Корінна нація і сучасна окупація

Сучасний націоналізм 3-го тисячоліття заснований на життєвих сподіваннях нації. Хижацьке ставлення глобальних монополій до землі і природних ресурсів впритул поставило питання про виживання людства. Дефіцит питної води, забруднення навколишнього середовища, руйнування чорноземів істотно скорочує території, придатні для життя. Тому нині провідні країни світу стали розробляти ідеологічні концепції, що дозволяють своїм народам вижити в нових умовах, у новому середовищі проживання. В основу цих концепцій лягли нові механізми експансії. Нові форми окупації дозволяють без ведення "гарячих" війн, за рахунок регульованого скорочення корінної нації, звільнити життєвий простір прийшлим народам. Сучасні механізми експансії засновані на ідеях інтернаціоналізму та толерантності.

Пропагандисти-журналісти, які обслуговують транснаціональні монополії, для дезінформації людей винайшли новий термін – "толерантність нації". Що таке толерантність? "Толерантність" – це прагнення корінної нації добровільно відмовитися від лідерського становища в суспільстві, поступаючись прийшлим народам своїми правами на землю, засоби виробництва. "Толерантна" нація добровільно перетворює себе і своє потомство в рабсилу, обслугу мігрантів, відмовляється керувати розвитком своєї країни. В результаті "толерантного" ставлення до привласнення представниками прийшлих націй надр, засобів виробництва і землі, корінна нація втрачає право на територію свого проживання без проведення загарбницької війни в звичайному розумінні. Власники вкраденої в народу власності вкладають достатні кошти для оплати дезінформації, яку здійснюють журналісти кишенькових ЗМІ з метою трансформації суспільної свідомості українців і вкорінення космополітичних ідей "глобального світу". Основне завдання глобалізації лежить у тому, щоб обґрунтувати "необхідність" втрати прав нації на землю і засоби виробництва.

Головний механізм глобалізації – кадрове питання. Теза "кадри вирішують усе" стала особливо актуальною в наш час. Це пов'язано зі сформованим ще в СССР надзвичайно неефективним механізмом керування економікою України. Незважаючи на декларації "червоних директорів", що приватизація ними загальнонародної власності, після зміни характеру суспільного виробництва, дозволить забезпечити динамічний розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, це обернулося національною катастрофою. Одночасно з астрономічним збагаченням комуністичних функціонерів, кримінальних угруповань і керівників силових відомств нація зіткнулася із закриттям багатьох підприємств у силу нездатності комуністичної номенклатури до конкурентних взаємин на світових ринках. Так у країні стала розвиватися економіка неоколоніального типу. Таким чином, комуністичний контроль за підбором і розстановкою кадрів, відмова від фундаментальних принципів люстрації за 21 рік Незалежності України сформували один із найреакційніших у світі управлінських апаратів. Неефективні та непрофесійні управлінські кадри, вирощені в апаратних надрах президентів Кравчука, Кучми, Ющенка, Януковича (усі – колишні члени КПСС) по суті ведуть до гарантованого знищення базових галузей економіки країни.

Підготовка низькокваліфікованих кадрів в Україні тісно пов'язана з одним із найбільш потворних явищ комунізму – сімейно-клановим протекціонізмом. У кінцевому підсумку посткомуністична система підготовки кадрів прирекла Україну на епохальну відсталість. Неспроможність національної кадрової політики проявляється зниженням конкурентоздатності промисловості, широким розповсюдженням небезпечних для навколишнього середовища підприємств і, як наслідок, скороченням робочих місць, зростанням злочинності та зменшенням тривалості життя громадян. Тобто, є прямою причиною погіршення якості життя нації.

Після проголошення Незалежності України головним завданням комуно-ідеологічних підрозділів у регіонах стало дбайливе ставлення до совєцьких кадрів, які при президенті Кравчуку зберегли своє панівне положення в суспільстві. Реформування кадрової політики в країні почалося з того, що в призначеннях керівників різних рівнів зменшувався контроль з боку тимчасово скасованої КПСС, але зберігався сімейно-клановий принцип призначень. Така "реформа" стала причиною кадрового колапсу в Україну. Партійний контроль призначень був замінений кримінально-номенклатурною роздачею "вотчин" в руки "своїх людей". Таким чином, за роки Незалежності сформувався кадровий корпус, далекий від розуміння інтересів нації.

Важливим є те, що нинішня українська номенклатура фактично зберегла і примножила найбільш реакційні риси совєцьких керівних кадрів: відсутність розуміння історичних особливостей розвитку країни, зневага до етнічних українців та освіти, близькість до кримінального світу. Якщо в совєцьку епоху керівні кадри контролювали ідеологічні структури КПСС, то після отримання в результаті "перебудови" прав на колись загальнонародну власність керівники (тепер уже власники!) загальнонародного багатства повністю позбулися навіть ілюзорного контролю громадськості. В результаті в Україні почав формуватися прошарок "мажорів", яким у спадок передавали вкрадену комуністами в народу власність. Так було закріплено формування неконкурентних власників. Реальним наслідком появи постсовєцької номенклатури стало усунення пересічних українців від власності на засоби виробництва.

Червона окупація Україна стала можлива в умовах тотального контролю, складовою частиною якого стало ментальне роз'єднання нації. Тільки так було можливо знищити десятки мільйонів корінних мешканців. Взявши за основу американський приклад освоєння прийшлими народами чужих земель, комуністи істотно змінили модель окупації. Вона полягала у використанні більш сучасних підходів в освоєнні чужій землі. До таких нових підходів відносяться періодичні голодомори, штучно організовані каральними органами ВЧК–КГБ на території Україні, численні "чистки", використання рекрутів з окупованих територій в якості "гарматного м'яса" і безкоштовної робсили. Закономірним продовженням комуністичної окупації країни стала її кримінальна окупація. Успіх експансії тісно пов'язаний з формуванням нового виду "опричнини" на основі населення, що мігрує. Так з'явився новий пропагандистсько-силовий комплекс, покликаний зберегти контроль номенклатури за кадрами, засобами виробництва і виробничими відносинами в країні.

У цих умовах єдиною протидією реакційним прагненням комуно-кримінальної номенклатури є національна єдність. З метою недопущення об'єднання нації пропаганда методично переводить увагу громадян на менш значущі, другорядні питання. Це дозволяє перекрутити причинно-наслідкові взаємини, придушити у нації прагнення до свободи і незалежності. Класичним прикладом є відволікання суспільної свідомості з найважливіших для виживання нації в сучасному світі питань про землю, право власності, про національну кадрову політику, – на питання про мову, яке лише роз'єднує українців. Основне завдання мовного питання – відвести націю від ключових проблем, вирішення яких зупинить її зникнення: відносини нації до власності, землі, надр, національної кадрової політики.

Формування антиукраїнського апарату управління за етнічним принципом, в основу якого покладено мовний (мову вивчити можна), а не генетичний принцип (гени, правда, дістаються нації поколіннями) дозволило за 20 років Незалежності України сформувати окупаційний режим нового типу. За допомогою такого режиму можна повністю контролювати розвиток нації і навіть, що особливо небезпечно, проводити маніпуляції з генофондом (приклад алкоголізація молоді).

Протидіяти таким негативним тенденціям розвитку країни надзвичайно складно, тому що всі ключові ланки держави в широкому розумінні контролюються кадрами, позбавленими національних принципів. Ідея національного відродження у них не присутня, але замість неї у них надзвичайно розвинений "комплекс збагачення", а розуміння того, що це збагачення здійснюється не на своїй землі, створює умови для формування реакційного режиму. Протидіяти такому хижацького способу життя нової псевдоеліти може тільки агресивний націоналізм згуртованої нації по обидва боки Дніпра. Тому ідеології постсовєцького кримінального номенклатурного режиму направляють серйозні зусилля для протидії згуртуванню нації.

У постсовєцькому розумінні глобалізація виглядає як інтеграція країн в так званий "русскій мір". Спекулюючи на свідомості люмпена і його ностальгії за совєцьким минулим, ідеологи глобалізації і "русскава міра" навмисне приховують від малоосвіченого населення сучасну картину світу. Під періодичними голосіннями провокаторів про мову, ідея "русскава міра" фактично вже зараз реалізується в кадрових призначеннях. Відповідно до новітньої моделі окупації, для завоювання території зовсім не обов'язкове проведення традиційних війн. Досить сформувати маріонеткові наднаціональні режими управління і суворо контролювати допуск у систему управління національних кадрів. У цій новій картині такі поняття як "братство народів", "інтернаціоналізм" покликані здійснювати пропагандистське приховування істинних причин нової інтеграції. Це дозволяє розв'язати свої життєво важливі проблеми – поліпшити забезпечення своїх пенсіонерів, у тому числі за рахунок "гастарбайтерів", зняти дефіцит робочих кадрів, наповнити рекрутами з окупованих територій свої збройні сили. Таким чином "братство народів" і "інтернаціоналізм" прямо ведуть до вимирання нації, що підтверджують соціологічні дослідження на постсовєцькому просторі.

Чинити опір цим тенденціям може тільки відновлена національна свідомість українців. Об'єднати націю можуть життєво важливі принципи – питання про землю, ставлення до засобів виробництва та місце нації у виробничих відносинах. Механізмами реалізації цих законних прав нації мають стати люстрація і реприватизація.

Особливе значення має національний принцип комплектації силових структур. Це дозволить здійснювати жорсткий контроль сил національного відродження за проведенням у регіонах люстрації і реприватизації.

Тож, головним завданням сил національного відродження є об'єднання нації навколо національної ідеї, яка повинна чітко проголосити права корінної нації – власність на землю, надра, засоби виробництва. Це дозволить українцям зайняти панівне місце в процесах люстрації і реприватизації. Головним механізмом реалізації ідей виживання нації повинно бути проголошення національної кадрової політики з метою протидії ідеям "толерантності" і "лібералізму".

Степан Бийлихо,
прихильник ВО "Свобода"