21-22 жовтня 2011 р. в Державному вищому навчальному закладі Переяслав-Хмельницькому педагогічному університеті імені Григорія Сковороди спільно з Інститутом психології ім. Г.С. Костюка АПН України, інститутом мовознавства Російської Академії Наук, Російським державним педагогічним університетом ім. О. І.Герцена, Ризькою Академією педагогіки та управління освітою, Асоціацією психолінгвістів України відбулася VІ Міжнародна науково-практична конференція на тему «Психолінгвістика в сучасному світі». В роботі конференції взяла участь голова Канівської організації «Просвіта», лауреат Всеукраїнського поетичного конкурсу ім. Максима Рильського, Канівська поетеса – Віра Носенко.
Під час свого виступу Носенко В.В. провела паралель із виступом Пірен Марії Іванівни – доктора соціологічних наук, професора кафедри соціології і психології Національної академії державного управління при Президентові України (м.Київ) з питання «Психолінгвістичні аспекти мовної культури і політика». Наша землячка поєднала свій виступ із власною поезією на теми : слово Шевченка, рідної мови, культури мовлення . Прозвучала поезія: «Іду до святої Могили», «Мово моя українська», «Чи ми умієм розмовляти?», «Сорочка сироті».
Виступ і живе поетичне слово Носенко Віри учасники наукової конференції відзначили оплесками.
На фото: Віра Носенко і Марія Пірен; учасники конференції.
Віра Носенко
МОВО МОЯ УКРАЇНСЬКА
Мово моя, найпрекрасніша в світі,
Мово єдина, колиско моя,
Ти, мов весною земля, в розмаїтті,
З мовою чується спів солов’я.
Мова моя українська, мов доля,
Вишита на полотні, рушниках,
Ти найцінніша людині, як воля,
Ти, мов знамено, могутнє в віках.
Мова, це ніжная Лесина пісня :
Мавка, Русалка та спів Лукаша,
В небі зоря вже палає досвітня,
Це – не байдужа до слова душа.
Мова Франка, ніби грім – громовиця,
Бо це лупає скалу „Каменяр,”
Це соколом думка летить, ніби птиця,
Щоб Україну побачить з-за хмар.
Мово моя, ти Шевченкове слово :
Дніпро ревучий, вечірня зоря,
Твій „Заповіт” ми співаємо знову,
Ніби молитву, з твого „Кобзаря”.
Мово моя, ти коштовна перлино,
Вірю: ти знімеш тернові вінки.
Щедрої долі тобі, Україно,
Мови і пісні з віків на віки.
Присвячую 150-річчю перепоховання
Т.Г.Шевченка на Чернечій горі
Іду до святої Могили
Ранкове сонячне сяйво над плесом
Грає на хвилях старого Дніпра:
«Доброго ранку, безсмертний Тарасе,
Здрастуй, священна Чернеча Гора.»
Йду на вершину Гори крутосхилом,
Тобі, Генію, низько вклонитися.
Йду до святої Шевченка Могили,
Щоби в каятті помолитися.
Дозволь тут нам, грішним, Батьку Тарасе,
Прощення просить на колінах
За негаразди, наміряні часом,
За всю нашу грішну країну.
Несу в душі шану і сповідь у слові,
Із колоссям - червону калину.
Навчи нас,Тарасе, жити в любові,
І безмежно кохать Україну.
Тут аура – дух нації, вершина,
Яка заполоняє душу вщерть.
Тарасова Гора – це серце України,
Найвищий в світі Волі монумент.
Нема і не було ріднішої країни
За цю, що світу Генія дала.
Нема землі святіше в України,
Що серце Кобзареве обняла.
Безцінний скарб тримаю у руках,
Який у всесвіті найвищу має славу,
Безсмертя Кобзареве у віках!
«Кобзар» Шевченка – Конституція Держави.
Тарас – не вмер, Він жити вічно буде
Допоки б’ються у людей серця:
З усіх усюд ідуть на прощу люди
До Генія, Пророка і Співця! |