До 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука

Співець смерекового краю

30 листопада в читальній залі міської бібліотеки відбувся вечір пам’яті, присвячений 60-річчю від дня народження Народного артиста України, Лауреата Шевченківської премії за концертну діяльність 1973-1995 років – Назарія Яремчука.

Назарій прожив коротке життя. Буковинська земля дала нам яскраву особистість.

Коли перестало битися його серце, звістка про  смерть, як холодна блискавка, вразила  рідних, друзів, колег і численних шанувальників сучасної української пісні. Назарій пішов із життя у неповні сорок чотири…

Панує думка, що незамінних людей не буває. Це неправда. Співак із своїм талантом, колосальною працездатністю, величезною любов’ю до України не може бути кимось замінений.

Присутні на вечері мали змогу долучитися до таланту та творчості видатного співака, завдяки розповіді ведучих Валентини Нікітенко та Олени Гончар. Спогадами поділилася викладач училища культури та мистецтв Шевчук Тетяна, яка навчалася разом із співаком. До цієї дати голова міськрайонного товариства «Просвіта» Віра Носенко написала  та прочитала вірш. Лунали пісні з репертуару Назарія Яремчука та українські пісні в виконанні солістів міського будинку культури  Олени Степаненко та Євгена Литвина. Студентки училища культури читали вірші, один з яких написаний Яремчуком. Вечір супроводжувався слайд-переглядом «Він любив нас усіх, а найбільше любив Україну», підготовлений Оксаною Кураченко.

Вечір пам’яті схвилював всіх присутніх.

Голос Назарія, чистий, як ранкова роса, щедрий, як колосиста нива, високий, як небо голубе, завжди буде нести добро в людські серця.

О.Л. Ладутько, директор бібліотеки

На фото: виступи Олени Гончар, театрознавця Тетяни Шевчук, співаків Олени Степаненко та Євгена Литвина, поетеси віри Носенко.

Пам’яті видатного українського

співака  Назарія Яремчука

Співець смерекового краю

«Назаре» - це вітер у горах гукає…

«Назаре» - дзюркоче стрімкий  водограй …

Назар Яремчук соловейком із гаю

Оспівував рідний наш край…

Милуємось величною красою,

Безкраїм небом, сонцем, що сія.

Та ліг у душу сум і біль  порою,

Коли не стало чути солов’я.

Не чути більше пісні про смереку,

Стежину, що веде за виднокрай,

Про ту дівчину, що живе далеко,

Червону руту, Черемоша водограй.

Не чути пісні в смерековій хаті,

Про рідний серцю батьківський поріг,

Де на любов і щедрі, і багаті,

Звучать трембіти кожному дворі.

Чому скрипить самотня яворина,

Не чути більше співу солов’я ?

Бо Ти любив найбільше Україну –

У цьому найбільша провина Твоя.

Провина Твоя -  не у щирій любові,

А в тому, що рано з життя відлетів.

Кохав рідний край Ти у кожному слові,

Для серця найкращий між інших світів.

Востаннє приїхав на Гору Чернечу,

Піднявся ходою важкою,

Шептав Кобзарю, мов молитвенні речі,

Що тихо пливли над рікою.

У час невблаганний, в дорогу далеку

Збиравсь, та не з волі своєї, -

Летів до Святині, мов білий лелека,

Навік попрощатися з нею.

Вклонився Пророку і став на коліна:

«Прости мене, Батьку-Тарасе,

Я вчився у Тебе любить Україну,

На жаль, Бог відвів мало часу.

А ще б  і співати, кохати, любити,

Зерном добра землю засіять ...

Сини хай зуміють за мене прожити,

Піснями долюблять, домріють …»

Росте кучерява, струнка яворина,

На листі душа спочиває Твоя,

Із сумом  схилилися грона калини …

Не чути лиш пісні співця-солов’я.

«Назаре» - це вітер у горах гукає.

«Назаре» - дзюркоче стрімким  водограєм …

Назар Яремчук соловейком у гаї,

Вітчизні довічно молитву співає ...

                                            Віра Носенко

                        Лауреат Всеукраїнського поетичного

                       Конкурсу ім. Максима Рильського

                        м. Канів, 23.11.2011.