Огляд сучасних націоналістичних партій Европи

Останнім часом, знервовані очевидними успіхами Всеукраїнського об'єднання "Свобода", так звані "демократи" панічно намагаються знайти хоч якийсь "компромат" чи розкрутити черговий міт про українських націоналістів.

Либонь, найбільшим мітом донедавна була "непрохідність" "Свободи" та її нібито "регіональна орієнтованість" лише на західноукраїнські землі. Втім, після занепаду на місцевих виборах "демократів" з одного боку, й справжнього прориву "Свободи" з іншого, довелося політтехнологам-наймитам олігархічних "демократів" цей міт відкласти до шухляди.

Натомість, тепер популярною є байка про те, що "Свобода" нібито віддаляє Україну від Европи. Націоналізм "Свободи" мовляв, є "несумісним" з "европейськими" (читай: ліберальними) цінностями.


От тільки не врахували горе-політологи того, що Европа нині якраз й очищується від полуди космополітизму ліберальних доктрин і політиків, а натомість, все більшої поваги у европейців здобуває націоналізм. Нижче до Вашої уваги пропоную огляд деяких націоналістичних партій у Европі.

Франція: кандидат від націоналістів – лідер президентського рейтингу


Найбільшою націоналістичною силою у Франції є "Національний Фронт". Засновником партії та її лідером довгий час був Жан-Марі Лє Пен, який є вельми поважною особою французької політики: вперше його було обрано до Національних Зборів (Парляменту) країни у далекому 1956 році. Згодом, у 1972 році він і заснував "Національний Фронт" (НФ). Ключовими ідеологічними позиціями НФ є боротьба проти нелеґальної та скорочення леґальної міґрації, особливо з не-европейських країн, повернення до традиційних цінностей, зокрема, до заохочення багатодітних сімей, сприяння розвиткові французької культури. Також французькі націоналісти виступають за підтримку національного виробника, французького дрібного та середнього підприємництва, бізнесу.


Ці ідеї поступово почали здобувати підтримку у французів, і у 2002 році Лє Пен сенсаційно вийшов у другий тур президентських виборів, обігнавши кандидата-соціяліста.

Нещодавно партію очолила Марін Лє Пен — дочка Жана-Марі Лє Пена, адвокат та депутат Европарляменту. За даними опитувань, вона має чудові шанси на перемогу на президентських виборах, що відбудуться наступного року – вже нині її кандидатуру підтримують 23% французів, і Марін є лідером перегонів.

ВО "Свобода" співпрацює з французькими націоналістами, причому як у межах об'єднання націоналістичних партій Європи — "Альянсу европейських національних рухів" — так і безпосередньо підтримуючи міжпартійні контакти. На запрошення "Свободи" Жан-Марі Лє Пен відвідував Україну, а "Національний Фронт", у свою чергу, запросив Олега Тягнибока до Франції.


Шотляндія: націоналісти здобули більшість місць у Парляменті, і плянують референдум щодо незалежності країни


Хоча Шотляндію й Україну розділяє чимала відстань, проте історія обох країн має багато спільних рис. Якщо Україна останні декілька століть потерпала від аґресії Росії, то для Шотляндії лихом було перебування у складі Великобританії. В Україні російське панування призвело до значного витіснення української мови, а в Шотляндії масштаби мововбивства взагалі неймовірні: шотляндська є першою мовою спілкування заледве для 1% шотляндців…

Боротьбу за національні та соціяльні права шотляндців очолює Шотляндська національна партія. На виборах до Парляменту Шотландії, що відбулися 5 травня цього року, націоналісти здобули понад половину місць (69 зі 129), а лідер націоналістів, Алекс Салмонд, знову очолив Уряд. Окрім вирішення нагальних економічних питань, він пообіцяв провести референдум щодо незалежності Шотляндії від Великобританії.


"Атака" болгар

Ідеї болгарського націоналізму відстоює націоналістична партія з промовистою назвою "Атака". Заснував партію відомий болгарський журналіст націоналістичних поглядів Волен Сидеров у квітні 2005 року. У червні того ж року партія здобула першу перемогу: з результатом 8,1% вона отримала 21 місце в Парляменті. Наступного року на президентських виборах Волен Сидеров вийшов у другий тур президентських виборів.

Основу ідеології партії складають так звані "20 пунктів". Зокрема, "Атака" вимагає визнати Болгарію "однонаціональною, монолітною державою, що не підлягає поділу ні за критерієм віри, ні за етнічним критерієм, ні за культурним критерієм". Націоналісти стоять на позиціях соціяльної орієнтованості економіки. Обіцяють провести перегляд приватизації, що, як і в Україні, відбулася з численними порушеннями і махлярством, пропонують істотно скоротити чиновницький бюрократичний апарат.

Нині "Атака" має 21 з 240 місць в болгарському парляменті і 2 з 17 "болгарських" місць в Европарляменті.

Австрійська Партія Свободи: на варті австрійської ідентичності

Австрійська Партія Свободи (АПС) своїм корінням виходить з так званого "Союзу Незалежних" — організації, що ставила за мету створити альтернативу лівій соціял-демократичній партії та клерикальній Австрійській Народній Партії, що у післявоєнний час захопили політичне поле країни.

Зрештою, час показав, що можливості "Союзу Незалежних" як безпартійного руху були доволі невеликі, і тоді, у 1956 році було засновано АПС. На виборах, що відбулися того ж року, партія одразу здобула місця в Парляменті, отримавши третю за величиною фракцію.

Втім, справжній підйом партії розпочався в другій половині 80-их – 90-их років, коли партію очолив представник її виразно націоналістичного крила, відомий націоналіст Йорґ Хайдер (1950 — 2008). У 1993 році від АПС відділилися ліберально налаштовані партійці, які створили свою партію – "Ліберальний Форум". Втім, це пішло лише на користь АПС. Так, уже на виборах 1995 року партія здобула 22% підтримки, а у 1999-ому взагалі вийшла на друге місце з результатом у 26,9% голосів австрійців. Нині, згідно з даними опитувань, АПС вперше має добрі шанси на перемогу на парляментських виборах, що відбудуться наступного року. АПС домагається захисту країни від напливу нелеґальної імміґрації, побудову соціяльно відповідального суспільства, делегування повноважень органам місцевого самоврядування, розвиток форм прямої демократії.

"Справжні фіни"

Після нещодавніх виборів до Парляменту Фінляндії, де за "Справжніх Фінів" проголосував кожен п'ятий мешканець країни, чимало політологів серйозно заговорили про зміну політичного "клімату" в Европі. "Справжні Фіни" — відносно молода партія (заснована в 1995 році). В економічній політиці фінські націоналісти виступають за побудову соціяльно відповідальної держави, проґресивну модель оподаткування. Важливе місце надається і державній підтримці сільських районів Фінляндії. В культурно-духовній сфері партія домагається зупинки масової міґрації в країну, пропаґування фінської культури. Окремо слід відзначити працю партії на ниві захисту національної фінської мови: "Справжні Фіни" домагаються скасування обов'язкового вивчення шведської — 2-ої державної мови. Фінляндія довгий час (з XII століття до 1809 року) перебувала під владою Швеції, в країні є невелика шведська меншина (біля 5,5% від усього населення). За даними опитувань, нині за відміну обов'язкової шведської у школах виступає 69% мешканців країни. Окрім того, кожен четвертий фін взагалі виступає за повне скасування статусу шведської як другої державної.

"Шинн Фейн": шлях до об'єднання Ірляндії


"Sinn Féin" (з ірляндської — "Ми самі!") — партія-старожил ірляндської політики, символ боротьби за об'єднання Ірляндії, що і нині є актуальним питанням для ірляндських націоналістів. Розповідати про "Шинн Фейн" без короткої історичної довідки про Ірляндію, практично неможливо — настільки тісно переплетені долі Ірляндії та цієї партії.

Історія Ірляндії дуже нагадує історію України на певних етапах. З кінця XII століття східна частина країни була захоплена англійцями. Доволі тривалий період між англійськими колонізаторами та ірляндцями йшла збройна боротьба. Після Реформації в Англії, конфлікт набув іще й виразно релігійного забарвлення, адже після цього англійці стали протестантами, а більшість ірляндців залишилися католиками. Поступово англійцям вдалося встановити контроль над островом. Особливо жорстокою сторінкою історії було т.зв. "Повторне завоювання" Олівером Кромвелем Ірляндії, після якого населення країни скоротилося вдвічі…

Нову порцію нещасть принесло ірляндцям XIX століття. Воно супроводжувалося обезземеленням, соціяльним та національним гнобленням з боку англійських колонізаторів, голодом, що був викликаний економічною політикою Великобританії і призвів до смерти кожного четвертого ірляндця (головно селянства), утисками ірляндської мови, масовою еміґрацією…

Це спонукало ірляндців шукати шляхів до самостійності. І на початку XX століття, у 1905 році, було засновано "Sinn Féin" — партію, що привела країну до Незалежності. На виборах 1918 року націоналісти з "Sinn Féin" виграли 73 зі 105 "ірляндських" місць у Парляменті Великобританії, вийшли з його складу, і проголосили себе новоствореним Парляментом Ірляндії. За результатами Війни за Незалежність, (1919 — 1921, де-факто-1922) на більшій частині острова було створено домініон Великобританії — "Ірляндську Вільну державу", яка з 1937 року має назву "Республіка Ірляндія". Остаточно країна здобула повну незалежність у 1949 році. Історично Ірляндія була поділена на 4 провінції — Ленстер (схід), Манстер (південь), Коннахт (захід), і Ольстер (північ). За умовами миру між "Ірляндською Вільною державою" і Великобританією, шість (з дев'яти) графств Ольстеру, у структурі населення яких переважали протестанти, отримали право вийти зі складу "Ірляндської Вільної держави", і залишитися в складі Великобританії, яким вони і скористалися наступного дня після підписання договору… Ці графства і досі є у складі Великобританії як її складова частина — Північна Ірляндія. Нині "Sinn Féin" має представництво у трьох Парляментах:

— Великобританії, де партія має 5 з 18 "північно-ірляндських" місць. В його роботі обрані від "Sinn Féin" депутати традиційно участі не беруть;

— "Асамблеї Північної Ірляндії", де партія має 29 зі 108 місць, і має другу за кількістю фракцію;

— Парляменті Республіки Ірляндія, де "Sinn Féin" має 14 зі 166 місць, це четверта за чисельністю фракція. На останніх виборах до Парляменту Республіки Ірляндія, націоналісти здобули на 9 місць більше, ніж у попередньому скликанні.

Варто відзначити, що дві великі партії Ірляндії — правоконсервативна "Fine Gael" (Файн Ґел) та центристська "Fianna Fáil" (Фіяна Фойль) також своїм корінням вийшли з "Sinn Féin".

Для націоналістів з "Sinn Féin" возз'єднання країни залишається головним завданням. Те, що це питання залишається актуальним, підтверджують і дані опитувань: наприклад, в Республіці Ірляндія за возз'єднання виступає 80% громадян. До того ж, враховуючи поступовий ріст націоналістичних настроїв ірляндців Півночі, та інших народів Великобританії, як-от: шотляндців (див. відповідний розділ), валлійців, корнців, то справа об'єднання розділеного ірляндського народу має всі шанси на успіх.

  
                                                                      Василь Бабич