Канівщина у Другій Світовій війні

Канівщина у Другій Світовій війні

1. Букринський плацдарм - вересень 1943 - січень 1944 року

Автобусний, автомобільний маршрут: Канів – Бобриця – Студенець – Бучак – Канів

Канів

1. Братська могила радянських воїнів, 1943-1944 р. вул. Бузницького.
2. Братська могила радянських воїнів, 1941 р. вул. Дорошенка.
3. Меморіал на честь радянських воїнів, які обороняли і визволяли Канівщину та воїнів-земляків, 1985 р. вул. Леніна.
4. Пам’ятник жертвам фашизму,1944 р. вул. Київська.

Бобриця

Визволено 30.01.1944; 2 братські могили - захоронено 1412 воїнів;

Героїв Радянського Союзу-10: Аліменко І.Н., Бірюков К.М., Боєнко Д.П., Ганюшин П.М., Дніпровський П.П., Копилов С.А., Кудрявцев О.Г., Степанов О.М., Сікорський С.Х., Литвиненко С.С.

Студенець

Визволено 30.01.1944; братська могила – захоронено 291 воїнів.

Бучак

Визволено 15.10.1943; братська могила –  захоронено 565 воїнів; Героїв Радянського Союзу -3: Гурін В.Т., Захарченко В.П., Урушадзе Н.О.

У зв’язку з швидким просуванням військ до Дніпра ко­мандуючий Воронезьким фронтом М.Ф. Ватутін директивою від 18 вересня 1943 р. поставив командармам 38-ї, 40-ї, 47-ї, 52-ї, 4-ї гвардійської та 3-ї гвардійської танкової армій зав­дання до 24 вересня вийти до рубежів Дніпра і з ходу роз­почати його форсування.

2-а повітряна армія повинна була забезпечити з повітря прикриття 40-ї, 47-ї та 3-ї гвардійської танкової армій, які мали не допустити безперешкодної пере­прави відступаючих частин Вермахту (група із 8-ми німецьких дивізій які складали більшу частину 8-ї армії генерала Велера) на західний берег Дніпра під Каневом та Великим Букрином. Особливі надії по­кладалися на 3-ю гвардійську танкову армію під коман­дуванням генерал-лейтенанта П.С.Рибалка, яка до цього часу перебувала в резерві Ставки в районі Курська й Тули. За­вдання полягало в тому, щоб до підходу піхотних частин танкові підрозділи почали форсувати Дніпро й вступили в бої за плацдарми.

20-21 вересня німецька армійська розвідка виявила напрям переміщень частин Червоної армії. В цей район швидко були перекинуті 10-а моторизована, 167-а піхотна та 19-а танкова дивізії противника. Вони з'явилися тут 21 вересня, коли війська Воронезького фронту наближалися до Дніпра, не маючи табельних засобів переправи.

Передній край оборони противника розмістився на правобережних висотах північно-східної частини Канева: окраїна с.Пекарі (межі сучасного Канівського природного заповідника до Тарасової гори), Сельце (сучасні вул. Сельце та Монастирок), урочище Ісковщина ( вул. Шевченка від школи №6 до вул. Ісковщина); південно-західної частини Канева: окраїна міста ( сучасна вул. Леніна від зупинки Героїв бронепоїзда) до села Селище (нині затоплене Канівським водосховищем). На початку вересня місцеві жителі були евакуйовані у ближчі села Горобіївка, Степанці, Яблунів та інші.

22 вересня 1943 року північніше Канева через Дніпро переправляються воїни 3-ї танкової армії, започаткувавши Букринський плацдарм.

Головне угруповування військ фронту, у склад якої входила і 206 стрілецька дивізія, з Букринського плацдарму двічі переходила у наступ 12-15 та 21-23 жовтня, але безуспішно. На початку листопада дивізія отримала підсилений напрям оборонного рубежа Букринського плацдарму: західніш Балико-Щученки, північно-східніше Первомайського, південно-західніше Ходорова, західніше Малого Букрина, північно-західніше Пшеничників, західні висоти 243,2, східніше Глинчі, східніше Трощина, західніше висоти 223,8, південно-західніше Студенця, південніше Селища. Командний пункт командира дивізії Івановського розмістився в селі Великий Букрин. Передній край дивізії мав протяжність більше 60 км. Оборона 748 стрілецького полку протягнулась на 48 км.

27 січня 1944 року частини дивізії першими перейшли в наступ із Букринського плацдарму і звільнили більшість населених пунктів Канівщини.

31 січня перший і другий батальйони 748-го стрілецького полку підполковника Ф.Гуценка зосереджені: перший південно-східніше Тростянця, а другий – в районі Селища. На північній і західній околицях Канева гітлерівці чинять впертий опір, сподіваючись на підкріплення. Капітан П.Овсицин веде батальйон в рукопашну атаку. З околиць бій докочується до центра міста, де німці намагаються використати для оборони кам’яні будівлі. Не витримавши натиску, уцілілі розбиті групи ворога відходять у канівські та яблунівські ліси.

Німці зробили рішучу спробу визволити оточені дивізії та евакуювати повітрям значну кількість офіцерів, але 17 лютого частина оточених військ здалася в полон.

В боях за місто Канів звання Героїв Радянського Союзу було присвоєно 150 воїнам, за Канівщину – 315. Бойові втрати  в боях за Канівщину з вересня 1943 по січень 1944 року становлять за об’єктивними оцінками дослідників близько 600 тисяч радянських воїнів та до 175 тисяч німецьких солдат.

2. Стежками партизанської слави

1) автомобільний, мотоциклетний, велосипедний маршрут

1. Лівобережжя: партизанський загін імені Чапаєва під командуванням Ф.Д.Горлова та молодіжне підпілля під керівництвом Григорія Гончара:

1)    Канів-Ліпляве-Келеберда (11 км.);

2)    Канів-Озерище-Хоцьки (Переяслав-Хмельницький район, Київської області) (19 км..).

2. Правобережжя: партизанські загони “Баті” під командуванням К.К.Солодченка та “Рижого” під командуванням В.К.Щедрова:

1)    Канів-Бобриця-Студенець-Бучак (12 км.);

2)    Канів-Грищенці-Трощин-Пшеничники-Іваньків-Григорівка (38 км.);

Канів-Пекарі

Партизанський рух на Канівщині почав розгортатися з вересня 1941 року. Партизанський загін імені Чапаєва під командуванням Ф.Д.Горєлова чинив опір окупантам у Ліплявському лісі. Саме в цьому загоні воював бійцем-кулеметником письменник Аркадій Гайдар.

Також видатний український письменник Юрій Збанацький у молоді роки брав участь в організації партизанського з’єднання у нашому краї, поряд з ним майбутній білоруський письменник Ригор Няхай.

Під керівництвом канівця Григорія Гончара на лівобережжі діє молодіжне підпілля. Сам Григорій загинув у 1943 році під Келебердою. З 1943 року на Правобережжі діють організовані партизанські загони “Баті” під командуванням К.К.Солодченка та “Рижого” під командуванням В.К.Щедрова.

Перед початком стратегічного формування Букринського плацдарму у вересні 1943 року загін “Баті” увійшов до складу гвардійських повітряно-десантних бригад які визволяли Канів. Активну участь у партизанському русі на Канівщині брали наші земляки: Петро Коломієць з Григорівки, Ольга Джигир з Копіюватого, Катерина Лазаренко з Мельників, Іван Ломака з Пшеничників, з Таганчі Анастасія Москаленко та Марія Чередниченко,  Марія Родіна з Пекарів та житель Полствина Микола Щербина.

У битві за Дніпро на Канівських кручах брали участь: 26, 27 армії 1 Українського Фронту під командуванням генерала армії М.Ф.Ватутіна, 2 Українського Фронту під командуванням генерала армії І.С.Конєва. З боку противника 8-а армія генерала Велера, протитанковий корпус генерала Хольтіса, три танкові дивізії, три піхотні дивізії, дві піхотні мото дивізії. 

2) піші туристські походи по місцях бойових дій Другої Світової війни

1. Литвинець – Степанці – Синявка

2. Литвинець – Канів – Ліпляве

3. Григорівка – Бучак – Студенець – Бобриця

4. Литвинець – Степанці – Синявка - Козарівка

5. Мартинівка – Таганча- Мельники

6. Потапці – Піщальники - Курилівка

7. Пшеничники  - Іваньків – Григорівка

8. Ліпляве – Прохорівка – Сушки

9. Сушки- Келеберда – Ліпляве

10. Беркозівка – Мартинівка – Полствин

11. Межиріч – Лука- Горобіївка

12. Степанці – Синявка - Козарівка

Маршрути пролягають через Степанці,  Синявку, Ковалі, Григорівку, Бучак, Бобрицю, Пекарі -  села, які найчастіше згадують у  своїх листах, спогадах ветерани Великої Вітчизняної війни.

В цих населених пунктах  у братських могилах  захоронені    радянські воїни, які загинули  в 1941 році (період наступу окупаційних військ)  та  1942-1944  (період  окупації та  визволення  Канівщини):

с. Синявка  (куток  Козарівка) – братська могила  двох стрілецьких дивізій -  похоронено  1600 чоловік – всі невідомі.

с. Ковалі -  389  чоловік- невідомих 370,

с. Синявка (центр села ) – 278 чоловік -  невідомих  278,

с. Степанці – поховано  33,   невідомих 22.

Авторські туристичні маршрути Галини Андрієнко,
відділ культури і туризму Канівської райдержадміністрації.