Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять
26 листопада в усіх обласних центрах країни, Києві та 32 столицях країн діаспори вшанують пам’ять мільйонів жертв геноциду 1932-33 років.
…натомість за тиждень до роковин офіційна влада мовчить і не оголошує жодних заходів.
Ще не так давно про Голодомор в Україні згадувати не можна було.
Запитайте своїх батьків, що чули вони про страшний голод 1932-1933 в часи своєї юності? Запитайте у батьків своїх батьків, чи могли вони відкрито пом’янути невинних жертв на громадському зібранні? Чи могли вони залишити там свою свічку в пам’ять про загиблих?
Нам забороняли пам’ятати. Бо передана поколіннями пам’ять починає ставити питання, шукати відповідь, а знайдена відповідь – вимагає дії.
Сьогодні пам’ятати простіше, ніж українцям попередніх поколінь. І діяти – також. Це завдяки тому, що у складніші часи наші попередники, не зважаючи на небезпеки, утиски і ризики, пам’ятали: спочатку потайки, пошепки, але чимраз голосніше і відважніше.
Логіка очевидна: якщо вам байдуже, якщо ви полінуєтесь запалити свічку пам’яті, чи хоча б поставити її у себе у вікні в День пам’яті жертв Голодомору – це буде мовчазна згода з тими, хто спочатку організував геноцид, а потім робив усе можливе, щоб витерти його з пам’яті і тим самим – витерти з історії цілий народ.
То з ким ви?
26 листопада 16:00 – всеукраїнська хвилина мовчання.
Український народ і ввесь цивілізований світ досі очікують на достеменне вивчення Голодомору і розвінчання міфів про геноцид українців у 1932-33 роках ХХ ст.
Про це заявив предстоятель Української Греко-католицької церкви СВЯТОСЛАВ (ШЕВЧУК) у Нью-Йорку, повідомляє Департамент інформації УГКЦ.
Блаженніший СВЯТОСЛАВ наголосив, що події 1932-33 років є досить маловідомими. На його думку, ще не всі в Україні мають відвагу говорити про них правду, часто ці події замовчуються з ідеологічних чи навіть опортуністичних причин.
Він назвав великим позитивом те, що сьогодні принаймні ніхто не може заперечити того, що Україна – житниця Європи, пережила не один голод. «Це лихо з різних причин пронеслося по землях України у 1921-23, 1932-33 та 1945-46 роках. Однак найбільш жахливим і штучно викликаним голодом, якого, на щастя, ніколи не зазнали інші народи колишнього Радянського Союзу, був великий голод 1932-33 років. Навіть сьогодні нам досить важко назвати точну кількість жертв цього злочину. Найостанніші дослідження кажуть, що за один рік померло щонайменше 4 мільйони людей», – наголосив глава УГКЦ.
Він нагадав, що цей штучний голод, викликаний в один із найбільш урожайних років на українських чорноземах, був ретельно спланований урядом Радянського Союзу. На думку предстоятеля УГКЦ, це було випробовування «найдешевшої у світі зброї масового знищення».
Він нагадав, що ця акція геноциду українського народу була здійснена у три етапи: перший – відокремити українську етнічну територію від решти території Союзу і створити військову, ідеологічну та інформаційну її ізоляцію; другий – насильно вилучити у декілька етапів усі без винятку продукти харчування, які мало населення і які цього року дала земля; третій – залишити повільно вмирати мільйони людей у страшних муках голоду без можливості надати їм допомогу чи дозволити шукати харчування в інших місцях.
Блаженніший СВЯТОСЛАВ вважає, що голод гірший за концтабори. «Повільно вмирати з голоду є настільки жахливим, що одна жінка, яка пережила цей голод у дитинстві, а потім була в’язнем Аушвіца, порівнюючи ці дві тортури, стверджувала, що голод є чимось набагато страшнішим від концентраційного табору, бо навіть в Аушвіці давали щось їсти. Усі ті, що дивом вижили у часи Голодомору, одноголосно стверджують, що голод є чимось страшнішим навіть за війну, оскільки на війні хтось усе таки може врятуватися, а від такого штучного голоду спасіння практично не було», – зауважив глава УГКЦ.
На його думку, голод не лише нищить тіло, а й «глибоко ранить людську душу, зароджує в ній страх, що паралізує волю для спротиву тій ідеології, яка забирає свободу, і цей страх передається із покоління в покоління. Ці рани можна зцілити лише за допомогою пам’яті». Ось чому, на його переконання, пам’ятати про ці події є важливим не лише для зцілення ран минулого, але й щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому.
Водночас предстоятель УГКЦ наголосив, що, пам’ятаючи про український геноцид, «ми не шукаємо собі ворогів, на котрих би хотіли вилити наш біль і з ними поквитатися. Ми є християнським народом. До цієї пам’яті нас кличе наше християнське сумління, яке цією пам’яттю хоче проголосити усьому світу правду про ці події і саме правдою про них попередити і запобігти новим злочинам проти людства будь-якої ідеології».
Із книги "Святиня і Голодомор",Канів,2003р., упорядник О.В.Бідокінь.
"Мазуркевич Ївга Степанівна,1910р.н.,
Канів, вул. Монастирок,9
(колишня працівниця Шевченківського національного заповідника)
Багато горя приніс нам голод. Ми й тоді жили в Монастирку під Тарасовою горою. Наша хата була по сусідству з хатою Артема Сущенка (рідного брата Параски Данилової), на тому місці, де зараз хата Саші Омельченко стоїть. Артемова жінка Параска була вагітна саме, а було в них вже троє дітей: хлопчик Гнат та ще дві зовсім маленькі дівчинки: Катя і Маня, рочків по два. Ще молоді були і Артем, і Параска, бо діти ж невеличкі були. А тоді ж позабирали уповноважені все, що в кого було. У нас і рижій забрав у двох горщечках активіст Семен. Ніде не можна було сховати нічого. І зараз пригадую, як ті малюточки Артемові сиділи на лежанці і так жалібно просили свою матір Параску: іба (хліба), ам (гам)... Отакі супостати, довели людей до того, що вони мертвих людей їли, навіть власних своїх дітей! Сильно велике горе було.
Так отой Артем і вагітна Параска з’їли трьох своїх дітей, як вони померли з голоду. А потім, як він вмер, то вона і його стала їсти. Всього не з’їла, кусок остався. А кістки були і в грубі, і в погребі. Сусіди догадалися, що трапилося – і заявили про це. Відразу ж ту Параску забрала міліція – то з того часу ми й не бачили її. Очевидно, і вона померла. Так в голодовку загинула вся їхня сім’я.
Ой, горе ж було, горе. Хай Господь відводить, щоб не знав ніхто такого. Скільки людей померло, якби їх хто перщитав! Хіба вже перещитаєш?..
Записала Тарахан-Береза З.П. 19 березня 1993 року (Науковий архів ШНЗ, Ф-5, оп.4, стр.4)"
Із книги "Голод-33", Київ "Радянський письменник",
1991р. Упорядники Лідія Коваленко та Володимир Маняк
"Найденко Раїса Федорівна,пенсіонерка, ветеран праці, фельдшер.
Жителька села Таганча Канівського району Черкаської області
У нас у селі була лікарня на 25 ліжок. Я молода була, 20 років, і ще в своєму житті не бачила, як людина помирає, хоч і працювала фельдшеркою. А тут – на койках по четверо дітей, а дорослі на долівці у палатах і коридорах лежать на самих одіялах, як дрова. Хто худий, а хто пухлий. Їсти їм давали по 150 грамів чорного хліба на день і тричі по тарілці супу з чечевиці, без картоплі і без жиру. Але їм уже не було рятунку. Вмирали щоденно по 15-20 душ, сторож і їздовий відвозили їх на кладовище і ховали в одній могилі. А на місце померлих клали і клали нових голодних. За покійниками ніхто не приходив.
Фельдшери одержували по 60 карбованців на місяць без ніякого пайка. В мене в самої ноги були пухлі, бо нам і того супу не давали. У фельдшера Дерев’янка Мирона Олексійовича померли від голоду жінка і шестеро дітей, лиш одне вижило. У Губи Марії Григорівни було 12 дітей, померло 11, двоє дівчат і дев’ятеро хлопців. Вона їх у своєму льоху поховала. В Науменка Трохима всі повмирали – він сам, жінка і п’ятеро дітей.
Одного разу міліціонер приводить у лікарню дядька, босого, ноги пухлі, руки пухлі – як мішки з піском, а обличчя таке, що й очей не видно. Питає міліціонер у лікаря: це злочинець, чи можна його судити? А лікар відповідає: «Він уже засуджений. До смерті.» Міліціонер вивів його на подвір’я, він упав і помер. Виявилося, що цей чоловік зарізав і з’їв двох своїх синів – 11 і 12 років. Жінка його ще раніше померла від голоду.
Населення у Таганчі було більше п’яти тисяч, а після голоду лишилось десь до трьох тисяч."
Страшно читати розповіді людей, які на власні очі бачили це жахіття. Такі ж розповіді я чула від своїх близьких. Не дай Боже, почути від власної дитини "хочу їсти" і не мати шматка хліба, щоб її нагодувати.
"Івахницький Іван Олексійович,
з села Піщане Золотоніського району Черкаської області
У ті роки я навчався у Канівському педагогічному технікумі. Канів відомий народам майже всієї планети. Тут, на Чернечій горі, покоїться прах великого сина українського народу Т.Г.Шевченка. На першому курсі у 1930-1931 роках було нас 36 студентів, а закінчило з них у 33-му році 17. Не витримали голоду, розбрелися хто куди... З канівської лікарні возами вивозили мертвих і хоронили в братських могилах на кладовищі. І все це відбувалося тихо, спокійно. Люди наче оніміли.
Воєнрук на уроці воєнної підготовки сказав нам: «Назавжди запам’ятайте ці свіжі могили, в яких покояться жертви голодних років» він був смілива людина, наш воєн рук...
Із студентів організовували бригади і посилали в села заготовляти хліб. Селяни називали нас «червоною мітлою». У моїй групі було двоє студентів, «активіст» і голова сільради. Заходимо на одне подвір’я. На призьбі біля хати сидить , на сонечку гріється, сивий дід з опухлими від голоду ногами. Пішли далі. Заходимо в хату селянина, який працює в лісництві. Шукаємо скрізь і нічого не знаходимо. Голова сільради запропонував моєму товаришу полізти на піч. Там у мішку було кілограм десять проса. «Забирай!» - вигукнув голова. Жінка, мати двох малих діток, кинулась у ноги голові, плаче і приказує: «Не жалієте мене, а пожалійте оцих маленьких крихіток, я ж їм стовчу в ступі проса та хоч ріденький кулешик варитиму, щоб спасти їх. Чоловік пайок одержав у лісництві». Жінка плаче, цілує чоботи голові, діти плачуть... А голова наказує забрать «лишки». Я хряпнув дверима, вийшов на подвір’я і попрямував на Канів. Дорогою плакав і думав: «Звідки беруться серед нас люди з такими черствими душами?..» За це поплатився комсомольським квитком. Секретар комсомольського осередку на зборах сказала: «Подумаєш, труднощів злякався».
Після закінчення технікуму 1933 року я поїхав у своє рідне село Чапаєвку Золотоніського району, що на Черкащині. Раптом одержав листа від свого канівського товариша. Він пише, що наш завуч (сам математик) взяв із собою єдиного свого опухлого сина (дружина раніше померла з голоду), виплив на середину Дніпра, перевернув човна і втопився разом з синочком. Життя йому вже нічого не було варте...
"
26 листопада 16:00 - всеукраїнська хвилина мовчання
Канівська міська організація ВО "Свобода" запрошує всих приєднатися до всеукраїнської акції, прийти на 16:00 до пам'ятного знаку жертвам Голодомору по вулиці Київській та запалити свічки пам'яті.
Рік тому одна з луганських активістів Партії регіонів хизувалася в інтернеті тим, що вона зі своїми друзями в День пам'яті жертв Голодомору влаштує свято шашлика і до шашлика. Схоже на те що деяким канівським маргіналам не терпиться її переплюнути: див. афішу "День колгоспника".
Власть пусть молчит... Это вопрос совести каждого из нас. А вот устраивать пляски в такой день - преступление перед погибшими! Хотя в Каневе и на кладбище некоторые ведут себя, как в кабаке.
Мітинг на Майдані Незалежності обізвали зустріччю з нардепом Парубієм
сьогодні, 13:08, Київ
У центрі Києва, на Майдані Незалежності націоналісти намагаються розгорнути плакати і поставити намет під вигуки народного депутат фракції НУ-НС Андрія Парубія.
Біля входу в Головпоштамт країни зібралося близько 30-40 чоловік, передав кореспондент ГолосUA.
Міліція спробувала заборонити проведення мітингу, нагадавши активістам про постанову суду. Але активісти вперто не бажають слухати представників правоохоронних органів і розгортають символіку Української народної партії, Конгресу українських націоналістів, «Нашої України».
Міліція поки не робить ніяких силових заходів, а націоналісти доводять, що мають право на мирне зібрання. Також на захист активістів виступив прибув а Майдан депутат від НУ-НС Андрій Парубій. Він заявив про те, що у зв'язку із забороною проведення масових акцій на Майдані 22 листопада, необхідно розцінювати сьогоднішнє зібрання в центрі Києва, як зустріч з народним депутатом, тобто з ним.
Після проведення мітингу-зустрічі, націоналісти планують встановити намет, як символ Помаранчевої революції.
Є цікавий документальний фільм "Хлібна гільотина", що складається з трьох частин: "Цар Голод", "Великий перелом" та "Німий подзвін". Фільм створений професійно, інститутом національної пам'яті.
Рік тому демонструвався в міському будинку культури двічі: для школярів (без першої частини) та для дорослих (без третьої частини).
Хто бажає переглянути його вдома на комп'ютері і не знайде в інтернеті - звертайтеся по м.т. 0997976739 Гамалій Ю.
26 листопада у всіх обласних центрах країни, Києві та 32 столицях країн діаспори вшанують пам'ять мільйонів жертв геноциду '32—33 років. Натомість за тиждень до роковин офіційна влада мовчить і не оголошує жодних заходів.
З ініціативи Громадського комітету із вшанування пам'яті жертв Голодомору-геноциду 1932—1933 років 26 листопада 2011 року відбудеться всеукраїнський меморіальний захід у Києві біля Національного музею «Меморіал пам'яті жертв голодоморів», пройдуть вшанування у всіх містах країни. Світовий конгрес українців організовує заходи у столицях 32 країн.
Цьогорічний всеукраїнський громадський меморіальний захід буде зокрема присвячено вшануванню пам'яті дітей, вбитих і ненароджених внаслідок трагічних подій 32-33 років.
«Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам'ять. Приходь. Пам'ятай. Запали свічку!» — закликають українців організатори акції.
У Києві о 14:00 26 листопада розпочнеться скорботна хода від метро Арсенальна до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодомору. Хода буде присвячена дітям, вбитим і ненародженим.
О 14:30 біля Національного меморіалу пам'яті жертв Голодомору розпочнеться панахида, яку відправлять ієрархи всіх конфесій. До участі запрошені представники віх церков та релігійних організацій в Україні.
О 16-й годині 26 листопада — загальнонаціональна хвилина мовчання, під час якої мільйони українців запалять свічки біля Меморіалів Голодомору та на вікнах своїх домівок.
Канівська міська організація Всеукраїнського об’єднання
«СВОБОДА»
вшановуючи пам’ять мільйонів жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні;
шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу;
усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості;
засуджуючи злочинні дії сталінізму та з метою недопущення подібних ексцесів у майбутньому –
закликає всіх канівців взяти участь в акції
ПАМ’ЯТАЙ! ПРИЙДИ! ЗАПАЛИ СВІЧКУ!
Тоді нас міг врятувати хліб. Тепер нас врятує пам’ять.
Збір на 16.00 біля пам’ятного знаку жертвам голодомору по вулиці Київській
26 листопада 2011 року
Раньше официально, через прессу приглашали, а теперь власть отреклась от голодомора? Москалец вирши свои читал, аж слезу пускал, да и не только он... Спасибо "Свободе", блюдут духовность, да и люди они, как оказалось, гораздо порядочнее записных патриотов.
Та чи ж почує ситий кат дитя те ?
(Худюще: лише шкура на кістках),
А поруч – помирала пухла мати,
Тримаючи дитинку на руках.
Вже й не стогнала, падала безсило,
Не мала змоги, щоб відкрити рот.
Не, дивлячись на вік, зла смерть косила
Родини, сім’ї, села - весь народ.
Ніхто не скаже і не зможе взнати -
Скільки лежить народу у землі,
В канави мертвих мусили скидати :
Батьки лежали, дітоньки малі.
Росли могили по усій Вкраїні.
Бо по землі пронісся страшний мор…
Це – сталінізми-комунізми для країни
Творили «блага» ці – Голодомор !
«Совєцьку» роботу - Москва вихваляла :
За п'ять колосків – в каземати !
А хто ще не вмер – то його заставляли
«Батьками» катів своїх звати.
Та дехто ще й нині до їхніх портретів
Вклоняється, ставить їм квіти,
Катам, що зігнали мільйони зі світу,
Що в голоді знищені діти ?
Народе, не спи, а борись, я благаю,
За пам'ять, ім’я убієнних.
Хай пам’яті свічка горить – не згорає !
Хай ворог – сконає в гієні !
Схилімо голови і станьмо на коліна,
Перед живою пам’яттю в родинах
Гори свіча. Був Геноцид країни …
Не даймо знищить нашу Україну !
Віра Носенко
Лауреат Всеукраїнського поетичного конкурсу імені Максима Рильського
м. Канів 26.11.2011
www.kaniv.net не несе відповідальності за зміст опублікованих на сайті користувальницьких рецензій, оскільки вони висловлюють думку користувачів і не є редакційним матеріалом
fishingessay Заходьте та починайте — місце чудове, і все готове. Як і у Грі зі Змійками, ви починаєте google baseball з простого та розвиваєтесь. Тут усе готове до розвитку; просто трохи спрямуйте це на масштабування. Єлизавета Зубчук [2]
litytremble Локація супер, усе вже обладнано — заходь і працюй. Це як у гру Snake Game: чим далі проходиш, тим більше ростеш, але починаєш з простого. Тут теж все підготовлено для розвитку, варто лише трохи спрямувати — і можна масштабуватись. Єлизавета Зубчук [2]
polytrack @Poly Track У вашому магазині я маю багато варіантів, коли хочу купити плитку для підлоги. СКЛАД-МАГАЗИН керамічної плитки [1]
Nikamrita 1. Хром Біотин Баланс з корицею:
Амріта використовує високоякісний Хром у формі піколінату хрому – це активний хром, який відрізняється швидкою засвоюваністю і позитивним впливом на організ.. [весь] Комплекс : Регуляція інсуліну і рівня цукру в крові [1]