка душевна робота по осмисленню світу має відбуватися, щоб знайти таку сонцесяйну тріумфуючу палітру.

             Про художника краще за все розповідають його полотна. Це близько до того, як про людину судять  за її вчинками, хоча живопис може передати значно більше тих миттєвих інтонацій, що наближають нас до розкриття таємниці людської душі. Для одних творчість Галини Володимирівни – символ краси та людяності, для інших, менш спокусливих – це щось на зразок банальності. Що проявляється в надзвичайно простих, як на перший погляд творах, що незворушно змушують милуватися своєю довершеністю. Про смаки не сперечаються. Вона ж творить те чим живе, при цьому ніколи не намагається рекламувати себе. За неї це роблять її красномовні малярські роботи, декоративний розпис, аплікації, котрі не потребують назв і коментарів.

            Буйне квітування вишуканих і екзотичних рослин вражає і захоплює. ЇЇ чарівний декоративний розпис – це мистецьке замилування красою різнобарвних рослин, не запозичення форм природи. Це її особистий живописний простір, це монолог, сповідь про своє внутрішнє світосприйняття, котре так довірливо розкрите глядачеві. ЇЇ квіти – загадкові орхідеї, пишні півонії, довершені у своїй красі іриси – надзвичайно активні і дієві, майстриня змушує по новому подивитися на них, прислухатися до їх мови відчути пахощі і колір. Від кожного твору Морозової струменить чарівне світло, а це є свідчення відповідальності, вимогливості. Власне, це ї є відтворення того, що бачить мисткиня, а найголовніше, «як» реалізовує вона його в своїх творах. 

Роботи Галини Володимирівни яскраві, багатоколірні, життєрадісні. Вони кличуть глядача за межі буденності і метушні, у святково перетворений світ вічної молодості, поезії і краси, що сяє світлоносними фарбами. Її орнаменти складаються з різноманітних квітів – лісових, польових, садових, кімнатних. У неї оригінальні сюжети, трактовка мотивів, своя кольорова гама. Увійти у простір її полотен легко вони відверті і чисті, як джерела, що їх живлять.

Останнім часом художниця малює цікаві пейзажі, натюрморти, тематичні полотна.

У її творах по – справжньому виявлено український менталітет. Він проявляється у загостреному сприйнятті добра і зла, краси і потворності, у прагненні до гармонії, та взаємозв’язку з природою вічними цінностями минулих і нинішніх поколінь.   До всього цього ми прилучаємось, переступивши непомітний бар’єр у просторі полотна. Усе те прибирає якоїсь калейдоскопічності, колажності: вражень різноманітної конкретики, несподіваних  алегоричних та символічних , сказати б цензур відтак призбирується у загальному  формовияві; спочатку подивовує, затим привертає увагу, насамкінець створює враження народного сказання -  здатності все, що з нами трапляється у житті «пропускати» через сум, іронію, гротеск, сміх і навіть реготання.

Чи задумувалися  Ви, чому в кожного з нас своє кольорове бачення світу? В одного все – в похмурих, у іншого – в мажорних тонах. Справа в тім у колориті картини зримо втілюється душевний і духовний стан автора, його бажання говорити про вічні категорії добра і зла через уставлені теми.

Важко сказати, які кольори переважають  у витворах Галини Морозової. Вона, на мій погляд, не обмежує себе у виборі фарб, але як майстерно використовує їх, намагаючись донести глядачеві  всю повноту свого задуму. Вражаючий ефект має полотно «очищення». Запалені воскові свічки, зображені на темному тлі, створюють атмосферу святості й  таїни,  смутку і горя, ностальгії і  розпачу. Чи не нагадує це полотно трагічну квітневу ніч 1986 року, чи не є запалені свічки виявом скорботи і памяті про тих хто став її жертвою…

Особливе місце у творчості малярки займає іконопис. Тут краса і духовні устремління злилися в єдиному прояві. Іконопис Галини Морозової – це втілення «божественного» надчутливого змісту у зримих чуттєво сприймаємих образах Галерея ікон з образами Ісуса Хреста, виконаної на єгипетському папірусі в рубльовській манері Божої Матері, Святих – Миколи Чудотворця,  Серафима Сваровського, Царевича Олексія та багатьох інших свідчить про великий мистецький потенціал Морозової, підкорює щирістю та глибиною Віри. Ікону «Прип”ятська мадонна» не зустрінеш у жодній церкві, бо автор сама створила цей образ. Ті хто його бачив, стверджують, що намалювати такий скорботний лик Божої Матері могла тільки людина, яка пережила страшну чорнобильську трагедію. В іконах відчувається емоційна виразність образу, духовний зміст витвору. Художниця в своїх іконах передає низку етичних та психологічних мотивів: етичну доблесть, ніжність материнства, співчуття, трагічну скорботу і радісний тріумф. В іконах відкриваються піднесені думки та почуття.

Воістину має рацію той, хто твердить, що справжнього митця супроводжують, окрім любові до отчого краю та одержимості іще дві посестри таланту – шляхетність та доброта. Без цих рис не можна створити справжнє полотно, яке б випромінювало світло душі і тепло  серця, створювало ауру довіри та подивовувало прискіпливого глядача. Буває  що  задуми подібних творів з’являються в її уяві миттєво, як блискавка, а буває, що виношує їх у собі певний час , насолоджуючись при цьому, або страждаючи І лише згодом до майстра прийдуть філософські узагальнення, складні пекучі роздуми, осядуть на її полотнах профільтровані часом враження.

 …Вона ніколи не відвідувала студій, не вчилась в художніх школах, вже будучи в зрілому віці закінчила державний учбовий заклад «Канівське вище професійне училище»  по спеціальності: виробник художніх виробів з кераміки, декоратор вітрин. «Університетами» Галини було саме життя, яке іноді було, аж занадто суворим до неї та її долі. Та вона наполегливо долала труднощі, йшла через буревій негараздів до поставленої мети. Врешті – решт дитяче захоплення з роками переросло у професійну досконалість. Вона стала справжнім художником, метром своєї справи.

Картини – це ті ж книги, тільки написані фарбами, вважає талановита художниця. І вона має рацію, бо  кожна її робота – це пригорща кришталево прозорої  води з невичерпного джерела народної творчості. . Скуштуєш бодай ковток тієї живодайної вологи і зрозумієш усім своїм єством, що перед тобою не просто зупинена мить, обмежена рамками полотна, а нескінченно відверта сповідь про те, яким бачиться майстрині світ, в якому вона живе і творить. Довкілля для неї – це саме та першооснова, з котрої народжуються, як з морської піни її картини.

 Художниця вражає своєрідним поетичним баченням, здавалося б зовсім звичайним. У наше стомлене прозою буття око, спочатку відмовляється вірити у реальність зображеного, сприймає його,  як чудову казку чи пісню, яка звучить, коли споглядаєш декоративні розписи майстрині. Художньо виразні, наповнені красою твори, приваблюють своєю щирістю і оптимізмом, яскравістю і безпосередністю. У декоративному розпису Галини Морозової поступово створився свій характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяні щедрою українською природою Мабуть ще щедрішою душею народної майстрині. Вона  творить, вона цим живе, тому під розписом з’являються чудові вірші, які роблять ці картини ще яскравішими цікавість у пошуках нового, велика працездатність привели до малювання пейзажних композицій. В них художниця звертається до теми рідної природи, українського села. Кожен споглядач відчуває тепло в душі, радість від краси, ностальгію про давнє минуле.

Пейзажні роботи виконані так, що кожний мазок вражає динамічністю експресіонізму – це змога відкрити внутрішній світ людини. В цих чудових творах присутні об’ємність і повітря, що доступно далеко не кожному художнику. Її полотна – це справжні портрети Землі. Композиції приваблюють блиском фантазії  та майстерністю виконання. Як і в будь – якому витворі мистецтва, в її роботах притаманна таємниця, і насамперед таємниця особистості самої художниці, її ставлення до світу людей. Ще однією особливістю привабливості її художніх полотен з пейзажами є їх яскрава емоційність і душевна краса,  безодня поезії та власне бачення життєвого простору.

Не менш цікавими є натюрморти  у її   виконанні. Мистецтво натюрморту – це філософія життя. Майстриня з кожним роком змінювала не лише методи та способи живописного рішення натюрморту, а й накопичувала художній погляд на життя. Картина, присвячена світу речей, розповідає про основні дійсності. В натюрмортах, як і в пейзажах художниці, бачимо відношення людини до навколишнього світу. В них розкривається те розуміння прекрасного, яке властиве художнику, як людині свого часу, Деталі її натюрморту набувають раптово  глибоку значущість, отримують власну суть. Дуже вражають і змушують замислитись над сенсом життя філософські твори Галини Морозової, наприклад «У всякого своя доля, свій шлях широкий» та інші.

На роботах «Соняхи», «Дзвіночки» яскраві квіти, сповнені світла й сонця. Творчий неспокій – супутник мисткині. Намальовані на полотні квіти, образи, не повторюються жодного разу. Із квітів автор створює неповторні композиції, панно, які відзначаються життєстверджуючим змістом, пісенністю, свіжістю і поетичністю.

 Особливе місце в експозиції належить серії творів "Українське село", де Галина Морозова зобразила те романтичне українське село, що живе в її серці з дитинства. З великою душевною теплотою та любов’ю змальовує вона і подвір’я баби Драбинки, і дідову хату, і напіврозвалені хати баби Минди та баби Ганни, і оту стежину додому, до рідного батьківського порогу, якою часто марить уві сні і наяву. Ліричними спогадами про рідну хату, світло в її вікні, кущі бузку під вікнами та мальви на подвір’ї навіяні й інші твори Галини Володимирівни.

Була учасником виставок  в містах Каневі, Черкасах, Києві: «Таланти твої, Черкащино», «Україна – крок в друге тисячоліття», у Всеукраїнській виставці декоративно – прикладного та аматорського мистецтва в Українському домі міста Києва, обласних фестивалях «Повір у себе» та «Родинні скарби Черкащини». Є постійним учасником виставок декоративно – прикладного мистецтва на Тарасовій горі в місті Каневі.

Нагороджена багатьма грамотами та дипломами, почесними грамотами обласної державної адміністрації, серед них - диплом «Жінка – золоті руки».

Мала 26 персональних виставок в музеях України.

В 2003, 2005, 2006, 2007 роках представляла Черкаську область  на Всеукраїнському фестивалі сімейної творчості «Родинні скарби України».

В 2008 році стала переможницею в обласному конкурсі «Жінка – діяч» (номінація: «Жінка – митець»).

Автор герба та прапора  Канівського району.

2008  У 2009 році Галину Морозову нагороджено орденом Святої Анни. Одна з перших її робіт "Де ти, кохання моє?.." навіть надрукована в підручнику для 8 класу "Українська література" (за редакцією Василя Цимбалюка).

– Для мене було цілковитою несподіванкою, що моя картина увійшла до шкільного підручника, – розповідає Галина. – Хоча автори мені не повідомляли про використання моєї картини, але я не проти. Це одна з картин триптиху, одна з перших моїх робіт, де використовую елементи петриківського розпису. Картина писалася на одному подиху, з ностальгією і натхненням. Тоді я була молода, самотня, і дуже хотілося зустріти своє кохання. Згодом я його справді зустріла..

Крім того, багато сил й енергії Галина Володимирівна вкладає в громадське життя Канева та Канівського району. Вона заснувала творчу спілку митців Канева "Мистецька скарбничка"; стала автором пам’ятного знаку на честь перебування Т. Шевченка в селі Келеберда та автором проекту герба і прапора Канівського району.

             Потрібно знати життя  в усьому його різноманітті, щоб правильно відображати і правильно пояснювати його. Таким чином, твори художниці, як живі істоти, жива історія досвіду та думок митця. Ми повинні цінувати їх і поважати точно так,  я і будь – яке щире та велике почуття в людини, а любов і її щирому серці допоможе їх здійснити.

Заболотна Галина Миколаївна . м. Канів

Використана література:

Поезія Віри Косенко. Живопис Галини Морозової.  Чи можна прожить без любові?

Олександр Косенко стаття «Веселкових барвів світ»

Рита Лаврентьєва стаття про Галину Морозову.