До приходу Нового року більшість із нас готується заздалегідь. Всі незвершені мрії та надії покладаються на наступний рік, який, як віщують барвисті гороскопи, для когось виявиться вдалим у коханні або в роботі, для когось буде добрий на починання або на подорожі.
Свята летять, і ми проводжаємо Старий Рік, зустрічаємо Новий!
Викликає здивування те, що поряд з такими рослинами як дуб, верба, калина в традиційній українській обрядовості ялинці не знайшлося місця. Згадані дуб, верба та калина, виконували в житті селянина подвійні функції. Це відбилося і в народних прислів'ях та приказках. І стало причиною їхньої символізації. Яку ж цінність становила ялинка для селянина? Деревина не для обігріву, шишки неїстівні. У древніх слов'ян ялина символізувала смерть. В російській мові є вислів «елки-палки», що має значення прихованої лайки. Саме це дерево ставили на шинок.
Про ялинку в народній творчості українців згадується мало. І не дивно, батьківщиною дерева є північні широти, які були заселені арктичними народами. Для них була характерна інша форма культури, чужа українським хліборобам. Українці ж здавна мали свій священний атрибут.
Сьогодні на різвяні свята часто чути такі вітання: «Зі святками будьте здорові!». У давнину ж старі люди казали: «Будьте здорові з святами, з Дідухом, з святим Різдвом!»
Корені цього звичаю сягають до-християнських часів, коли предки нашого народу розвинули найвищу хліборобську цивілізацію. Що ж означає Дідух?
Дідух - це безперечно Прадід, перший предок народу, сама назва про це свідчить. Етимологія слова є чисто українською. Є подібні до нього іменники в живій українській мові, наприклад - старух, татух. Старух - той що є татом для багатьох, татух - дуже старий дід.
Дідух бере своє життя із сивої давнини - з часів, коли наші предки за верховного бога мали Сварога, пошановували його дружину Коляду, коли зимової пори відзначали народження Сонця, свято Місяця та Води. На думку Олега Смоляка, професора Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка, Дідух виконує, зокрема, й сакральну функцію. Адже наші давні попередники вважали, що саме у час таких великих свят духи предків приходять з вирію на землю й празникують із живими. Коли ж святкування закінчуються, померлі повертаються у безвість. Дідуха ж належало спалити, адже мертві душі могли відлетіти у засвіти лише з вогнем та димом. На Тернопільщині досі побутує вислів «послати Дідуха на теплий дух».
Дідух - своєрідна пам'ять про наших предків, які першими вирощували ті сільськогосподарські культури, збирали й сушили траву для своєї худоби.
Без Дідуха не може розпочатися в українців Святвечір.
Містерія Святого вечора: господар вносить до хати Дідуха
Коли дають попереджувальний знак про появу Зірки, вносить до хати хлопчина, звичайно синок Господаря, або пастух від худоби, в'язку сіна («отавки») та в'язку соломи. Сіном устелюють стіл (скриню) і землю під столом, - по хаті стелять солому. Господар вносить Дідуха, або Діда, тобто Святочний сніп пшениці, або, - якщо того нема, - сніп жита чи іншого збіжжя; вітає всіх домашніх зі Святим Вечором і Різдвом - і ставить Дідуха на «покутті», на почесному місці, підстеливши сіна.
Яку ж історію розкаже нам ялинка?
Лісова красунечка, що тішить нас протягом різдвяних свят прийшла до нас від скандинавських народів. Споконвіків вони ставлять ялинку до Нового року. У древніх народів Скандинавії це вічнозелене дерево вважалось символом життя та багатства.
Чужинку прийняв у себе вдома як почетну гостю Петро I, прорубавши таким чином вікно в Європу.
Цікаво, що такій популярній сьогодні красуні наполегливо прийшлось прокладати дорогу в домівки селян та містян. Не дивно, адже як згадувалося вище, ялинка у слов'ян була атрибутом траурного ритуалу (надгробні вінки). Тих господарів, у домівках яких на Новий рік були відсутні ялинові гілки, Петро 1 наказував бити батогами.
Після смерті Царя зникла і новорічна ялинка в оселях селян. Традиції протестантських народів Германії повернула назад Катерина II. Першу різдвяну ялинку в Петербурзі встановили німці, що проживали у місті. Городянам цей звичай (на відміну від селян) дуже сподобався, і вони почали поширювати його. Так із столиці імперії ялинка проникла в оселі людей усієї країни.
«Буржуазною примхою» назвали новорічне дерево більшовики, заборонивши усі свята Нового року. І лише 1936 року її «реабілітували», з тих пір ялинка міцно вкоренилася на родючому «ґрунті» України, витіснивши прадавнього Дідуха з його глибоким корінням та інформацією, що несла в собі зв'язок з предками.
Занедбана традиція починає відроджуватися українськими містами. Пам'ятати звичаї предків стає сьогодні модно і актуально.
Так, уже багаторічною традицією є винесення більш як 3-метрового Дідуха на Різдвяні свята у Львові. Так само солом'яні обереги встановлюють на центральних площах у Києві, містах Франківщини та Львівщини.
Щороку дедалі більше українців відновлює традицію ставити на Різдво у своїх оселях Дідуха, хоча снопа часто замінюють невеликим «букетом» із колосків, різних сухих трав та квітів, безсмертників.
Дідух, сіно, різдвяні традиції мають позитивний заряд енергії, дають нам відчуття таємничості і свята.
Якщо Ви захотіли встановити у своїй оселі дідуха, то готуватися Вам потрібно було ще задовго до величного свята. Власне, у жнива. Цієї пори можна назбирати безліч колосків, польових квітів та трав. Якщо Ви хочете дотримуватися давніх звичаїв, Дідуха обвивайте солом'яним перевеслом - довгим жмутом соломи.
Як розповідає Олег Смоляк, останнього скошеного снопа приносила додому найкраща жниця. Господар чекав її на воротах, відтак брав цей необмолочений зв'язаний оберемок хлібних злаків і підвішував у стодолі в такому місці, аби миші не потрубили.
Подамо кілька порад для тих, хто вирішив поставити у домівці стародавній оберіг.
Як в'язати Дідуха?
Процес виготовлення, а точніше в'язання дідуха має свої регіональні особливості. Наприклад, в окремих селах Рівненського Полісся до коляди беруть тільки колосся пшениці, в інших усі злаки окрім вівса, а в деяких місцевостях - це всі злаки та ще й сухі польові квіти. Надзвичайно оригінальний спосіб виготовлення дідуха зберігся в районах Рівненщини, які межують
з Галичиною.
Попередньо готуються пучечки колосся різних злаків. Кількість може бути різною, тобто за бажанням і можливостями хазяїна, від 6 до 10. Можна і більше, але тоді коляда буде масивною. Кожен пучечок рівняємо і щільно обвиваємо міцною ниткою. Колір нитки довільний (тобто на ваш смак). Таким чином виготовляємо 9 пучків. Навколо одного центрального розміщуємо по колу спочатку три, а потім, відступивши униз, ще 5. Тісненько й акуратно обвиваємо ниткою основу і відгинаємо кожен жмуток під кутом 30-40 градусів від основи. Маємо форму ялинки. Стебла, що залишилися знизу, вигинаємо в формі хрестовини. Таким чином, Ваша ялинка-коляда ще й стоятиме самостійно. Дуже оригінально виглядає така коляда, коли колоски завчасно пофарбувати, позолотити тощо. Але більшість віддають перевагу натуральному кольору колосся.
Хай прийдуть у Свят-Вечір у Вашу хату колоски нашого Дідуха і хай будуть із нами. І ми відчуємо присутність не лише прадідів наших, але цілого Роду нашого, як велить звичай від тисяч років нашого буття.
У наших традиціях є велика сила! Бережім їх, аби вони берегли нас і нашу велику родину.
матеріал підготувала
Валентина Павліченко
|