Чи буде Канівський залізничний міст пам?яткою історії?

Зусиллями Ігоря Ренькаса Канівський залізничний міст може набути статусу пам′ятки історії місцевого значення. У цей четвер буде прийматись рішення на сессії міської ради.

Проект рішенння Канівської міської ради:

Про пам′ятку історії місцевого значення

            Відповідно до п. 37) 1. ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на виконання ст.. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», враховуючи звернення Шевченківського національного заповідника від 24.11.2011 №338 канівська міська рад

ВИРІШИЛА:

1. Визнати частину споруди Канівського залізничного мосту пам′яткою історії місцевого значення та доручити управлінню містобудування та архітектури виконавчого комітету (Черешнєв Д.М.)., відділу культури  і туризму виконавчого комітету ( Труфанова О.Г.) зробити подання до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини стосовно внесення об′єкта культурної спадщини – частини споруди Канівського залізничного мосту до Державного реєстру нерухомих пам′яток України за категорією – пам′ятка історії місцевого значення.
2. Організацію виконання рішення доручити заступникам міського голови Ренькасу І.О. та Чиж В.М.
3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну депутатську комісії з питань освіти, духовності, культури, туризму, молоді, спорту; ЗМІ (Голда Н.А.)

Міський голова
В.В.Ніколенко

Історична довідка

З давніх часів в районі Канева був брід через Дніпро, який, за Давньоруськими літописами, в особливо посушливі літа настільки мілів, що можна було перегнати отару овець з Лівого берега на Правий. Тому не випадково, за однією з версій назва нашого міста перекладається з тюркських мов як «ханський перевіз». Наприкінці ХІV ст., коли Канів належав до складу Великого князівства Литовського, по Дніпру через місто проходив важливий торговий шлях, по якому до північних і західних країн йшли товари з Аравії, Індії, Сирії, Туреччини – золото, шовк, прянощі. На Дніпрі діяла переправа для купецьких караванів. За Доби Козаччини (ХVІ-ХVІІ ст.) Канів був великим торгівельно-ремісничим центром, а наявність коло нього зручної переправи надавала місту особливо важливого значення. [1]

1808 року було складено генеральний план Канева, за яким основними в’їздними магістралями до міста були 1) дорога до Києва, що проходила вздовж річки Канівки, 2) дорога на Богуслав – по сучасній вул. Київській, 3) дорога до переправи через Дніпро в Полтавську губернію – на місці сучасної вул. О.Кошового. [2]

1905 року в Каневі через Дніпро була збудована паромна переправа у Полтавську губернію [3], а також діяла пристань.

Коли було збудовано Канівський стратегічний міст достеменно не відомо. Але маємо досить розрізнену інформацію про його існування в 1919 та 1920 роках. Так, з серпня 1919 року і до кінця цього ж року при владі в Каневі була Денікінська армія: денікінці скидали полонених червоноармійців у Дніпро з мосту. У 1920 році, коли в Канівському повіті остаточно була встановлена Радянська влада, перед ревкомом постали першочергові завдання: ремонт доріг, які після військових дій були в жахливому стані; відновлення телефонного зв’язку та ін. Але серед першочергових завдань – питання щодо ремонту мосту: «… Принять меры против разрушения стратегического моста у Канева весенним ледоходом…», –зазначав у своїй доповіді Канівському повітовому з’їзду селянських і робітничих депутатів, що відбувся 26.04.1920 року, голова повітової Ради Народного Господарства тов. Гусєв. Цього ж року було здійснено поточний ремонт мосту. [4]

Потягом 1929-1933 років, у зв’язку з будівництвом залізниці сполученням Миронівка-Золотоноша, в Каневі будуються залізничний вокзал і залізобетонний міст. [5]

З архіву місцевого краєзнавця І.Сорокопуда дізнаємося про відкриття Канівського залізничного мосту. Інформацію про цю подію було вміщено на шпальтах газет «Соціалістична перемога» від 24.07 1932 року за №11 (25): «Сьогодні через річку Дніпро з’єднано Канів з Золотоношею залізницею, відкрито наскрізний рух через Дніпро з Канева до Золотоноші. До 1 січня 1933 зімкнути рейки Канева з Миронівкою!..». Крім цього, начальник будівництва колії Золотоноша-Миронівка тов. Онуфрієв пише: «Міст через Дніпро будували 1,5 року, вклавши в будову 2 млн. м³ ґрунту, 80 тисяч м³ каменю і 100 тисяч метрів лози…» [6]. Працюючи на будівництві, місцеві жителі отримували за свою роботу трохи харчів, що давало змогу вижити під час Голодомору 1932-33 років.

Влітку 1941року по Канівській землі проходив лівий фланг оборонних рубежів Києва. Фашисти рвалися до переправ через Дніпро, і одним з найважливіших стратегічних об’єктів, що міг забезпечити успішний наступ ворога, був Канівський залізничний міст. Тому саме на Канів противник кинув значні сили: в цьому районі наступали перша танкова група генерала Клейста, дивізії 6-ї польової армії, а також авіація. Їм протистояли дивізії 26-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням генерала Ф.Я. Костенка. Ціною великих втрат в живій силі і техніці ворогу вдалося відтіснити війська 26-ї армії до Канева. Наше місто зазнало бомбових ударів фашистської авіації ще з перших днів війни, які були націлені на підходи до важливого стратегічного об’єкту – Канівського залізничного мосту. Про оборону мосту у серпні 41-го писав кореспондент «Комсомольской правды» Аркадій Гайдар у нарисі «Міст» [7]

Отже, головний удар по канівському плацдарму ворог наніс з боку залізничного мосту. Проти свіжих сил 94-ї піхотної дивізії під командуванням генерал-майора Пфейфера і мотодивізії СС «Вікінг» боролися 97-ма дивізія полковника Ф.М. Мальцева. Сили були нерівні: фашистські війська нараховували 16 тис., а чисельність 97-ї дивізії разом з підсиленням – 2 тисячі. Неоціненну допомогу бойовим підрозділам надавав бронепоїзд №56 (командир П.К.Іщенко), який безперервно курсував вздовж лінії оборони. У критичні хвилини йому на виручку поспішали бронекатери «Смоленск», «Верный», «Передовой», які з Дніпровських вод обороняли підходи до мосту. «Смоленск» спрямовував артилерійський вогонь на Винарову долину, а «Верный» – на Довжик, завдяки чому наступ ворога дещо призупинявся.

Безперервна кривава битва за Канівську переправу тривала з 13 до 16 серпня. Ворог ніс величезні втрати в живій силі і техніці, але ніщо не могло зупинити його на шляху до переправи. Тож частини Червоної армії спішно переправлялися на Лівий берег. Залізничний міст через Дніпро в районі Канева був підірваний спеціалістами НКВС. Звичайно, такі дії дали змогу затримати ворожий наступ на певний час. Але зі знищенням мосту було кинуто напризволяще тисячі людей: червоноармійці, поранені та цивільне населення, які намагались переправитись на лівий берег Дніпра. Валки людей і техніки, що простягались від зруйнованого мосту до Пекарів стали легкою мішенню для ворожої авіації.

Отже, Канівську залізничну переправу через Дніпро, сполученням Миронівка-Золотоноша, було зруйновано у серпні 1941 року. Під час фашистської окупації міст намагалися відновити, але роботам завадили дії підпільної диверсійної групи. Відомості про діяльність диверсійної групи на відбудові мосту подаються у доповідній записці члена ВКП(б) Канівської парторганізації Ситнікова секретарю Канівського РК КП(б)У тов. Ткачу від 23 02 1945 р.: «… Кроме свидетельских показаний подтверждается, что подпольная диверсионная группа, настроенная против нем[ецких] оккупантов, на строительстве моста существовала. За период существования группы последней было осуществлено следующее: 1. Выведен из строя мотор катера, обеспечивавшего перевозку строительных материалов. 2. Затоплена баржа «Дуб» с болтами для решетовки моста. 3. Выведен из строя и затоплен понтон. 4. Из баллонов, предназначенных для автогенной резки ферм моста, выпускали кислород.

Кроме этого в массовом масштабе и систематически проводились акты саботажа путем разбазаривания необходимого инструмента и спаиванием спиртными напиками представителей нем[ецких] властей на мосту. В результате проведенной группой изложенной выше работы железнодорожный мост через реку Днепр восстановлен не был.

Наряду с этим указанной группой среди рабочих моста, рабочих, занятых на восстановлении железнодорожной ветки и местного населения проводилась агитационно-массовая работа путем распространения листовок с первомайским приказом тов. Сталина и его обращением к партизанам и партизанкам Отечеств[енной] войны, содержания оперативных сводок Совинформбюро. …» [8]. За іншими даними, міст все ж таки був відновлений, але лише як автомобільний (інформація потребує перевірки).

У повоєнний час міст так і не було відбудовано, натомість діяла паромна переправа (фото 1). Після 1964 року, коли почала споруджуватись Канівська ГЕС, міст відновили: по ньому підвозили будівельні матеріали з Лівобережжя (фото 2-3). Але із спорудженням дамби потреба у залізничному мості відпала взагалі, так він і залишився стояти над Дніпровськими водами.

Список джерел

1. Мицик Ю.А. Канів козацький. Науково-популярне видання. – Канів: «Родень», 1997. – С.6.
2. Историко-архитектурный опорный план и корректировка зон охраны г. Канева. Том 1 / Авторский кол.: Т.Д.Товстенко, Е.Е.Возинский, И.В.Гречина и др. – хоздоговор 9/91 от 15.12.1992. – С.46.
3. Канів через плин століть: Путівник / Упор. Т.М.Мацієвська. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – С.74.
4. ДАЧО. Р-190, оп.1, спр.18 (?), л.27.
5. Канів через плин століть: Путівник / Упор. Т.М.Мацієвська. – Черкаси: Брама-Україна, 2006. – С.80.
6. Архів І.Сорокопуда. Зошит №3. С.62.
7. Гайдар А. Міст. Переклад А.Головка / Гайдар А. Твори. Том 3. – К.: «Молодь», 1956. – С.208-213. – ШНЗ/КН-1920, А-1534.
8. Архів І.Сорокопуда. зошит №7. С. 23-25.

Фото з архівів науково-дослідного відділу Шевченківського національного заповідника «Канів від данини до сучасності»

Довідку склала

завідувач науково-дослідного відділу

Шевченківського національного заповідника

«Канів від давнини до сучасності»

О.М.Ісаєва