8 березня – найчорніший день в українській історії. Цього дня у 972 році у бою з печенігами загинув князь Святослав. За своє недовге життя (за академічними даними, прожив князь всього 30 років) він розширив територію Київської Русі до велетенських меж. Київська Русь простягалася від Балкан до Уральських гір зі сходу на захід, від Кольського до Кримського півострова з півночі на південь. Нащадки Святослава на престолі лише втрачали території, завойовані князем. Навіть вороги з повагою називали його "царем на північ від Дунаю" та порівнювали його з давнім героєм Ахіллесом. Усі: і ворожі князю-язичнику монахи-літописці, і безпосередні його вороги візантійці – ромеї, – навіть поза власним бажанням згадують про безкорисливість великого князя протягом всього життя.
У 962 році князь Святослав хоробрий – син Ігоря – одержав свою першу перемогу. Завдяки військовій діяльності Святослава наших предків не продавали на работоргових базарах у Кордові, Венеції чи Кафі з табличкою "Sklave" на грудях. Не примушували забути мову та ім'я свого народу. Завдяки Святославу українці не зникли, як, наприклад, половці. Він був безстрашним воїном, тому і вибирав найбільш небезпечного ворога. Він направляв зброю проти смертельних ворогів Русі. Зокрема, він підняв меч на земний прототип уособлення всесвітнього зла – Хазарський каганат. Держава-паразит, яка протягом півтора століття пила кров із сусідів та данників, зникла під ударами русів за один рік – 965. Не Дон, а Волга стали при ньому східним кордоном Київської Русі. Святослав своїм походом поставив жирну крапку на багатовіковому протистоянні Русі та Хазарії, під двома століттями хазарського ярма. Каганат був справжнім лихом для Русі, цю державу у казках та билинах наші предки називали Чудо-Юдо. Завдяки Святославу воно зникло, тим самим на тисячу років було перенесено прихід глобалізаційного монстра. Справжнім випробуванням для Русі був герць із каганатом. Ми виграли його.
Під час походу проти Болгарії, який переріс у війну проти Візантії, Святослав мав намір зробити тогочасну свою бойову ставку – місто Преславу (або Переяславець) серединою руської землі. Щоб уявити собі, які плани були у князя з розширення кордонів власної держави, треба відкрити карту та глянути на відстань, яка віддаляла Переяславець на Дунаї від східного кордону Київської Русі, який пролягав по лінії Уральських гір. Після цього треба подумки перенести таку ж відстань від Переяславця на захід, бо Переяславець князь назвав "серединою землі своєї".
Необхідно визнати, Святослав розумів економічні та стратегічні вигоди Переяславця та інших міст на Дунаї. Дуже тривалий час болгарські історики та археологи шукали літописний Переяславець. Спочатку його ототожнювали із пізнішим містом Систовим. Але його розташування ніколи не мало особливих економічних та військових переваг. У1980-их роках минулого століття болгарські вчені вирішили, що Переяславець Святослава – сучасний Малий Преслав на острові Балта у одному із гирл Дунаю. У середньовіччі він був важливим торговельним осередком Болгарії. Трохи пізніше була висунута гіпотеза, за якою Переяславець – тогочасна болгарська столиця Преслав Великий. Тоді зрозуміла наполегливість, із якою Святослав прагнув зберегти за собою Переяславець, і та запеклість, з якою ворогуючі сторони билися за це місто – важливий стратегічний, економічний, політичний центр.
Чи дійсно князь планував перенести стольний град на Подунав'я? Серед науковців з цього приводу немає єдиної точки зору. Наведені Нестором-літописцем слова про "середину землі моєї" сприймаються по-різному. Історик М.Котляр стверджує, що ця фраза є не більш, ніж легендою. Він також вважає, що не було серйозних підстав вважати, що князь мав намір перенести столицю на Дунай, бо у такому разі це б позбавляло його престолу, робило главою багатонаціональної імперії, яка б трималася виключно силою зброї. Вищевказане питання залишається відкритим.
Під час облоги ромеями Доростола Святослав зібрав військову раду, і, за свідоцтвом лева диякона, виголосив промову: "Загине слава, що йшла слідом за військом русів, які легко перемагали сусідні народи і без кровопролиття підкорювали цілі країни, якщо ми тепер ганебно відступимо перед ромеями. Отож, переймемось мужністю…і будемо запекло битися за своє життя. Не личить нам повертатися на Батьківщину, рятуючись втечею: або перемогти і залишитися серед живих, або померти зі славою, здійснюючи подвиги, що гідні доблесних мужів!"
У 2005 році поет Руслан Морозовський присвятив легендарному князеві поезію "Приходь, княже!" Там, зокрема, є такі рядки:
Я знов і знов іду до Святослава,
Питаючи, коли прийдеш до нас?
Поглянь, яка розтерзана держава,
Яку колись ти від хазарів спас.
Завершує поет свій твір закликом до рішучих дій, життя України вже неможливе без рішучих дій, на які здатні тільки великі люди.
Хіба то мир під гнітом агентури?
Чого чекати? Вождь ти чи не вождь?
Приходь мерщій, бо загребуть нас кури.
Очолюй військо, княже, і приходь!
На межі ХХ і ХХІ століть мислячі люди прагнуть зрозуміти Святослава, вгадати його думки, прагнення. На знак поваги та бажаючи бути схожим на Святослава, українські хлопці голять голови, залишаючи косу(оселедець), які були у князя та його воїнів, називають своїх синів на честь останнього напівбога Русі. Хай їх діти будуть такими, як і ВІН!
Зореслав Кумпан, голова бердянської міської організації ВО "Свобода"
В магазине:
- Мне нужен ватман.
- Такой у нас не работает.
- Э-э.. Мне нужен ватман для кульмана !
- Кульман тоже не наш работник.
- Вы не поняли ! Я - дизайнер !
- Да оно и видно что не Иванов..
Зовнішню політику Святослава називають політикою „збиранням руських земель”. Саме за рахунок цієї політики імперія, що присвоїла назву держави, яку прославляв русьський князь, розрослася до 1/6 земної кулі. Проте мало хто з російських правителів як пройдешніх, так і нинішніх переймався і переймається моральною стороною цього політичного, для когось – „славного”, а для когось – „аморального”, дійства.
Водночас багато хто з українських політиків політику Святослава Хороброго засуджує, вважає ганебною – „завойовницькою”. Ще більшої зневаги в їхніх очах Святослав Ігоревич заслуговує за те, що не дав розповсюджуватись зелу, посіяного було на Русі буцімто Аскольдом і Діром, а пророслі сходи якого леліяла знаменита мамця великого князя княгиня Ольга. Зело це – християнство, яке на законодавчому рівні, далекому від духовного, „вогнем і мечем” закріпив син Святослава Володимир Святий, „святе” „Красне Сонечко” русичів-язичників, що прийняли християнство.
Знову, як і в усьому, що стосується нинішніх українців, на передній план виступає політика „подвійної моралі” (росіян вона чомусь менше чіпає), за якою судять всіх славних і неславних синів Руси-України незалежно від обставин, в яких вони діяли.
Досі дискусійними для дослідників являються питання: чи справді Святослав хотів заснувати столицю в центрі руських земель? Тоді як розуміти, що центр руських земель мав би бути на Дунаї, нібито й окраїні тодішньої Руси?
І що означає сповнений лицарської честИ, славИ, доблестИ й відвагИ вираз, вкладений в уста Святослава, „Іду на ВИ”? Як він не в’яжеться зі „загарбницькою” політикою уславленого воїнською звитягою русьського князя!
Відповідь на це дають Влес книга, яку ще й досі дехто – з тих, хто за високими вченими званнями й науковими титулами не бачать в ній шедевру світової культури, – вважає за підробку, та „Слово о полку Ігоревім”, автор якої мислив і творив не стільки „високопарними” словесами критиканів, як Велесовими – ВОЛоДаря світу Яр-Буй-Тура, як він називав князя ВсеВОЛода, – категоріями. Адже саме з Велесовим – „скотія Бога” Вола-Волоса як Коваля Велесового сонячного горнила – світоглядом пов’язані політичні дійства князя Святослава.
Велес – тотемний Син Тата з УРа ТУР, котрий брав всіх на ура (роги) до того, як Ас-Тата рала приручили і той, прихвативши з собою душі анімістичних попередників, які на небі засвітилися вогнями зірок, подався на небеса – в астрал. Як тварина велика, могутня, а головне – невибаглива і працьовита, яку вдалося приручити, тож розумна, вона і стала символом давньоукраїнського „світлого неба” сварги – літописне „Дажбог… Сонце-Цар, Син Сварогів”. Таким чином, Герой трудового дня, що став символом сварги як зоря найяскравішої величини, Дажбог „перевернув” світ: Ур Нижчий, тобто Яр земний (звідки „родом” Небесний Орій Тур Ярило, який колись з Яру виходив орати (рити, Я – Рило) землю для ярових КульТур) замінив на Ур Вищий – УрВище як Яр Небесний, Рай, який і протиставляється Яру земному: РАЙ – „перевернуте” ЯР (ЙАР)!
Хтось скаже: випадковість. Та не забуваймо: Рай складовою частинкою входить до назви країни краян: У-країна як у-кРАй якогось ієрогліфічного (що милує й карає?) Іна/Їна (в Китаї нерозривні Інь/Янь). Що – на краю, на юру райської землі (найбільших і найродючіших у світі чорноземних масивів) – притулилась до самого (Хрещатого) Яру. Яр у Велесовій космогонічній – за О. Знойком, аграрно-астральній – символічній системі семиволізму відділяв „світлий” Степ від „темного” Лісу, відповідно „верх” і „низ” цієї ситеми. Вона була покликана Оріями, а як першими (зважаючи на літеру А – Рицар Аз: РАз, Один!) – героями-Аріями, пояснювати світ за допомогою семи, Волоса-Семиволоса, волів-символів – літер Тура. Героя дня, котрий, віддаючи себе у жертву служінню людям, пішов у вічну дорогу відлічувати літа – літооратор і літератор Тата Ора – по колу Сварога. Стезею, навіки заповіданою Батьком. З якої ніколи – чуєте, українці – запроданці Христові, – ніколи, нікому і ні за яких обставин не дано звертати! Інакше – порушення світової гармонії, а це означає смерть, погибель.
А тепер порівняйте таку всім потрібну, таку необхідну людям жертовність Дажбога (давати Світло!) з малозрозумілою, зрештою нікому не потрібною і навіть безглуздою (при всій всемогутности не противитися злу!) жертовністю Христа… За які це такі гріхи людської плоті, створеної (тим більше!) „за образом і подобою” власної душі? Що, також грішної, як і людської?
„І Слово сталося тілом” (І. 1: 1). Правда, Біблія замовчує: як це – „сталося”?
А „сталося” – матеріалізувалося: втілилося в тіло теляти як найліпшого Велесового – духовного трудяги-Вола, При-Я-Теля: Божого – При Я Божому – Теля! Непокірного, на відміну від юдейського „невинного ягняти” (агнця-янгола) Христа, Теля-рицаря.
Та найцікавіше в матеріалізації Божого Духа, тобто Слова, було те, що священнодійство втілення здійснювалося через „переставлення”, через „перевернення” душі Слова, душу якого становлять літери Тура! Адже споріднений з ним духом приголосних, Велес і був тим Словом: ВЛС ВеЛеСа (ВеЛСа, ВЛеСа, ВоЛоСа) – „перевернуте” СЛВ СЛоВа як Сина СЛАВи – Матері СЛОВа ПЕРшого. Якою була цнотлива Діва рицарів Слова і непорочна Матір-Ненька ПРИ(й)-Рода, з якою славний Син її Рицар (Ри-Цар РЦи: Той, Хто рече, – Бог Слово, Речник Духа Святого – Священного, Світлого) ПЕРший (звідки – ПРИй-Слава – ПРЕ-Слава і ПЕРЕ-Я-Слав, котрі цю славу переяли від Слави) ішов на ПРЮ і разом ПЕР плуга – житейську гарбу!
Не вникаючи в подробиці створення духовного світу Велесового семиволізму (створеного, як і сказано в Біблії, за допомогою слова, за сім днів: А – неділя, І – понеділок, И – вівторок, О – середа, Е – четвер, Й – п’ятниця, У - субота), слід нагадати всім, що перша модель Всесвіту (коло Свароже) була створена розумом волхвів-жерців трипільської Куль-Тури (КУЛя як довершений образ КОЛа – Сонця-Дажбога) казкового Солом’яного Бичка зі снопа-куля. Це його, на покуті, образ замінили і-Конем, ще більш підступнішим, аніж троянський, – грецькою іконою. І саме від такого коня загинув сонячний (символ О!) легінь Олег, „віщий” дід Святослава, який прийшов з варягами боронити Русьську землю, починаючи з „матері міст руських”, за мури якої вже проник чужинець зі зміїним духом.
„Матір’ю” Київ став з волі Олега, котрий, осідлавши свого вірного КОНика, побачив центр Русьської землі на перехресті Хрещатого Яру – рік Дніпра, Десни і Прип’яті, прип’ятої до вразливої п’яти землі Героя Росі. Першого – Аз, „підкованого” на гострий язик – Язь (і „Золотою підковою Черкащини”), КОНя Золотого з титулом КНЯзь! Котрий сидів на КОНу на КНяжій горі у Родні – КАНеві. Там, де – в літо перше року Дажбожого – Слово Того, Хто сидів ПРИ(й)-Славі, було зведено в КАНон – заКОН. Це була перша у світі КОН(ь)ституція: ПРАво Слави для православних від ПРИ(й)-Роди синів ПРИ-Я-Роди. Оскільки саме тут Небесний ОРій перелогів земних і Коваль душ людських породжував ОР-Тата день – РОдень! Який лежав у самісінькому епіцентрі Всесвіту – на перетині сонячної Рицарської ОСі добової, земним відображенням якої була РОСь, і осі світової, річної (доля, Рок, як сонячний кРОК довжиною в РІК), відображенням якої був наш Славутич-ДАНаПР(іс)-ДНіПРО, шлях „із варяг у греки”.
Шлях, який вів канівських рицарів зі СКанДиНаВії. Свого часу вони потрапили туди, йдучи до Сонячного Кана Дива/Діви Нава – нічного, тобто північного, океану. Звідти, тим самим шляхом, йшли вони й назад – до Гуски-Лебеді Гелі-Лелі, канівської Сонячної Діви з ангельськими – Гелі-Лелі – крильцями, що окрилили юдейське „невинне ягнятко”, коли та „відлітала” до: своєї сонячної сестрички Лади з ГЕ-Лади; до Галі-Лелі (Галілеї) Кан(ів)ської, де, в Гет(ь) Си(на) Ма(тері) Небесної саду Гетсиманському, звило собі тепле гніздечко (Є-Руса-лим) обаранене юдеями Теля-Вівця (Тель-а-Вів); до Єги-Птаха, свого далекого братця з Єгипту, що втік від своєї сонячної бабці… Яги. А-Га: перша Сонячна Гуска-Га, Я-Га – остання; втілення зимового сонця Гаю, лісостепового краю, вона (в Темному Лісі – зима, у хатці на курячих ніжках – сама) свято оберігає (Мати-Берегиня!) домашнє вогнище. Й чекає-не-дочекається на своїх діточок, коли ті весною – на чолі з Батьком-Гетьманом, сонячної лади-тури капітаном, – прилетять з далекого краю й, відімкнувши журавлиним ключем весняне небо, наведуть лад. А заодно поставлять лісову хатинку на міцний фундамент. ГеМОНські дітки, не всі прилітали назад!
Та я не про вірність і зраду синів матріархальної сонячної Матері Гуски-Лебедії України, на крилах материнської вірности якої, „скача, Славію, по Мислену Древу, літая умом под облаки” (Слово о полку…), злетів до небес духовний трудяга-Віл. А про те, як прадавні українські хлібороби-орії, герої-арії, колонізували, вийшовши з Поросся (Гілеї Геродота як лісостепової („лісистої”) країни Героя Росі – ріки, яку батько історії називав дніпровською „протокою” ГерРос), всю землю. І скрізь, де вони проходили, залишали свій слід, який легко вгадується за топонімами й гідронімами, географічними назвами, якщо їх читати українською Материнською, за Платоном Лукашевичем, Прамовою світу.
І Святослав, очевидно, добре розумівся в світогляді наших предків, знав історію і минуле землі, яку він зміцнював, зміщуючи її центр до прадавнього світоглядного – Руського (Чорного від горя й солоного від сліз Матері, пролитих за долю Героя Росі) моря. А тому, дивлячись як чужинський (зміїний) дух безкарно проникає за Змійові вали, прагнув якщо не відновити Русьські землі в давніх – від Скандії до Єги-Птаха, від заУРальського Аркаїма до ангійського, за сто гонами Лану Дани – ЛонДон, Стоунхенджа – межах, то хоча б, відтісняючи ворогів від кордонів, уберегти їх. Уберегти від посягань Змія-ДраКон(ь)а (ДраКул(ь)а), що, втілюючись в підступних коників, посягав на золоті яблука – плоди Добра і Зла з Дерева Пізнання „райського” саду господині мазанки (і „виліпленої” з глини людини) амазонки Рід (в Греції геспеРіди). Плоди Добра і Зла – золоте руно Золотого Тельця Волоса, з волоса якого – сонячного променя Сонячний Коваль й викував символ голосу Слова ЛОГОСа („переставлене” ГОЛОС!). А символи, як відомо, правлять світом. Сказав не я – Конфуцій.
І вже не дивуємося: перед тим, як стати з ворогом на ПРЮ, Святослав попереджував: „Іду на Ви!”
Поступав по-лицарськи! Як велів дух предків.
Адже підступні коники ховалися за „гермафродитним” Волом-И, якому – ні совістИ, ані честИ, ану геть назад! – не було місця в духовному світі наших предків русичів, – Велесових – „намотай собі на вуса” – синів, рицарів Слова, з хвацьким козацьким – втілення лицарської слави, чести, доблести й відваги – вусом-оселедцем Рицаря-УСа РУСа й сивою – втілення житейського досвіду, мудрости – БоРодою Бога Рода!
Амінь! Небесний коштовний первородний камінь в золотій оправі Велесового Слова!
Из Википедии: "Святосла?в І?горович (*бл. 935 — †березень 972) — руський князь, державний діяч, політик і військовик з варязької династії Рюриковичів." Украинец? Или таки викинг?)))
Шо, нэвже хтось посмив ...йих малювать... Аж мороз по шкури )))
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]