Русскій мір

Львівські події 9 травня 2011 року. Геополітика. Аналітична записка.

І . Події у Львові виявили сценарій, який має неухильне і далекосяжне геополітичне завдання.

Найближче завдання, що лежить на поверхні - на основі основної спільної мети - відновлення «єдиної і неділимої» імперії - активізувати та об'єднати всі проімперські політичні групи навколо основного виконавця геополітичних планів Москви - Партії Регіонів.

Під формою застосування червоного імперського "ПрапоруПеремоги" цей процес об'єднання «класово непримиримих сил» - комуністичної і некомуністичної імперських ідеологічних платформ здійснено.

В своїй основній меті - справі ліквідації державності України - ці протилежні політичні платформи почали наступ на державність України спільним фронтом.

Владна адміністрація та ідеєносії відновлення імперії у цій справі стояли по один бік політичних барикад.

Спроби певних імперських політичних сил використати події у Львові з метою позбавити м.Львів права на проведення чемпіонату світу з футболу під відомою аргументацією, відкриває наступні можливі дії.

Посереднє завдання, яке вже приховано лаштунками конфлікту - творення подібних конфліктів по інших містах (у тому числі у містах проведення чемпіонату).

Мета цього завдання - повністю позбавити Україну права проведення чемпіонату.

Сам чемпіонат в Україні дає можливості прибути значній кількості уболівальників з багатьох країн світу. Вони побачуть Україну. Вона їм сподобається. Величезна кількість народу з різних країн дізнаються багато нового про Український народ, дізнаються про його прапор, історію, культуру, придбають велику кількість сувенірів українського народного мистецтва, зануряться в українське національне середовище.

Чемпіонат в Україні чітко покаже всьому світові: Україна - то явно не Росія.

З позиції геополітичних амбіцій Росії щодо України така річ -- недопустима.

Основне завдання, яке має бути реалізоване після реалізації посереднього.

Дискредитація України та перенесення чемпіонату з України до будь-якої іншої країни (можливо повністю до Польщі) позбавить прибуття до України величезної кількості людей, які мали б дізнатися про Україну. Україна для світового суспільст-ва стане настільки байдужою, що на неї у світі махнуть рукою.

В умовах здійсненої дискредитації та перенесення чемпіонату зникнення України зі світової міжнародної арени уякості держави відбудеться тихо і непримітно - кого буде цікавити доля країни, яку позбавили права проведення чемпіонату?

Такі моживі реалії подій, які започатковано у Львові 9 травня 2011 року.

Слід добре пам'ятати основне геополітичне завдання Росії.

ІІ . Щодо подій у Львові особливо барвистим виявився показовий гнів нардепа від партії регіонів Вадима Колєсніченко під час його виступу у Верховній Раді України:

ЗАСІДАННЯ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ

Сесійна зала Верховної Ради України

11 травня 2011 року, 10.00 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України В.М.ЛИТВИН

http://www.rada.gov.ua/zakon/new/STENOGR/11051108_34.htm

ГОЛОВУЮЧИЙ. Горбатюк передає право на виступ Вадиму Колесніченку, фракція Партії регіонів. Наступним буде виступати Каплієнко замість Радовця.

10:12:02. КОЛЕСНІЧЕНКО В.В. Фракция Партии регионов, Вадим Колесниченко.

Уважаемые жители Украины, дорогие сограждане!

9 мая многотысячные демонстрации ликующих людей заполонили все города нашей страны. В городе-герое Севастополе, как всегда, десятки тысяч людей уже с 8 утра занимали места у трибун, чтобы поприветствовать наших ветеранов, которые спасли мир от коричневой чумы. И только во Львове нашлись выродки, оборотни, ироды, это выкидыши истории, которые смогли поднять руку на ветеранов, на память нашей Великой Отечественной войны, которая объединяет весь народ Украины.

(…) Фракция Партии регионов вчера обратилась в СБУ, в прокуратуру, в Министерство внутренних дел с требованием выявить, наказать, привлечь к ответственности зачинщиков, организаторов и пособников. И эти пособники находятся и здесь, в здании Верховного Совета. Это те люди, которые выступают против нашего государства, против стабильности и против могущества нашей Украины.

И я сегодня призываю наше сообщество обратить внимание на то, что мировые правозащитные, антифашистские организации уже вчера откликнулись на это варварское, фашистское действо во Львове. Мы сегодня можем оказаться в международной изоляции. В международной изоляции. Потому что подобные выходки недопустимы в нормальном, цивилизованном государстве. Эти дикари поставили себя вне закона, вне общества, вне государства.

(…) Пора призвать к ответственности этих пособников фашизма, этих колобарантов, этих молодых подонков, которые смогли только одно и сделать - что напасть на людей, которые пришли отдать дань памяти тем, кто лежит уже в земле, тем, кто не может им ответить. Наверное, это потомки этих подонков, которые стреляли в спину тем людям, которые сегодня лежат в земле!

Я убежден, наша страна переживет эту нечисть! Мы объединимся, защитим не только нашу Украину, но и великое знамя нашей свободы, великое знамя победы над "коричневой чумой". "Коричневая чума" в Украине не пройдет!

Цинізм показового гніву нардепа В.Колєсніченко безмежний, особливо у світлі його безпосередньої участі у обговоренні московських планів з відновлення нової Московської імперії, проведеної в Москві за участі відомого діяча антиукраїнських сил в Росії Константина Затуліна. Участь представників депутатського корпусу України в обговоренні цих планів зафіксована у виступі К.Затуліна. Відповідне місце виступу К.Затуліна та частина поставлених завдань, які мають бути реалізовані імперською агентурою в Україні в інтересах Москви, наведено нижче:

http://www.zatulin.ru/index.php?section=news&id=392

ВЫСТУПЛЕНИЕ К.Ф. Затулина на конференции

«Русскоязычная Украина: возможности и проблемы консолидации»

07.05.2009

Москва, 27.04.2009

Я хотел попробовать посостязаться со Стивеном Пфайфером (бывшим послом США на Украине, автором недавнего нашумевшего доклада о сценариях будущего на Украине и политике США). Меня задело то, что Владимир Владимирович Корнилов, а до него Вадим Васильевич Колесниченко ставили его доклад в упрёк России, которая никак не может объяснить, чего же она хочет от Украины. И не выработала, в отличие от г-на Пфайфера и США, стратегии на украинском направлении.

Я, как участник этой конференции, попробую сейчас сформулировать в своем выступлении несколько тезисов, которые в совокупности являются не только моей личной, но, и в некотором смысле, коллективной точкой зрения на стратегию России в российско-украинских отношениях.

(…) Для того чтобы… особые отношения установились между славянскими, по преимуществу, Россией и Украиной, необходимы определенные гарантии, условия для обеих стран. Если говорить о гарантиях для Российской Федерации, то, во-первых, это официальное провозглашение и законодательное закрепление нейтрального, внеблокового статуса Украины.

Второе условие - содействие конституционному оформлению федеративного государственного устройства Украины.

Третье - придание русскому языку, наряду с украинским, статуса государственного.

И, наконец, четвертое - сохранение православного русско-украинского единства в лоне Московского Патриархата.

Отсутствие какого-либо из этих условий не дает нам гарантий того, что наши усилия, все равно связанные с проектом единого экономического пространства, с какими-то отдельными бизнес-проектами, с предоставлением кредита или иной срочной помощи Украине, решением вопроса о газовом транзите и т.д., на самом деле, не пропадут даром.

(…) Да, нейтральный статус Украины Россию вполне бы устроил. Но мы не достигнем нейтрального статуса, если не будем пропагандировать военно-политический союз между Россией и Украиной.

(…) Четвертое - сохранение в Севастополе базы Черноморского флота Российской Федерации после 2017 года.

Пятое - продолжение кооперации между Россией и Украиной в области ВПК.

(…) Очень важная опасность для России, которая тоже реально проявляется в политической жизни Украины, - консолидация Украины как державы…

(…) Вы должны понять, что мы вас не призываем здесь снова что-то на скорую руку создавать. Мы пригласили вас для того, чтобы вы, прежде всего, поняли и выслушали друг друга. Для того чтобы передать Вам свое убеждение: в этом году все на Украине решается на долгий период.

Могут быть, конечно, разные сценарии, но, скорее всего, в начале 2010 г. будут президентские выборы на Украине, но не будет досрочных парламентских. Но после этого обязательно будут парламентские выборы. Придет новый президент и захочет переформатировать тот парламент, который избран при старом президенте. Будут местные выборы. И будет или не будет общее движение, развивающее цели особых российско-украинских отношений. Движение, которое, не подменяя Партии регионов, Компартии и других дружественных России политических партий, будет сосредоточено на том, чтобы придать любой избирательной компании на Украине характер решающего референдума по темам федеративности, языка, внеблокового статуса и единства православия.

Это движение в создавшихся условиях - своего рода заградотряд для политиков, желающих выражать интерес Востока и Юга Украины. Причем я хочу заметить, - оно не должно, на мой взгляд, называться «Русская Украина» или как-то в этом роде. Оно должно называться правильно. Народным фронтом, если хотите. Движение должно объединять вокруг целей, которые кажутся абсолютно безошибочными не только и не столько для нас, сколько для вас. Это движение не должно отталкивать русскоязычных украинцев на том основании, что мы собираем одних только русских. Это было бы самоубийственно, поскольку в таком случае все мы - Россия и русские на Украине, если хотите, и Украина тоже, - проигрываем».

* * *

Наступним планом по ліквідації державності України став лист депутата Держдуми РФ Є.Фёдорова від 2 березня 2011 року до депутатів Верховної Ради України. З листа Є.Фёдорова:

«Политическая и экономическая практика показала насущную необходимость воссоздания геополитического образования - большой Европейской Украины (с Россией и Белоруссией) от Карпат до Сахалина.

(…) В представленных «Принципах работы по воссозданию на пространствах Украины, Белоруссии и России Единого государства (2010-2020 гг.)» предложены базовые механизмы осуществления интеграции трех государств с дальнейшей перспективой создания Единого государства.

(…) Принципом интеграции трех государств станет консенсус всех политических сил и групп Украины, России и Белоруссии.

Предлагаем начать работу с создания в первом полугодии 2010 года организационного комитета и выработки принципов работы по воссозданию Единого государства. (…)".

Отже, факт використання совєтської імперської символіки у подіях у Львові та прийняття закону про використання її на державних установах України - то не випадкове явище. Вся ця проблема щодо її використання має значно глибший зміст.

По-перше, вивішування совєтської імперської символіки на державних установах України - це однозначне свідчення початку процесу витісненнення державної символіки України та заміну її на символіку колишньої імперії.

Ми маємо перестати бути наївними і чітко розуміти - Україні сьогодні повернено імперську символіку! Україну на рівні державної символіки вже введено до володінь новітьої Московської імперії. Для остаточної заміни статусу України імперській агентурі Москви в Україні потрібна лише конституційна більшість у Верховній Раді України (тобто, потрібно 300 продажних депутатів, щоб "конститу-ційно" нічого не залишилося від Української Державної Незалежності. Щоб отрима-ти ці 300 депутатів, ми маємо уявити собі, яким по розмірам має стати процес фаль-сифікацій на майбутніх парламентських чи президентських виборах - він має перевершити той рівень фальсифікацій, який мав місце у 2004 році!).

По-друге, нинішнє вивішування совєтської імперської символіки на державних установах України вказує, до якої держави належала сама оця "українська" державна установа, на чиї інтереси діяли і діють її конкретні керівний та кадровий корпус.

По-третє, вивішування черво-них прапорів на державних уста-новах Незалежної України має всім в Україні продемонструва-ти, хто сприймав Україну як тим-часове державне утворення, хто і куди розпродував і спустошував наш з вами добробут, хто був гальмом у державному будівниц-тві України усі останні 20 років Української Незалежності, хто є дійсним винуватцем нинішнього злиденного стану України, яка дійсна сутність цієї влади - її депутатсько-законодавчий, ка-дрово-виконавчий та юридичний корпус, хто в оці 20 років Неза-лежності приховувався за Українською державною символікою і діяв всупереч національним і державним інтересам України. А після "хвилини ненависті" від нардепа В.Колєсніченко, символічним стає вчинок А.Мартинюка - ми бачимо, якими методами діятиме імперська влада проти державників України.

Червоні прапори на українських державних установах, в руках ідеєносіїв імперії та виконавців інтересів Москви в Україні, мають усім нам, особливо тим, хто ще в чомусь мав сумнів, показати, кому належала влада всі останні 20 років Незалежності, які сили тримали Українську Незалежність за горло і тихо чекали свого часу, приховуючись за Українською державною символікою. Червоні прапори на державних установах Незалежної України неспростовно доводять, що Україною всі останні 20 років Незалежності керували об'єднані сили комуністичного і некомуністичного імперо-московського спрямування. Сьогодні вони вирішили, що час їх настав - вони у повній мірі виявили свою дійсну сутність.

У світлі наведених завдань Москви дивним є відсутність прагнення з боку українських державницьких організацій розкрити справжнє "геополітичне" обличчя московської агентури, особливо у світлі їхнього показового гніву, цинічно спрямованого на дії представників українського національно-визвольного руху, що рішуче виступили проти дій московської агентури на захист Державної Незалежності Україні.

 http://memorial.kiev.ua/statti/1105-russkij-mir-imperija-zla.html