Життя як мить

Мало хто в Каневі не знав Олександру Миколаївну Гусєву.

Іде, бувало, вона по площі Комсомолу: висока, струнка, красива, привітна жінка. Позаду неї завжди виляла хвостиком її улюблена Муха.
Хоча скроні вже давно торкнулася сивина, та, дивлячись на неї, на її любов до життя, до людей, до оточуючого світу, ніхто не міг сказати, що Олександрі Миколаївні вже далеко за 80. Мало хто знав, якою тернистою була життєва дорога цієї простої білоруської дівчини, яка у перші ж дні війни, залишившись без батька і матері, пізнала фашистські катівні, а відразу після закінчення війни звалила на свої плечі виховання своїх братів та сестер. Дещо пізніше Україна стала для неї другою матір’ю.
Її знали як хорошу трудівницю в колективах, де вона працювала, як прекрасну актрису драмгуртка Канівського районного будинку культури, як люблячу матір, бабусю, свекруху, як доброго порадника, як людину, яка завжди була готова прийти на допомогу іншим.
 „Ніколаєвна” – так ніжно називали її сусіди, знайомі і друзі.
Сьогодні Ніколаєвни немає серед нас.
Жаль, дуже жаль.
Хороша була жінка.
Царство її небесне.
Нехай земля її буде пухом.
Тож якщо і ви пригадаєте цю прекрасну жінку, пом’яніть її хорошим словом.
Похорон відбудеться завтра, у суботу.

Із повагою друзі, сусіди та знайомі,
для яких вона багато значила у житті.