Канiв залишається мiстом-святинею для кожного українця, тому i в добрий час, i в тяжку годину саме до Канева звертали свiй погляд i думи українськi кобзарi. У них забирали все - волю, долю, здоров`я, дах над головою, але так i не змогли вiдняти найголовнiшого - голосу душi. Вони були завжди, скiльки iснує народ,- спiвцi його мрiй, пошукiв, поразок i перемог. Тiльки називались по-рiзному: боянами, бандуристами, лiрниками, кобзарями...
Багато було кобзарiв на Українi. Перед останньою вiйною залишилося близько тисячi. (У 30-i роки скликали їх до Полтави i Харкова нiбито на кобзарськi з`їзди. Їхали з радiстю, у вишиванках, у святковiй одежi. I жоден не повернувся). А пiсля вiйни залишилися одиницi. Так намагалися знищити кобзарство- унiкальне й непересiчне явище, що не має аналогiв у свiтi.
Саме образ кобзаря, як символ Шевченкової музи, як символ нашого мiста втiлив у бронзу скульптор Кущ - автор в`їздного знаку у Канiв на лiвому березi Днiпра.
Каневу пощастило. Тут спiвали бандурист Никон Прудкий i кобзар Гнат Хоткевич. Сюди, до могили Шевченка, десятки рокiв поспiль приїздив кобзар Чуприна, i звучали над Каневом його струни...
Родом вiн iз Гарбузина (Корсунь-Шевченкiвський район), але канiвчани вважали його своїм замляком, бо звикли часто зустрiчати в мiстi i на Тарасовiй горi сивочубого довговусого кобзаря, а по смертi вiн став незабутньою легендою в iсторiї мiста.
Як i вся його доля, день народження "старця Олекси" не зовсiм звичайний, бо припадає раз на 4 роки- 29 лютого. Юнiсть його пройшла на Донбасi, де працював шахтарем. Там же вперше торкнувся струн кобзи. Вчителем його був незабутнiй П.У.Качан. В роки вiйни через фронти i битви пронiс Чуприна гвинтiвку i кобзу, пройшов з боями вiд Сталiнiнграда до Вiдня. Мав 10 заслужених бойових нагород. Грав i в короткi перепочинки мiж боями, i в госпiталях, i бiля свiжих братських могил.
А пiсля вiйни щолiта кожного ранку майже три десятирiччя вiн пiднiмався на високу днiпровську кручу до усипальницi Кобзаря i залишався непорушною скелею в часи руйнацiї української культури. 22 травня 1991 року, коли Тарасова гора зiбрала людський огром для вiдзначення рiчницi перепоховання Т.Г.Шевченка i стала в епiцентрi полiтичних пристрастей тоталiтарної системи, а недопущений до Шевченкової могили 92-рiчний Патрiарх України Мстислав I вiдправляв панахиду бiля пам`ятника-хреста, сама душа України озвалась до нього щемною мелодiєю з пальцiв та струн бандури воiстину народного митця Олекси Чуприни. Тисячi i тисячi людей уперше побачили тодi несхитного Владику, який прихилив колiна перед кобзарем i в щирiй спокутi перед його талантом та жертовнiстю поцiлував йому руку.
Незадовго до смертi Олексiй Сергiйович Чуприна заповiв поховати його у Каневi, а кобзу свою передав на довiчне зберiгання у Канiвський музей Шевченка, щоб була вона поряд з кобзами Є.О.Адамцевича, Є.Х.Мовчана, А.В.Красицької. Помер Чуприна на 86-у роцi життя. 10 травня 1993 року його поховали на Монастирку по сусiдству з Тарасовою горою.
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
Анті-гоблін Я трохи підкину на вентилятор: - «Я буду сидіти на яхті та їсти омарів, а що буде з вами?
Реформи – це реформа ВЛАДИ, а не громадян. І аж ніяк не навпаки.
Анекдот. Зах.. [весь] Влада людей з особливими потребами [1]
WayBe tzs, це ж треба. 13 років тому :)
Вітаю! вірші. [8]
tzs В мене ще його є багато, на ФБ, запрошую у друзі, кому подобається
Мужик впіймав чарівну рибку…
«Пусти мене й бажання швидко
Тобі я виконаю в дар».
«Багатим хочу буть, я.. [весь] вірші. [8]
tzs Знайшов свою творчість на сторінках Вашого сайту, дякую за підтримку вірші. [8]