Торговий скандал у Каневі

Торгівля в міському будинку культури дешевим товаром роз¬почалася у середу, 20 вересня. Хоча цей захід надто й не рекла¬мувався - канівці знали про це вже за кілька днів до початку розпродажу. В перший же день у фойє будинку культури немо¬жливо було пропхатися: хто з цікавості, хто з конкретною метою щось придбати - народу зібра¬лося багато. Та й не дивно: чере¬вики, чоботи, кросівки, костюми - удвічі дешевші, ніж на базарі, а тим більше - в магазині. Люди купували по кілька пар взуття - для всієї сім'ї...
Такий торговий ажіотаж тривав три дні, хоча розпродаж анонсу¬вався на найближчі п'ять днів.
У суботу, 23 вересня, до часу відкриття тимчасового торгове¬льного закладу зібралось чима¬ло людей. Переважна більшість з них - люди похилого віку, ба¬гатодітні батьки...
О десятій ранку - двері зачи¬нені, о пів на одинадцяту - та¬кож. До входу в будинок культу¬ри підігнали порожній вантажний фургон. Серед людей, що зібра¬лися біля будинку культури, піш¬ла мова про те, що місцева вла¬да заборонила торгівлю і нака¬зала заїжджим торговцям "заби¬рати манатки"...
...У редакції ВІКИ зранку в су¬боту телефон був "червоний" від дзвінків обурених канівців. Люди просили розібратися з тим, що діється...
Ми поспілкувалися з багатьма людьми, які зібралися біля буди¬нку культури і в центрі міста.
Анна Федорівна, пенсіонер¬ка: "Купила чотири пари кімнат¬них тапочок по 5 гривень, дві пари туфель по 10 гривень. В мага¬зині і на базарі я не куплю так дешево за свою пенсію. Пенсіо¬неру це вигідно..."
Галина Іванівна, пенсіонер¬ка: "Тут же все дешево. Та прий¬шов мер і заборонив. Самі понабирали мішками собі. Тут же черевики по 40 гривень, а на база¬рі - по сто двадцять. Найдешевші туфлі на базарі коштують 30 гривень, а тут - десятка. Ми, пенсіонери, такі малі пенсії отри¬муємо та хотіли скупитися тут дешево - а вони закрили...". На питання, що купила Галина Іва¬нівна на розпродажу, відповіла: "Та ще нічого, я тільки вчора пен¬сію отримала. Прийшла сьогод¬ні, а тут зачинено..."
"Просто баба Марія" (так на¬звалася старенька жінка) приїха¬ла з Межирича, дізнавшись про дешевий товар "у столиці": "Оце даремно приїхала. Дід з дому ви¬жене, що гроші провозила і повернуся з порожніми руками..."
Люда: "У мене троє дітей. Хоті¬ла одягти і взути. На базарі я не можу купити їм взуття і одяг. Хоті¬ла дешевше купити - "купила" вже..."
Були й інші, досить різкі комен¬тарі до того, що сталося. Люди "давали перцю" і меру Коломійцю, і його заступнику Москальцю. Часом висловлювання були такі, що в газеті таке не надру¬куєш...
Ми звернулися за коментарем до Миколи Москальця, першо¬го заступника Канівського місь¬кого голови. Ось що він розповів про те, що стало¬ся:
- Я не був при¬четний до надан¬ня дозволу на ві¬дкриття торгової точки в міському будинку культури. Хоча моя особис¬та думка до того, що в міському ку¬льтурному закладі - будинку культу¬ри-такий бедлам був, дуже негати¬вна. Ці торговці ук¬лали угоду з відділом культури на п'ять днів. Три дні вони поп¬рацювали. А в п'ятницю мені до¬велося витримати двогодинний діалог, якщо це можна було так назвати, з канівськими суб'єкта¬ми підприємницької діяльності - з торговцями на ринку. Я не можу сказати - було їх 50 чи 100, було їх стільки, скільки вмі¬стив кабінет міського голови, та ще й приймальня. Голови не бу¬ло в цей час, він був на очисних спорудах. Тому мені довелося приймати людей. Ситуація була настільки непередбачувана, що невідомо, куди могла б поверну¬ти, і треба було оцінювати цю ситуацію і приймати рішення. Ситуація була дуже загострена...
- Що спонукало прийти цих людей і які вимоги вони вистав¬ляли?
- Мовляв, ви не думаєте про нас, канівських суб'єктів підпри¬ємницької діяльності, які платять податки, які в принципі вирішу¬ють соціальні питання, робочі мі¬сця... Тобто люди прийшли з великою протестною акцією до влади. Говорили про те, що їм, канівцям, влада не дає на площі Комсомолу торгувати. Вони тут же понаписували заяви на дозвіл торгувати в кінотеатрі. Ми, мовляв, торгуємо на базарі до дванадцятої годи¬ни, після цього часу з базару всі розбігають¬ся, а якби ми сиділи в центрі, то до нас би та¬кож люди йшли.
- Мова була лише про місце торгівлі чи й про конкуренцію?
- Й про конкуренцію також. Звичайно, тут палиця на два кін¬ці: тут мова йде й про тих, хто купує, і про тих, хто продає. Кого тут захищати? Уданому випадку міському голові (а на його місці опинився я) довелося приймати рішення. Щоб не трапилось яки¬хось непрогнозованих ситуацій, а погрози були різні: ми й ляже¬мо тут, і перекриємо дорогу, хто буде годувати наших дітей і т.п. Важко передати, який жаргон звучав тут у кабінеті. Власне діа¬логу як такого й не було - вони просто випускали пару. Врешті-решт, порадившись з головою (я зв'язався з ним мобільним теле¬фоном), я вирішив попросити вибачення у приїжджих торговців і попросив їх, щоб вони збирали¬ся аби не сталося якихось непередбачуваних речей... Адже зву¬чало навіть посилання на угорсь¬кі події з пожежами і розбитими вікнами...
- А з паперами та іншими до¬звільними документами в приїж¬джих торговців усе було норма¬льно? У декого викликає сумнів, наприклад, якість тієї ж зубної пасти, яка начебто коштує 23 гривні, а продавали в будинку культури по 14. Мовляв, торговці продають пасту, від якої й зуби можуть випасти, і сертифіката якості начебто не було...
-Я повторюю, що я не брав участі в наданні дозволу на торгі¬влю і в перевірці відповідності якості товару і паперів, тож стве¬рджувати щось не можу.
- Це рішення про заборону торгівлі в будинку культури мож¬на трактувати так, що в майбут¬ньому в Каневі таких ринків біль¬ше не буде?
- Я думаю, в наших торговців мало б вистачити розуму і напи¬сати плакат "Розпродаж!" і зни¬зити ціни. І покупець був би задо¬волений... У майбутньому в кіно¬театрі я б не хотів цього бачити, а загалом проведення ярмарок на зразок Сорочинського я б під¬тримав. Хай би приїздили великі оптові організації і вели розпро¬даж товару. І наші торговці мог¬ли б скупитися на таких ринках, аби не їхати за товаром у Хмель¬ницький...
- Що скаже заступник місько¬го голови Москалець тим пенсіо¬нерам, які завдяки його рішенню не змогли купити дешевий товар і хоч якось зекономити пенсію?
- Я хотів би попросити у них вибачення. Це все довелося ви¬рішувати спонтанно, на той мо¬мент іншого шляху вирішення цієї проблеми просто не було. Адже не можна було допустити зіткнення канівських покупців, приїжджих і наших торговців: у кожного з них там була б своя правда...

ВІД РЕДАКЦІЇ: Думка всіх опитаних канівців зводилась до одного: такий розпродаж дешевих товарів місту потрі¬бен. А через місяць-два, ко¬ли канівці отримають рахун¬ки на оплату комунальних послуг, більшість з них зро¬зуміють, що такий розпро¬даж стає актуальним чи не для кожної сім'ї... Словом, владі є над чим подумати.