Прем`єр-міністру Росії виповнилося 59 років. Згадуючи брежнєвську епоху, про Володимира Володимировича Путіна можна сказати, що «розквіт його політичної діяльності» ще далеко попереду, за горизонтом. Але вже сьогодні лідер російської нації, повторивши французького «короля сонця», може сміливо стверджувати, що «Держава - це я!"
Чому одні люди задовольняються сірістю повсякденного життя, смертю на подушках в оточенні дітей і онуків, а інші мріють побудувати і очолити євразійський простір від Польщі до Китаю? Напевно, мотиви і амбітні бажання формуються в дитинстві.
Ось, наприклад, юність найрейтинговішого політика Росії і великого друга України проходила в ті самі часи, коли світ стояв напередодні ядерної війни, Карибської кризи, хрущовського протистояння зі США і боротьби зі світовим капіталізмом. Тому сила, «чоловічі ігри», таємні спецслужби стали і метою, і мрією майбутнього політика. Втім, як і сьогодні, визначають стиль його політичної поведінки.
Всезнайки- психологи багато років стверджували, що Путін під час розмови покусує нижню губу, що свідчить про його нерішучість. А по натурі, стверджували фахівці людських душ, він «виконавець, помічник».
Але увійшовши у владу з єдиним завданням - гарантувати безпечну старість Бориса Єльцина і статус-кво Березовських, Гусинських і Смоленських, Володимир Путін, непомітна «людина з натовпу». придушив лібералів-демократів, які, за його ж словами, трясуть «ріденькими борідками», придушив фронду олігархів і відправив їх до Лондона і на нари, а в країні встановив невідому у світі форму політичного режиму, яку його ідеологи назвали «суверенною, керованою демократією».
До речі, вчора, російські пінкертони, напередодні дня народження Путіна, в столичному аеропорту «Домодєдово» не пустили в країну відомого німецького політолога, одного з найглибших знавців російської політичної культури Ханса Шредера. До слова, він сотні разів був у Росії і в цей нещасливий день повинен був виступати на міжнародній конференції.
Дали «от ворот поворот», мабуть, тільки тому, що в одному з останніх інтерв`ю німецький учений заявив, що «при Путіні кожна спроба робити політику знизу придушувалася зі страху, як би не прогавити подоби «помаранчевої революції» в Україні».
Автор не стверджує, але путінський світ, його «базові цінності» непомірно спрощені - типу: «вони і ми», «наші й вороги». Але його улюблений вислів: «а він не ворог нашої справи!» Відновлення на російській публічній сцені «образу ворога» - «помаранчевої України» чи агресивного, кровожерливого Заходу - це і є путінський антизахідний ренесанс, який згуртував російський народ навколо свого мужнього лідера.
Чим вищий рівень ненависті і ущемленої агресивності, трагедії втрати статусу «великої країни», тим вище довіра до президента, армії, спецслужб, тим впевненіше почувається російське чиновництво, та й все російське суспільство. Це називається соціальна мобілізація навколо проекту «президент Путін», лідера зарозумілої нації.
Але є очевидна істина, сформульована не автором цих рядків. Актуалізація образу ворога означає, що саме суспільство починає відчувати сильні соціальні напруги, джерела яких насилу опізнаються і раціоналізуються, писав блискучий соціолог, наш земляк Юрій Олександрович Левада.
Можна з упевненістю стверджувати, що свій 59-й рік від народження Володимир Путін зустрічає (як би це перефразувати «Кінець історії» Френсіса Фукуями?) ... Зустрічає тим, що в Росії більше немає політики.
Оскільки опозиція і парламентаризм, вільні ЗМІ та незалежні суди в Росії більше не існують. А всі інші цивільні і політичні інститути, як і гравці ринку під жорстоким контролем. Проблема влади напередодні президентських виборів в Росії вирішена, як писав Ленін, «остаточно і безповоротно».
Важливо ще підкреслити, що Володимир Путін безпомилково знайшов ті соціальні верстви, які нічого в путінській державі міняти не бажають.
Як відомо, демократична диктатура - це диктатура більшості над меншістю. Так було при Сталіні. У путінському варіанті все навпаки. У Росії диктатура меншості - кластера чиновників і людей одного міста - Санкт-Петербурга. Це як наші «донецькі» в Києві.
Нинішні російські еліти є надійною соціальною опорою путінського режиму. Вона збереже владу Путіна, їх все влаштовує. Путінська керована демократія - ідеальний політичний проект для їх благополуччя.
Але враження, що все вже було - дежавю XIX століття, а російська буржуазія - багаті епохи комп`ютерів, високоточної зброї, євразійського майбутнього Росії.
А що ж далі? Чим Володимир Путін займеться? Які проблеми буде вирішувати в наступні довгі 12 років свого життя в Кремлі? Чи як і Людовик XIV захворіє страшною хворобою, ім`я якої «нудьга»? Ймовірно, не випадково в оточенні Путіна почали голосно хвалити Леоніда Ілліча Брежнєва, якого з захопленою ностальгією згадують нинішні бабусі.
Слідом за Пушкіним хочеться вигукнути: ««О, сколько нам сюрпризов чудных готовит путинское время!». Правда і те, що від українофобії Володимира Володимировича нам не сховатися. Україну чекає випробування Росією. Путінською Росії. Важкий і підлий час.
http://www.unian.net/ukr/news/news-460866.html |