Канiвськi церкви

Центральна частина мiста була чiтко розпланована, а головнi вулицi утворювали мiськi квартали правильних геометричних форм. Найширшою i, мабуть, найошатнiшою, бо назва говорить сама за себе, була вулиця Дворянська (нинi вулиця Федоренка). Майже паралельно до неї йшла Велика Богуславська (нинi - Ленiна), мiж ними - Нижня (тепер - Боєнка) i ще кiлька дрiбнiших провулкiв. I Дворянська i В.- Богуславська вели на площу з прекрасною назвою - Житня (нинi - Ленiна). З Житньої площi видно було кам`янi монастирськi примiщення, де мешкали монахи та дiяла базилiанська школа.

На старовиннiй картi i планi центральної частини мiста, складених у 1808 i 1827 роках (зберiгаються в Держархiвi Київської областi), видiляється ще кiлька великих упорядкованих i щiльно забудованих вулиць. Насамперед - Кляшторна (вiд польського "кляштор" - монастир), що починалася вiд Дворянської десь у районi сучасного училища культури, перетинала В. - Богуславську та вела до монастиря i далi по схилу гори (тепер також вулиця Ленiна). Ще нижче, майже паралельно до Кляшторної, розпочинаючись вiд Дворянської, також перетинала Ратушну площу i збiгала вниз по сучаснiй Воровського вулиця Королiвська. Її перетинали - Полтавська, Днiпровська, Середня.

Окраса парку - найдавнiша архiтектурна споруда мiста - собор, закладений 9 червня 1144 року князем Всеволодом Ольговичем в день i на честь його покровителя - св.Георгiя i названий Георгiївським. Близько 200 рокiв тому собор було переосвячено в день Успiння св.Богородицi, тодi i отримав вiн сучасну назву - Успенський.

Собор побудовано в кращих традицiях київсько-чернiгiвської будiвничої школи: це - хрестово-купольний шестистовпний храм, найближчих аналогiв якому за стилем i вiком залишилось на Українi лише три (у Києвi i Чернiговi). В ньому виявлено три аркасолi (заглиблення для княжих поховань), якi свiдчать про те, що "храм цей був усипальницею для мiсцевих князiв". В стiнах цього собору перед похованням на Чернечiй горi стояла домовина з прахом Т.Г.Шевченка.

В роки "войовничого атеїзму" бiльшовики перетворили собор на соляний склад, згодом вiн використовувався пiд примiщення музею народно-декоративного мистецтва, i лише напередоднi святкування тисячолiття хрещення Русi його було повернуто вiруючим, вiдновлено, освячено, i нинi знову звучать дзвони Успенiї. Нiби про канiвський собор йдеться у прекрасному вiршi поета Вадима Шефнера: